Релігієзнавство - Лубський В.І. - §5. Джайнізм

Джайнізм — релігія, що виникла в Індії в VI ст. до н.е. одночасно з буддизмом як опозиція брахманізму, що освячував кастовий лад. Джайнізм виражав інтереси прогресивних верств індійського рабовласницького суспільства. Послідовники джайнізму (нині їх близько 2 млн. чоловік, в основному з буржуазного середовища) поклоняються 24 пророкам, останнім з яких був нібито легендарний засновник джайнізму Вардхамана, за прізвиськом Джина (санскр. — переможець): звідси назва джайнізму. Розповіді про Джина і його учнів склали канонічну релігійну літературу джайнізму (сіддханта). Згідно з джайнізмом Джина проповідував п'ять істин: не убий, не говори неправди, не кради, не прив'язуйся до земних речей, будь непорочним (для монахів). Джайнізм зберіг ряд елементів брахманізму — віру у перевтілення душ, вчення про карму, про періодичну появу пророків.

Джайнізм і буддизм заперечують кастовий лад, вчення про індивідуальне позбавлення від страждань, святість Вед, брахманістські обряди. Обряди джайнізму передбачають поклоніння Джину як божеству, а також його учням, читання священних текстів, прилюдні сповіді. В наші дні робляться спроби модернізувати джайнізм, що проявляється в русі ануварт (моральне відродження суспільства), яке ставить за мету звільнити людину від вад виховання.

Ануварти проповідують, по суті, реформістські ідеї класового миру, виступають проти накопичення багатства і насильницької експлуатації багачами.

§6. Сикхізм

Сикхізм був заснований Канаком, сином дрібного торговця із касти Кхатріїв. Він народився в селі Тальванді в Пенджабі, що був тоді частиною імперії Великих Моголів. Нанак розробив усі основні положення сикхізму і на тривалий час визначив характер общини. Релігійно-філософська система сикхізму протягом п'яти з половиною віків свого існування була не раз змінена, але основні її догмати залишалися майже без зміни, так само як і в першій половині XVI ст., коли Нанак почав проповідувати своє вчення. Засновник сикхізму багато зробив для пропаганди своєї релігії: якщо повідомлення сикхістських авторів про його мандрівки в Мекку, Медину, Багдад не вважаються достовірними, то він немало ходив до Пенджабу, де знайшов послідовників із числа індусів і мусульман. Нанак був першим гуру секти: його наступники носили цей титул до кінця XVII ст., коли десятий ватажок сикхів Говінд радикально змінив характер общини і усунув посаду гуру. Вісім гуру, які йшли за Нанаком, розвивали його ідеї: вони не внесли в сикхізм кардинальних змін — тільки Говінду судилося наповнити ідеологію общини новим змістом і надати їй нового характеру, хоча основні догмати релігії Нанака і при ньому залишилися непохитними. У гімнах, поемах, молитвах Нанака, які увійшли в "Грантх Сахиб", цю "біблію" сикхів, його погляди викладені в систематичній формі.

Центральне місце у філософії сикхізму посідає поняття Бога. Для доказу існування Бога ні Нанак, ні інші гуру не вдавалися до витонченої системи аргументації, як це робили ідеологи християнства в Європі або філософи індійських шкіл. Бог для віроу-чителів сикхізму був очевидною реальністю, і ані їхня епоха, ані їхня аудиторія не вимагали доказів його існування. Нанаку не було потреби доводити існування того, що його слухачі вважали безсумнівним: коли йшлося про теологічні питання, він найчастіше приділяв увагу проповіді єдності Бога, що давало привід багатьом дослідникам вважати однією з важливих відмінних особливостей сикхізму його монотеїзм. "Суди про одного бога, про Нанак, звідки бути іншому?" — постійно повторює гуру. Джерела сикхістського єдинобожжя насамперед слід шукати в монотеїстичних традиціях самого індуїзму: релігія Нанак, яка вийшла з індуїзму, зобов'язана йому багатьма своїми доктринами. Важливим фактором, котрий вплинув на формування як моно-їстичних поглядів засновника сикхізму, так і багатьох інших ідей, що їх він проводив, було вчення таких середньовічних індійських мислителів як Рамануджа (XI ст.), Нимбарка (XII ст.), Мадхва (ХНІ ст.), Чантанья (XV ст.).

§7. Брахманізм

Брахманізм — релігія стародавніх індійців, яка була дальшим розвитком ведичеської релігії в період становлення рабовласницького суспільства. В священну літературу брахманізму входять Веди і докладні коментарі до них ("брахмани", "араньяки" і "упанішади"), складені у VIIІ—VI ст. до н.е. Брахманізм давав релігійне обгрунтування соціальної нерівності, суворому кастовому поділу, освячував привілейоване становище професійних жреців, які складали варну (стан) брахманів. Членам кожної з чотирьох варн (брахмани, кшатрії, вайшії, шудри) приписувалися особливі правила поведінки, права, громадські і релігійні обов'язки (дхарма). Брахманізм учив, що поряд з ведичеськими богами існує найвищий абсолют — бог-твооець Брахма, до злиття з яким повинні прагнути безсмертні душі всіх живих істот, які є частинками Брахми. Але на шляху до цієї кінцевої мети стоїть нескінченний ряд переселень душі, що може втілюватися у найрізноманітніших формах — починаючи від рослин і тварин і кінчаючи брахманами, царями і навіть небожителями. Форма кожного нового народження душі залежить від самої людини, від її прижиттєвих діянь (закон карми), ступеня її праведності. Найважливішими чеснотами вважалися: безперечна покора брахманам, обожнення вищої влади, виконання дхарми своєї варни, додержання обрядів, які приписані цій варні. Виконання таких приписів вело нібито до нового, кращого переродження душі, а порушення вимог дхарми — до нових нещасливих перероджень. Учення про посмертну віддяку використовувалося панівними класами для утримування в покорі народних мас. Брахманізм став основою формування індуїзму.