Релігієзнавство - Лубський В.І. - Розділ XII. Релігія античного світу

Релігія критомінейської епохи.

Наше досліження історії релігії переноситься до Європи. Саме тут відбувся розвиток цивілізації, яка була безпосереднім предком цивілізації сучасної Європи і яка була безпосереднім грунтом розвитку християнства — релігії, яка наклала найбільший відбиток на історію людства. Це — антична цивілізація.

Південь Балканського півострова, острова Егейського моря і вузенька смуга західного узбережжя Малої Азії, а пізніше — чисельні колонії навколо цих територій — це Еллада, колиска європейської цивілізації. Заселення Еллади почалося біля 100 тис. років тому.

Цивілізація в Європі народилася на рубежі 4-го і 3-го тисячоліть до н. е. Вся Європа в той час ще переживала період переростання первічного суспільства в цивілізоване. Вкрита лісами і болотами, вона була ще дикою. Лише на півдні (теперішня Італія та Іспанія) і південному сході (Полунав'є, Греція, південно-українські степи) існували окремі вогнища землеробських і землеробсько-скотарських культур.

Ще на початку нашого століття історія Європи починалася з материкової Греції, як то кажуть, з Гомера. Але дослідження англійського археолога А. Еванса (1851 — 1943) відкрили нам на острові Криті найстародавнішу європейську культуру — критську або мінойську (за ім'ям міфічного царя Міноса, найбільш видатного діяча того історичного періоду). А період цей не малий: від 3000 до 1200 рр. до н. е. — майже 18 століть.

Критська культура, яку представляли ранні рабовласницькі держави Кнос, Фестта ін., досягла значного розвитку в 20 — 15 ст. до н. е. і швидко згасла з 14 ст. до н. е. В цих державах існувала теократична влада. Цар був одночасно і верховним жерцем. Управління державою і відправлення релігійного культу практично складали один процес. Мінойці (так умовно звуть населення цієї держави) вклонялися великій богині-матері людей і тварин і богові-бику, що уособлював руйнівні сили природи. Цим богам цар-жрець приносив жертви в палаці, що одночасно був житлом і храмом.

В кінці 15 чи на початку 14 ст. до н. е. на Кріт вторглися греки (ахейці) з континенту і зруйнували мінойську цивілізацію.

Ще одним центром стародавньогрецької цивілізації була (ахейська) культура міненська (1700 р. до н. е. — 1200 р. до н. е.).

Срени-ахейці з'явилися на Балканах майже одночасно з появою цивілізації на Кріті. Вони прийшли з півночі, з долини Дунаю. Злившись з місцевим населенням вони утворювали нові культові вогнища. Розкопки в Мікснах, а потім в багатьох інших місцях Греції розповідають нам про войовничий народ, який створив могутню державу, яка домоглась особливого розквіту в 15 _ 13 ст. до н. с. Існували й інші ахейські держави. Вони вели між собою безперервні війни.

Стародавні греки обожнювали природу. В уявленні стародавнього грека особи були всюди: в струмках жили наяди, в гаю — деревні німфи, лріали і сатіри, в скелях — ореади, в морі — переїли і трітоии, небо заселено зірками і богами вищого рангу.

В 50-х роках нашого століття була розшифрована міненська письменність. Правда, більша частина розшифрованих глиняних табличок мала різні господарські записи, але було дешо і про релігію. Так, виявилось, що були раби, що вважалися власністю того чи іншого бога. Може було і щось подібне до храмового господарства Принаймні була якась колективна релігійна власність. Склався немалий список богів. Серед них Зевс, Гера, Посейдон, Лфпіа. Лртсміла. У богів-чоловіків були жіночі "візаві": у Посейдона Посился, у Зевса — Дівія. Був культ Діоніса, але не бога, л людини.

Біля 12 ст. до и. с. на міненські землі відбулося вторгнення дорійських племен з півночі півострова. їх культура злилася з міненською. а суспільство одержало поштовх до розвитку в напрямку розкладу общини.

Наступний етап в історії Стародавньої Греції дістав назву архаїчного, він тривав з 8-го по 6 ст. до н. е. В цей період стародавні греки колонізують північне узбережжя Егейського моря, узбережжя Чорного моря, південь Апенінського півострова і навіть проникають на африканське узбережжя Середземного моря. Колонізація активізує економічний розвиток країни: стимулюється ремісництво, остаточно відокремлюється ремесло землеробства, торгівля зближує сусідні і далекі країни, греки чимало чого запозичують з світу, що відкрився перед ними. В Стародавній Греції встановлюється в 8 ст. до н. е. полісний лад: виникають міста-лержави вже з класовим ладом, з розвиненими товарно-грошовими зносинами.

З усіх полісів найбільш значними були Афінська і Спартансько держави.

