Релігієзнавство - Лубський В.І. - Культ предків і норми Сяо.

Йдеться про культ предків, як мертвих, так і живих. Значно змінивши зміст і форми цього культу, відомого в своїх основних рисах майже всім народам, конфуціанство надало йому глибокого змісту і перетворило його в найперший обов'язок кожного китайця, універсальну і загальну норму поведінки. Саме з цією метою Конфуцій розробив учення про Сяо, синівську пошану.

Сяо — це основа гуманності. Бути чемним сином зобов'язаний кожен, а особливо — людина письменна, освічена, яка прагне до ідеалу Цзюн-цзи. Суть Сяо — служити батькам за правилами обов'язку Лі, поховати їх за правилами Лі і приносити їм жертви за правилами Лі. Культ синівської пошани з часом досяг у Китаї загального визнання і став нормою життя. Оповіді про визначні вчинки Сяо, зібрані у збірнику "24 приклади Сяо", перетворилися в об'єкт захоплення і наслідування. Наприклад, зразок Сяо із цього збірника: восьмирічний хлопчик літніми ночами не відганяв від себе комарів: нехай вони краще кусають його, щоб не турбували батьків; чемний син голодного року відрізав кусок свого тіла, аби зварити бульйон для знесиленого батька. Ці та багато інших приклад і в-розповідей повинні були з дитинства виховувати в людині шанобливого сина, готовність до пожертви в ім'я культу сім'ї і клану. *Конфуціанський культ предків і норми Сяо сприяли розквіту цього культу. Сім'ю вважали стрижнем суспільства, інтереси сім'ї переважали над інтересами особи, яка розглядалася лише крізь призму її (сім'ї) вічних інтересів. Дорослого сина женили, дочку віддавали заміж за вибором і рішенням батьків, причому це вважалося нормальним і природним, що проблема любові при цьому не ставала ні перед ким. Любов, тобто щось особисте, була чимось незрівнянно нижчим, ніж інтереси сім'ї, яка вважалася категорією високого обов'язку. Любов могла прийти після шлюбу, а могла зовсім не прийти. Але це ніколи не заважало нормальному існуванню сім'ї і виконанню подружжям свого усвідомленого соціально-сімейного обов'язку.

який виражався у збереженні інтересів сім'ї, тобто у народженні дітей, насамперед синів, покликаних продовжувати рід, зміцнювати позиції сім'ї у віках.

Процес перетворення конфуціанства в офіційну доктрину централізованої китайської імперії зайняв чимало часу. Спочатку необхідно було детально розробити вчення, домогтися його поширення в країні, що й було зроблено послідовниками Конфу-ція. Успіхам конфуціанства великою мірою сприяло й те, що це вчення грунтується на невеликих змінах давніх традицій, на звичних нормах етики і культу.

В умовах епохи Чаньго (V—НІ ст. до н.е.), коли в Китаї сперечалися різні філософські школи, конфуціанство за своїм значенням і впливом посідало перше місце, незважаючи на те, що запропоновані послідовниками конфуціанства методи управління країною тоді не одержали визнання. Цьому завадили суперники конфуціанців — легісти.

Вчення законників — легістів різко відрізнялося від конфуці-анського. В основі легістської доктрини лежав безумовний примат писаного закону, сила й авторитет якого повинні триматися на паличній дисципліні і жорстоких покараннях. Грубі методи легізму для правителів були більш вигідними й ефективними, бо вони дозволяли тримати в руках централізований контроль над приватним власником, що мало велике значення у боротьбі за об'єднання Китаю.

Синтез конфуціанства з легізмом виявився нескладною справою. По-перше, незважаючи на значні відмінності, легізм і конфуціанство мали чимало спільного: послідовники обох доктрин мислили раціоналістично. І для одних, і для інших цар був найвищою інстанцією, міністри, чиновники — його основними помічниками в управлінні, а народ — відсталою масою, якою треба керувати для його ж блага. По-друге, цей синтез був необхідний: запроваджені легізмом методи й інститути, без яких не можна керувати імперією, в інтересах тієї самої імперії слід поєднувати з повагою до традицій і патріархально-класових зв'язків, що й було здійснено.

Перетворення конфуціанства в офіційну ідеологію стало поворотним пунктом в історії цього вчення і самого Китаю. Якщо раннє конфуціанство, закликаючи вчитися у стародавніх, передбачало за кожним право самому роздумувати, то тепер набирала сил доктрина абсолютної святості й непорушності давніх канонів. Конфуціанство зуміло зайняти головні позиції у китайському суспільстві, ідеологічно закріпити свій крайній консерватизм, який знайшов найвищий вияв у культі незмінної форми.

Спираючись на стародавні уявлення про небо і вищу небесну благодать (де), конфуціанство виробило постулат, згідно з яким правитель одержував божественний мандат (Мин) на право управляти країною лише через те, що він був добропорядним — у конфуціанському розумінні цього слова.

Відступаючи від прийнятих норм, правитель втрачав і право на цей мандат. За дотриманням норм пильнували конфуціанські вчені — чиновники, спадкоємці жреців-чиновників інсько-чжо-уського Китаю, які уособлювали в собі єдність і злиття вищої адміністрації і релігійно-ідеологічної влади. Відтворення цих учених-чиновників перетворилося у конфуціанському Китаї в одне з найважливіших завдань державної ваги.

Виховання і освіта.
§2. Даосизм
Філософія даосизму
§3. Синтоїзм
§4. Зороастризм
§5. Джайнізм
§6. Сикхізм
§7. Брахманізм
Розділ XII. Релігія античного світу
Релігія критомінейської епохи.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru