Релігієзнавство - Лубський В.І. - Розділ XIII. Світові релігії

Розглядаючи світові релігії, передусім необхідно звернути увагу на те, що їм властиві такі риси:

а) зв'язок їх виникнення з стрімкими поворотами в історії, які торкалися долі великої кількості людей;

б) космополітичний, пропагандистський характер, звернення з проповіддю до всіх людей (незалежно від статі, соціального стану, національної та расової приналежності) як рівних перед Богом і таких, що потребують порятунку;

в) відмова від специфічної обрядності як такої, що розмежовує людей різних національностей.

Основним змістом світових релігій є вчення про єдине божество — першопричину і володаря всього сущого, про людину, її появу, взаємовідносини між Богом і людиною, про мету і зміст життя, норми моралі.

Самі моральні повчання світових релігій не мають нічого протиприродного. Більшість із них є елементом людської моралі і вироблені практичним досвідом багатьох поколінь. Це інколи породжує ілюзії відносно релігії як джерела моралі.

§1. Буддизм

Буддизм є найдавнішою із світових релігій. Виник в Індії у середині 1 тис. до н.е. За легендою, після нескінченних перероджень Будда (Будда на санскриті означає "просвітлений вищими знаннями") з'явився на Землю, щоб виконати свою рятівну місію і показати людству шлях до спасіння. Для свого останнього переродження спаситель обрав образ царевича Сіддхартхи, який належав до знатного роду (його родове ім'я — Гаутама). Ріа цей був із племені шак'їв, що жило 600 — 500 років до н.е. в долині Гангу, в середній течії її. Мати Сіддхартхи, дружина правителя — Майя (або Махамайя), одного разу побачила уві сні, що їй у бік увійшов білий слон. Через деякий час вона народила дитину, яка з'явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, котрий почули всі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лум-біни (нині це територія Непалу). Через сім днів після пологів вона померла.

Дізнавшись про народження царського сина, палац повелителя шак'їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши на тілі новонародженого "риси величі", Асита засміявся і заплакав. "Я сміюсь,

- сказав він, • - від радості, що рятівник з'явився на землю, і плачу тому, що мені не випадає щастя жити довго, щоб побачити звершення ним свого подвигу". Новонародженого назвали Сіддхар-тхою, що означає "той, хто виконує своє призначення".

Але повелитель землі зовсім не хотів втратити сина, що обов'язково сталося б, якби син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину піклуванням і розкішшю, старанно маскуючи від нього похмурі сторони життя. Ще хлопчиком Сіддхар-тха вражав усіх своїми здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши повноліття, він одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім'ї сповнилося радістю і щастям.

Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки містом в оточеній танцюючими та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха побачив вкритого болячками хворого, згорбленого роками немічного старця, похоронну процесію і аскета, що поринув у думи. Після цих чотирьох зустрічей він подивився на світ іншими очима. Він дізнався про страждання, що випадають на долю людини. Тієї ночі він непомітно залишив свій дім, щоб самотужки знайти шлях, який би звільнив людей від страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в містечку Урувілля (нині Бух Бодх-гая) Під кроною дерева Сіддхартху вразила істина, і він став Буддою.

Вважають, що суть відкриття, зробленого Сіддхартхою в день великого прозріння (це і є суть самого буддизму), викладена Буддою в першій його проповіді. В ній коротко розкривається вчення про чотири "святі істини": "жити — значить страждати", "причина страждань — бажання", "для звільнення від страждань треба позбавитися бажань", "шлях позбавлення від бажань — дотримуватися вчення Будди", яке може привести віруючого до головної мети його буття — нірвани (заспокоєння, згасання), стану повного подолання людських почуттів, бажань, вічного блаженства у житті з божеством і абсолютного спокою.

Хоча страждання викликаються насамперед факторами біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (смуток, відчай), однак буддизм не залишає без уваги фактори іншого порядку. Будді, наприклад, приписують такі слова: "Володарі царств, котрим належать багатства і скарби, з жадністю поглядають один на одного, підкоряючись своїм ненаситним бажанням. 1 якщо вони діють саме так, не знаючи втоми, пливучи течією ненадійності, ведені хтивістю і звірячим бажанням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі?"

Буддизм зводить в абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх його формах робить страждання суттю буття. Будь-яке життя, існування завжди у будь-якій формі є обов'язково стражданням, злом. Саме цим буддизм відрізняється від інших релігій.

