Релігієзнавство - Лубський В.І. - 2. Соціологія релігії — одна з багатьох наук, що займаються вивченням релігійного феномена

2. Соціологія релігії — одна з багатьох наук, що займаються вивченням релігійного феномена у різних його аспектах. Не лише соціологи, але й історики, філологи, психологи, в принципі — усі вчені, які мають справу з людиною та її культурою, так чи інакше у своїх дослідженнях торкаються релігії. Але до релігієзнавства відносяться лише ті науки, предмет яких становить саме релігія і тільки релігія. До їх числа поряд із соціологією релігії відносяться психологія релігії, історія релігії, що являють собою самостійні наукові дисципліни.

Якщо розуміти релігієзнавство гранично широко, як сукупність усіх можливих способів усвідомлювання релігійного феномена, то до нього слід віднести поряд з науковим підходом, тобто зазначеними вище науковими дисциплінами, також феноменологію релігії і теологію. Таким чином, місце соціології релігії у релігієзнавстві визначається її відношенням:

* У багатьох, якщо не у більшості, соціологів класичної епохи аналіз релігії посідав центральне місце у їхніх концепціях соціального і культурного життя.

а) до інших наук про релігію;

б) до феноменологи релігії;

в) до теології.

а) Соціологія релігії та інші науки про релігію

Релігія — явище складне, багатошарове. Вона інтегрована у різні сфери життєдіяльності людини. Звідси — можливість і необхідність різних підходів, методів її досліджень, звідси — така характеристика релігієзнавства, як його багато дисциплінарність. Психолог має справу з релігією як психічним феноменом, а не соціальним, тобто його цікавлять не ті процеси, що відбуваються у суспільстві під впливом релігії, не функції, виконувані релігією у суспільстві на відміну від моралі, права, мистецтва чи філософії, а радше суб'єктивний бік релігії, релігія у контексті людської психіки.

Попри всю відмінність, ці два підходи до вивчення релігії взаємно передбачають і доповнюють один одного.

Центральна тема соціології релігії — взаємодія релігії і суспільства. Соціологія концентрується на соціальному "вимірі" релігії, її впливові на соціальну поведінку. Соціолог повинен при цьому спиратися і на історичні дані, але на відміну від історика його цікавлять загальні правила, зразки поведінки, способи релігійної мотивації, а не те, що складає неповторність тієї чи іншої релігії.

Загальний для всіх наук про релігію, включаючи соціологію релігії, принцип — принцип посилання на емпіричні дані. Цей конституюючий наукові знання про релігію принцип одночасно є розмежувальною рисою між науковим підходом до вивчення релігії і феноменологічним, філософським та теологічним. Соціолог, вивчаючи релігію, має справу з тим, що доступне для чуттєвого сприйняття. Тому до релігії як предмета соціологічного аналізу він не включає надприродне, обмежуючись лише емпіричними даними. Соціолог займається тим, що може бути виміре не, що можна спостерігати і підлягає перевірці. Він не може задовольнятися загальним враженням або теологічними аргументами для підтвердження, наприклад, тези про те, що релігійна віра викликає і зумовлює моральну поведінку. Лише емпіричні дані можуть підтвердити або спростувати це твердження. Соціолог повинен отримати ці дані, і тільки маючи їх, він може будувати теоретичні моделі.

Соціологія релігії — емпірична наука, що засновується на фактах, тобто тих моментах соціальної дійсності, які можна побачити, точно зафіксувати і науково описати. Для соціолога релігія — сукупність актів поведінки індивідів та груп, вербальних дій людей і продуктів їх діяльності (матеріальної та духовної), тобто те, що роблять, що висловлюють і думають люди, їхні думки, і те, що ними зроблено, досягнено, реалізовано у цій їхній діяльності. Таким чином, галуззю, до якої відноситься предмет соціології релігії, є лише доступна для спостереження поведінка людини у широкому розумінні слова, яке включає її діяльність (дії чи прагнення від них, відмова віддій, мовлення або навпаки — мовчання тощо), а також ті чинники, що включені у цю діяльність (середовище проживання, клімат тощо)

Як бачимо, поза полем зору, не включеним до предмета наукового соціологічного дослідження залишається об'єкт, на який спрямована суб'єктивна релігійна поведінка: надприродне, бог, трансцендентне тощо.

Сказане зовсім не означає, що соціологія релігії займається лише зовнішньою стороною релігії, її зовнішніми проявами, фіксує тільки те, що лежить на поверхні і залишає поза полем зору "сутність" релігії. Виходячи з емпіричних даних, соціологія і в цій галузі прагне до пізнання реальних, конкретних зв'язків, взаємодій, інститутів, проникаючи в сутність соціальних явищ, осягаючи їхню природу, розкриваючи до першооснов релігію як соціальний феномен.

Плодотворність соціологічного аналізу релігії значною мірою залежить від того, наскільки широко він використовує дані, отримані у результаті дослідження релігії іншими галузями наукового знання — історією, антропологією, етнологією, психологією, лінгвістикою тошо. В свою чергу, соціологічна концепція релігії сприяє розвиткові досліджень у інших наукових дисциплінах. Так, теоретичні розробки М.Вебера у царині соціології релігії виявилися дуже важливими в економічних дослідженнях, для розвитку теорії модернізації, культурології.