Народ Афінської держави складався з чотирьох філ (племен). Кожна філа в свою чергу поділялася на три фратрії, а кожна фратрія на тридцять родів. Плем'я і рол були органами управління і релігійними общинами, функції фратрії обмежувались шлюбами і реєстрацією народжень.

Суспільне життя в полісах набирає все більш організованого порядку, удосконалюється шляхом створення правових відносин.

В 621 р. до н. е. Драконт записав чинне звичаєве право в Афінах. Це було деяким обмеженням інтересів аристократи, яка до нього не була зв'язана ніякими законами. І цс в певній мірі захищало інтереси народу. Але за законами Драконтл було лише одне покарання — карк на горло. Тому вираз "драконтові закони" став крилатим.

За рефератами Драконта ведення релігійних справ остаточно переходило до держави, всі жителі Аттіли мусили вклонятися богам і визнанним родами героям. Релігійне життя продовжувало відбуватися в роді і фраторії.

Особливо важливою була законотворча діяльність Солона (між 640 — 635 — 6л. 559 pp. до н.е.), який в 594 р. до н. с. ліквідував боргове рабство, ввів єдині для всієї країни міри ваги і гроші, встановив свободу заповітів. Солоп дбав про економічну незалежність країни і розвиток ремесел. В залежності віл майновою стану розділив суспільство (ділилось на чотири класи) і заборонив представникам самого бідного класу — фстам - займати державні посади, але всі мали виборче право.

Клісфен (між 509 і 507 pp. до н. е.) ліквідував племеніи філи і утворив нові територіальні. Кожна філл поділялася па десять демов, які мали окремі храми з обирасмим голосуванням чи за жребієм жерцем. Філа теж була релігійним утворенням, храм філи був державною власністю, релігійними справами філи вже керувала держава. Так утворилася державна релігія. Але влада жерця вже відокремлюється від влади воєначальника, судді і адміністратора.

Трохи іншим шляхом розвивалася держава Спарта, що розмістилася на південній частині Пелопоннесу. Цс був аграрний поліс. На землі працювали лише ілоти (раби), торгівлею і ремеслом займалися періски, а громадяни Спарти — лише військовою справою. Це була держава воїнів, влада належала нійськовій аристократії. Спартанське релігійне життя було схоже з афінським.

Релігія архаїчної Греції зберігала і навіть численний пантеон гомеровських олімпійських богів, вносила зміну в їх іерархію.

Цей період був періодом дальшого розвитку старогрецької культури.

Ще в 9 ст. до н. е. греки запозичили у фінікійців семітський алфавіт, поступово на ньому створюється ряд культурних пам'яток. У 8 ст. була написана Гомером "Іліада" та "Одісея", які містять розгорнуту картину стародавньогрецького життя і інформацію про міфологічну релігію Еллади, якою ми користуємося і донині.

Ясний світ Гомера заселений богами і людьми. Вони мають багато спільного між собою. Ті та інші живуть в природі, вони мають походження від матері-землі, народилися, мають тіло, їдять, сплять, діють, мають своїх царів і владик.

Але люди живуть у видимому вигляді, а боги невидимі. Люди їдять плоди землі, а боги — нектар, амбросію, люди смертні, а боги безсмертні.

У Гомера ще нема ідеї потойбічного стягнення. Померлі предки продовжують своє існування в підземному царстві і лише деякі з них, за волею богів, одержують безсмерття і живуть в земних формах.

Ідея потойбічної відплати виникає у грецькому полісі, причому її доля багато в чому визначається поховальними обрядами і піклуванням про душу померлого тих, хто залишився живим. Це свідчить про розвиток анімістичних уявлень на цьому етапі удосконалення давньогрецької релігії.

Звернемо увагу на те, що релігія стародавніх греків звеличувала фізичну працю, без якої було неможливо досягти матеріального добробуту. Ось тому із греків така велика кількість богів — покровителів різних видів праці: Артеміда наглядала за полюванням, Гермес, Аполлон і Пан — за скотарством, Де метра з її елевсинськими містеріями дбала про землеробство, Діоніс — про виноградарство, Афіна Паллада — про ремісництво, Гефес допомагав ковалям, Гермес — торговцям тощо. Є боги — покровителі і розумової праці.

Ще одним значним культурним явищем, тісно пов'язаним з релігією і маючим релігійне обгрунтування, були спортивні ігри, головні серед них — Олімпійські. Перші з них влаштовані в 776 р. до н. е. на честь Зевса Олімпійського. Ці ігри прославляли фізичні якості людини, заохочували фізичний розвиток, який потрібен був аристократії для панування над рабами і утвердження власної соціальної ваги. Це робилось з посиланням на богів.

У афінян і спартанців були спільні боги і спільні храми. Часто ця спільність використовувалась в політичних інтересах. Так, стародавній історик Фукідід у своєму творі "Історія" згадує про те, що при вирішенні питання про владу македемоняни (спартанці) умовили жрицю в Дельфах дати передбачення, корисне їм.