Справді, в усіх релігіях, як правило, світ земний, світ чуттєвий принижується, а протиставлений йому світ небесний звеличується, утверджується як істинне надбутгя. Звідси — логічний висновок, що перебування у земному світі повинно бути використане для підготовки до життя у світі небесному. Зрозуміло, що "вічне життя" дається як винагорода за перенесені під час земного існування страждання.

Зробивши відправним пунктом свого вчення тотожність будь-якого існування із повним стражданням, буддизм уже не міг припустити можливості іншого існування. Смерть, що є водночас стражданням, не позбавляє від мук. Після неї розпочинається нове, сповнене стражданнями існування, а вчення брахманізму про переродження залишилось у буддизмі незмінним. Звідси випливає висновок про необхідність примирення із стражданням. Але буддизм на цьому не зупиняється. Він вказує шлях до порятунку, до подолання страждань. Цей шлях полягає у повному подоланні людських почуттів, бажань, досягнення вічного блаженства у злитті з божеством й абсолютного спокою — нірвани. Шлях до порятунку сформульований у "третій святій істині", яка проголошує: "Що ж є святою істиною позбавлення від страждань? Це — повне позбавлення бажань, повне заперечення і усунення їх".

Чуттєвий світ у буддизмі позначається терміном "сансара", запозиченим буддистами з брахманізму. Переконувати віруючих Індії епохи формування буддизму в тому, що світ сповнений страждань, не було потреби. Це стверджували існуючі релігійно-філософські традиції, це відчували прості люди саме тоді, коли руйнувалися вікові суспільні традиції: податковий прес вичавлював із людей усі життєві соки, а на кожному кроці людину очікувала страшна перспектива розорення, зубожіння, рабства. За таких умов традиційно-релігійне критичне ставлення до чуттєвого світу знайшло своє повне завершення. Якщо брахмани обіцяли перспективу радісного щасливого життя усім: тому, хто народився раджею, багатим купцем, могутнім воєначальником, аби тільки вони дотримувалися релігійних обрядів, принесення жертв, — то буддійські проповідники повністю заперечували існування життя без зла, без страждань.

Демон зла, бог смерті Мара пробував залякати "просвітленого" жахливими страхіттями. Він посилав до нього своїх красивих дочок, щоб спокусити його радощами життя і змусити його відмовитися від вказування людям шляху порятунку. Сім днів (за іншими твердженнями, чотири тижні) розмірковував Будда і все-таки переборов нерішучість. Неподалік Бєнареса (нині Сарнатх) Будда проголосив перед п'ятьма майбутніми учнями свою першу проповідь. В ній він стисло сформулював основні положення нової релігії, або, як кажуть буддисти, "привів у рух колесо дхар-ми". Протягом 40-ка років, оточений учнями, ходив він горами й долинами Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Спочатку воно називалось дхармою (слід розуміти як закон життя). Потім нова релігія стала носити ім'я свого засновника — буддизм.

Помер Будда, згідно з легендами, у 80-літньому віці в Куши-нагарі (твердять, що це теперішній Каспі). Він лежав під деревом у позі лева і звернувся до монахів і мирян з такими словами: "Тепер, монахи, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню! Для врятування докладіть усіх зусиль!". Смерть Будди послідовники називають досягненням великої нірвани. Згідно з каноном, Будда помер у день травневого повного місяця. Цю дату шанують, як і дату народження і прозріння, тому її називають "тричі святим днем".

Привертає увагу етично-практична спрямованість буддизму, що закликає до відходу від цього світу, байдужості до життя. Ідеал усунення від світу приводить прихильників цієї релігії до відмови про необхідність його вдосконалення. Але важливо підкреслити, що деякі послідовники буддистів не залишилися осторонь гострих проблем сучасності і беруть участь у суспільно-політичному житті своїх країн.

