Релігієзнавство - Лубський В.І. - Розділ V. Соціологія релігії

1. Соціологія релігії — як частина соціології

1. Соціологія релігії — це частина соціології, одна з соціологічних дисциплін, що використовує вироблені соціологією поняття та методи для аналізу окремих соціальних феноменів, таких як сім'я, політика, освіта тощо. Соціолог має справу з релігією як соціальним феноменом, тобто він вивчає релігію доступну для спостереження, емпіричних методів дослідження соціальної поведінки людини (індивідів та груп): як утворюються і функціонують релігійні групи та інститути, завдяки чому вони зберігаються чи перестають існувати, які відносини між релігійними групами, чому між ними виникають конфлікти, що лежить в основі ритуальних дій тощо. Для соціолога релігійні вірування цікаві і важливі не самі по собі. На відміну від філософа, наприклад, для нього суттєве значення має не питання про те, чи істинні вони чи хибні, а питання про те, як ці вірування — поряд з релігійними організаціями — впливають на поведінку людини. Проблема полягає у тому, щоб виявити мотивацію людських дій. За цих умов не обов'язково вірування впливають на поведінку: індивід може стати членом релігійної групи і не знаючи тих вірувань, яких вона дотримується. Релігійні інститути, установи, організації можуть впливати на поведінку поза віруваннями і навіть йти врозріз з ними, стимулюючи за тих чи інших обставин дії, що суперечать офіційному вченню. Але це зовсім не відміняє того факту, що соціальна дія — це дія осмислена, тобто у її основі лежать певні соціальні регулятори — норми, цінності, вірування, сповідання і переваги, що надаються індивідуумами та групами. Таким чином, релігія як предмет соціологічного аналізу — це сукупність структур, процесів, пов'язаних з функціонуванням суспільства на різних рівнях, система регуляторів соціальних зв'язків, зразків поведінки тощо — система структур і відносин з приводу релігійного феномену, саме на ньому "зав'язаних". Тому одна із головних проблем соціології релігії — проблема визначення того, що відноситься до поняття "релігія".

Якщо виходити з класифікації соціологічних знань за "їхніми рівнями — конкретно-соціологічні дослідження; теорії середнього рівня, що вивчають ту чи іншу соціальну підсистему; загально-соціологічні теорії, що пояснюють суспільство як цілісну систему, — то соціологія релігії відноситься до числа соціологічних теорій середнього рівня. Вона добуває емпіричні дані, що характеризують релігію як одну з соціальних підсистем і, узагальнюючи ці дані, розробляє її теоретичну модель в межах загально-соціологічної теорії.

Являючись частиною соціології, соціологія релігії використовує напрацьовані нею поняття і методи, без яких неможливе пізнання соціальної реальності як цілісної системи (група, роль, влада, культура тощо) і всередині неї — окремих соціальних феноменів (сім'я, клас, економіка тощо). Застосування соціологічного інструментарію та соціологічних методів у вивченні релігії виявилось виправданим і ефективним насамперед для пояснення цієї соціальної підсистеми. Однак особливість релігії як однієї з соціальних підсистем виявилась у тому факті, що на основі аналізу релігійного феномена стало можливим виявлення багатьох загально-соціологічних параметрів, визначення підходів і розробка найважливіших методів, обґрунтування зміни парадигм соціального пізнання.

З історії соціології бачимо, що такі визначні вчені, як Е.Дюркгейм, М.Вебер, Г.Зіммель, Б.Малиновський виступили у своїх працях одночасно і як основоположники соціології у цілому, і як родоначальники та класики соціології релігії.*

Місце, що належить соціології релігії у "просторі" соціологічного значення, таке, що і сьогодні теоретичні розробки класиків у царині соціології релігії відносяться до того обов'язкового для соціологічної освіти стандарту, який необхідний для будь-якого соціолога поза залежністю його спеціалізації.