Дзен-буддизм один із різновидів буддизму. За останні три десятиліття став предметом широкого зацікавлення у США та Західній Європі. Засновником вважається індійський монах Бод-хідхарма, який ніби прибув у 520 р. до Китаю і заснував там особливу езотиричну, тобто призначену лише для вузького кола, школу буддизму, що отримала назву чань-буддизму. "Чань" (японське дзен) є модифікацією терміна, що передається в японській та китайській мовах санскритським словом "дх'яна" — споглядання. Традиція пов'язує його виникнення з легендою про те, як одного разу Будда замість багатослівної проповіді мовчки підняв угору подаровані Йому квіти. Всі були розгублені, і тільки старець Махакаш'яна із спокійною посмішкою подивився на свого вчителя, зрозумівши всю красномовність його безмовної настанови. Побачивши це, Будда урочисто промовив, що він володіє найдорогоціннішим скарбом, духовним і трансцендентним, який він передає Махакаш'яні. Цей випадок, що розкриває нібито приховану суть духу Будди, увійшов, відповідно до традиції, в основу вчення дзен. Індійське за походженням учення дзен сформувалося у Китаї у VI ст. на основі буддизму махакаш'янського тлумачення, що включає в себе деякі ідеї даосизму, та морального вчення конфуціанства. Дзен-буддизм мав значний вплив на ідеологію та культуру середньовічної Японії. У руках правлячої верхівки він перетворився у простий і надійний засіб формування у службовців і військових основи військово-етичного ладу — відданості та дисципліни, стійкості та безстрашності перед лицем смерті. Дзен робить акцент на приголомшуючій раптовості. Поштовхом може бути враження, переживання, потрясіння, а також спеціальна техніка тренування, спрямовані на те, щоб пробудити в людині інтуїцію.

Різні напрямки дзен-буддизму культивували системи підготовки до саторі миттєвого просвітлення. Школа сото вимагала від своїх послідовників обмеження. Школа риндзай робила наголос на коани — спеціально розроблені алогічні, абсурдні тексти. Коан повинен зрушити звичайну структуру абстрактно-логічного мислення, розбудити "дух питання".

Що ж відкривається послідовнику дзен, який досяг мети саторі? Мовчання у літературі дзен відносно центрального елемента системи пояснюється тим, що саторі не можна зобразити словами, не можна зрозуміти, йому не можна навчати, його можна тільки відчути. Тому, вчить дзен, людина, яка не пройшла через цей стан особисто, не може зрозуміти його зміст. Звідси випливає два інших головних принципи дзен-буддизму: особиста передача істини і незалежність від писемних знаків і слів.

Акцент дзен-буддизму на поза інтелектуальні форми передачі досвіду нерідко трактується як відмова від будь-якої словесної форми його виразу, будь-якої писемної традиції, будь-якої догматики. В дійсності дзен має величезну канонічну літературу, куди входять найважливіші буддійські сутри та роз'яснення до них, життєписи патріархів, їхні проповіді та висловлювання з віронавчальних та дисциплінарно-практичних питань, філософські притчі, поетичні мініатюри, діалоги, питання-загадки.

У багатьох буддістських країнах чернеча община та буддійське духовенство звуться "сангха". Правила прийому в сангху регламентуються каноном. Той, хто вступає до сангхи, повинен змінити свій зовнішній вигляд: спочатку поголитись і вдягнути єдиний для всіх членів общини жовтий чернечий одяг. На загальних зборах він підлягає бинтуванню, під час якого з'ясовувалося, чи не має він однієї з "п'яти хвороб", людина він чи ні (тобто, чи не злий дух, що прийняв людську подобу), чи не раб, чи не винен у чомусь, чи не перебуває на царській службі тощо. Прийом до сангхи відбувався за більшістю голосів присутніх. Ченці брали на себе зобов'язання одбувати пости, відмовлятися від мирських розваг, міцних напоїв, прикрас та парфумів, від сну на зручній постелі, від володіння золотом і сріблом. Теоретично єдиною власністю була його чаша для збирання підношень.

Монастир був і залишається основною формою відтворення дзен-буддизму. Життя тут починається звичайно о третій годині ранку. Снідають, коли ще темно, обідають о 10 ранку, вечеряють о четвертій годині, Їдять лише рослинну їжу: рис, ячмінь, бобові, овочі. Роздача і приймання їжі здійснюються за складним ритуалом і супроводжуються великою кількістю дій, які мають символічний характер. Після сніданку всі приступають до роботи: це — прибирання приміщень і монастирського дворища, обробіток землі, яка належить монастиреві тощо. Фізична праця — невід'ємна частина монастирського побуту, однією з вимог якого є: "День без роботи — день без їжі". У розпорядок дня включаються також співбесіди з наставниками, які супроводжуються ритуалом. О дев'ятій годині вечора життя в монастирі завмирає, а найпрацьовитіші продовжують роботу і вночі, влаштувавшись на терасі або в саду.

Цей розпорядок певною мірою міняється в періоди інтенсивних духовних сесій, які проводяться щомісяця протягом 7—"в днів. В період сесій сеанси споглядання тривають по 17—18 годин на добу. Монахи сидять у позі лотоса, розслабившись і капі впри кривши очі. їхня мета — досягти високого ступеня зосередження, втратити відчуття особистого я і зануритися в абсолютний "бездум", віддатися таким чином Пустоті й Абсолюту. За учнями спостерігає монах, який походжає по залу і бамбуковою палицею б'є по спинах тих, хто втомився. Вивчення дзен-ської премудрості в монастирі триває в середньому 10—12 років.

На сучасному етапі важливу суспільно-політичну й культурну роль відіграє буддизм у країнах індокитайського півострова. За винятком В'єтнаму, у всіх інших країнах Індокитаю поширений хинаянистський буддизм. У Бірмі, Камбоджі, Таїланді, Японії буддизм виступає як державна релігія. В Таїланді король вважається головою буддійської церкви, всі чоловіки проходять обов'язковий стаж у монастирі. У Бірмі буддизм є пануючою релігією, але частина населення сповідує інші релігії.

Традиційний буддизм у Японії налічує понад сто великих і малих сект, головними з яких є три: буддистський рай (дзіодо-кей), лотосова сутра верховного закону Будди (хокіокей) і відверте слово Булли (міккіокей). Утворилися так звані "найновіші релігії" (синкосюкіс), які є різноманітними течіями буддизму. Вони втручаються в політичне життя країни. Йдеться про Сока чаккай, або Товариство по створенню моральних цінностей. Увага "Сокка чаккай" і "Комейто" звернена на розв'язання соціальних проб-лем, досягнення щастя на землі.

Буддизм проник у Китай з Індії у її ст. Це одна з най впливовіших шкіл китайського буддизму, яка отримала в сучасному західному світі значне поширення під японською назвою дзен (кит-чань).

На фунті широких демократичних рухів в країнах Азії намітилася тенденція до зближення буддійських храмів і окремих сект. На буддістському з'їзді в Коломбо (Шрі Ланка) в 1950 р. було утворено Всесвітнє братство буддистів. Резиденцію його виконавчого комітету пізніше було перенесено в Бірму, а потім Таїланд. Комітет, незважаючи на основну ідею буддійського віровчення, бере активну участь у міжнародній політиці, відображає настрої народних мас, особливо у їхній боротьбі за мир, проти реакційних кіл.

Інтерес до буддизму на Заході не новина. Одним з перших європейських мислителів, які звернули на нього увагу, був німецький філософ А.Шопенгауер. Послідовник щопенгауера і попередник сучасних ірраціоналістів і волюнтаристів у західній філософії Е.Гартман у праці "Суть світового процесу або філософія несвідомого" доводить неминучість зростання страждань у міру прогресу. Перепущений через філософію щопенгауера, Гартма-на, буддійський світогляд підхопили сучасні філософи відчаю — екзистенціалісти.

Дзен-буддизмом наприкінці 50-х років охоплені широкі кола інтелігенції, студентство, а через десятиріччя — дрібнобуржуазні верстви. Творча інтелігенція пов'язала із ним надії на духовне оновлення, на отримання повного буття, безпосередність свободи. Різноманітні течії битників і хіппі вбачали у ньому ідейне виправдання морального нігілізму, побутової розпусти, повну зневагу до соціальних обов'язків. Добропорядні обивателі розраховували в цій модній новині знайти ефективний засіб психотерапії, здатний послабити тиск "безглуздого світу", альтернативу кризі європейської культури. 1 нарешті, свою роль відіграла добре зроблена реклама, яка подає дзен як панацею від усіх соціальних хвороб сучасного світу. Але справжні, глибинні причини успіху дзен на Заході потрібно шукати в особливостях соціального і духовного життя суспільства у післявоєнний період.

Захоплення дзен-буддизмом за часом збіглося з так званим релігійним бумом, який мав місце у США та ряді країн Західної

Європи наприкінці 50-х — на початку 60-х років. Він виявився в активізації церковних організацій, збільшенні тиражу релігійної літератури, в появі нових напрямів та сект. Як свідчить історичний досвід, масове тяжіння до релігії завжди пов'язане із загостренням у суспільстві соціальних суперечностей, із занепадом традиційних ідеалів і цінностей, загрозою термоядерної катастрофи, обмеженістю демократичних прав і свобод, зростаючою бюрократизацією та стандартизацією суспільства тощо. Все це не могло не відбитися на світовідчутті широких верств капіталістичних країн. Пропагандистам дзен-буддизму вдалося врахувати особливості умонастроїв своєї аудиторії, її незадоволеність офіційними цінностями, розчарування в ідеалах прогресу, її пошуки індивідуальної етичної програми. Дзен, твердив його про-відник-теоретик Т.Д.Судеуки — не релігія і не філософія, це спосіб життя, який забезпечує людині гармонію з собою і з навколишнім світом, позбавляє людину страху та інших негативних переживань, веде до абсолютної свободи і повної духовної само-реалізації. До дзен зверталися буржуазні психологи й психіатри (К.Юнг, К.Хорні, Г.Мерфі та ін.). Зіткнувшись у післявоєнні роки із зростанням кількості психічних захворювань, з масовим поширенням роздратування, апатією, страхом і не знаходячи ефективних засобів до поліпшення життя, вони сприйняли дзен як панацею від душевної скрути і турбот сучасної людини Філософії дзен, твердив Є.Фрош (США), властива здатність активізувати внутрішню енергію людини, охороняти її від психічних захворювань і душевних вад. Дзен постав, таким чином, перед західною публікою як доктрина, що гарантує людині, котра стомлена від боротьби за існування, потерпає від невротичних комплексів і зривів, вхідний білет у царство духовної свободи, спокою і щастя, причому не потім, у потойбічному світі, а сьогодні, тепер.

Що ж являє собою дзен-буддизм насправді? Як і будь-яка релігія він виходить з протилежностей двох світів: прихованого і явного — істинного. Дзен висуває свій шлях врятування. Однак позбавлення від страждань він пов'язує не з перетворенням навколишньої дійсності, не з поліпшенням умов життя людей, а з перебудовою їхнього світогляду. Змученим боротьбою за існування дзен навіює: не існує ні того, що мучить, ні того, хто мучиться, і те й інше — ілюзія свідомості, яку слід викорінити, аби покласти край стражданням.

Він розглядає всі проблеми не в галузі соціальних відносин, а в суб'єктивно-психологічній сфері. Історія доводить, що шлях до кращого життя лежить не у втечі від себе, а в активній соціально-перетворювальній діяльності людей, спрямованій на створення реальних умов для повноцінного життя кожного.

Ламаїзм — один із різновидів буддизму, що утвердився в Тібеті внаслідок проникнення махаяни і тантризму і об'єднання їх з релігією тібетців бон-по (різновид шаманізму). Наприкінці XVI ст. ламаїзм поширився серед монголів, а з XVII ст. проникає на територію Росії, де знаходить прихильників серед бурятів, тувінців і калмиків. Не відрізняючись основними догматами від інших течій буддизму, ламаїзм першочергову роль у спасінні відводить ламам, вважаючи, що без їх допомоги віруючий не зможе дістати переродження, потрапити до раю, досягти нірвани. Характерними рисами для ламаїзму є: пишне богослужіння в дацанах, монастирях; безліч обрядів, магічних заклинань, спрямованих проти злих духів; численне духовенство, яке існує на кошти населення (старший син у сім'ї, як правило, стає ламою). Головним ламаїзм вважає покірність ламі і властям (бурятські лами свого часу проголосили Катерину II, а за нею і всіх російських царів земним втіленням богині Цаган-Дара-ехе). Ним розроблене вчення про "10 чорних гріхів" і "10 білих доброчесностей" як основ моралі. Ламаїзм механізував молитву: обертання наповнених текстами молитов і священною літературою барабанів різної величини замінює багаторазову промову молитов і заклинань. Ламаїзм завжди був надійною опорою пануючих класів у поширенні їхньої влади. І в сучасних умовах ламаїзм, заважаючи утвердженню у свідомості людей наукового світогляду, прищеплює віруючим хибні уявлення.

Лама (тібетське — вищий, небесний) — буддійський чернець в Монголії, Бурятії, Туві, Тібеті. У калмиків звання "лама" присвоюється лише главі духовенства. В ламаїзмі ламу вважають представником Будди на землі. У віровченні ламаїзму можна виділити сім головних позицій. Перша — вчення про бурханів. Цим терміном визначаються як боги, які вшановуються ламаїстами, так і їхні скульптурні та мальовані зображення. Усіх шановних бурханів, яких налічуються тисячі, ламаїсти поділяють на кілька розрядів. До вищого належать бурхани-будди. Будди — це боги, які начебто по черзі з'являються у світ для проповіді шляху врятування. Усього будд, відповідно до вчення ламаїстів, рівно тисяча; п'ять з них вже з'являлося у світ, а 995 ше прийдуть у призначений час. Найша-нованіший з усіх будд (і взагалі з усіх бурханів) — Гаутама (його також називають просто Буддою), який, за визначенням буддистів усіх напрямів, був п'ятим буддою з числа тих, що вже приходили на землю. Він начебто сповістив людям істинне вчення

- буддизм і оголосив, що тільки прихильники цього вчення отримають посмертне благополуччя. З решти будд більше за інших визнаються "володар раю" будда Амітаба та прийдешній, щостий будда Майдарі, прихід якого пов'язується із створенням на землі царства справедливості.

Трохи нижче за божественним достоїнством стоять бурхани-бодхисатви — божества, які заслужили нірвану (надприродний стан вищої насолоди), але добровільно відмовились від неї, аби бути ближче до людей і допомагати їм. Вважається, що місцем проживання вони вибрали рай Амітаби. Найшановніший бодхи-сатва — Авалокішвара. Він вважається втіленням співчуття та любові до людей. Авалокішвара зображується як істота, яка мас 11 голів та 22 руки.

Важливе місце у релігійному пантеоні ламаїстів посідають бур-хани-докшити. Це грізні захисники віри. На зображеннях вони завжди обкутані в полум'я та дим. У них жахливі обличчя. Часто вони мають багато рук і ніг. Найбільш шанується з цього розряду бурханів богиня Лхамо, яка начебто особисто вбила свого сина за зраду ламаїзму і з його шкіри зробила попону для мула.

До нижчого розряду ламаїстичні богослови віднесли бурханів-сабдиків (богів — хазяїв місцевості). Однак у буденній свідомості сабдики зайняли таке ж почесне місце, як і інші бурхани. За уявленням віруючих, сабдики живуть в обо (священних купах каміння) і є повними хазяями на певній території.

Особливий розряд становлять бурхани-лами. До них належать ті проповідники ламаїзму, які були зараховані до богів. Перше місце серед них посідає засновник ламаїзму Цзонкаба. Є й інші розряди бурханів, але перелічені п'ять — найпоширеніші. Крім бурханів визнають існування демонів (злих духів), глава яких, Ерлікхан, вважається володарем пекла.

Друга позиція — вчення про "священні" книги. У послідовників хінаяни та махаяни збірка "священних" книг мас назву Тіпітака (на мові палі), або Тріпітака (на санскриті), що у перекладі означає "три корзини" (маються на увазі три частини цієї збірки). Загалом у цьому зводі налічувалось більш як 100 томів. За релігійним переказом, Тіпітака — це виклад учення Гаутами устами трьох його найближчих учнів. Насправді ж це праця багатьох невідомих буддістських проповідників, твори яких спочатку передавалися усно, а потім, приблизно у 80 р. до н.е., були викладені письмово буддійськими монахами острова Цейлон. що ж до ламаїстів, то вони визнають за "священні" дві збірки книжок — Ганджур (з тібетської — переклад одкровень, складається із 108 томів) та Данджур (з тібетської — переклад тлумачень, складається із 225 томів). Ганджур та Данджур шанують як зібрання висловлень та повчань, які начебто належать самому Гаутамі і його учням. Насправді це тексти, написані тібетською мовою у XIV ст., включають як переклади з Тіпітаки, так і оригінальні твори невідомих представників ламаїстського духівництва.

Третя позиція віровчення — про надприродну душу. Відповідно до цього вчення, душа кожної людини складається з комбінації найменших надприродних смертних часток — дхарм. Вважають, що одні й ті ж дхарми, об'єднавшись у різні комбінації, породжують різні тіла: людини або тварини, чоловіка або жінки тошо. Руйнування комбінації призводить по смерті тіла. Проте самі дхарми, за вченням ламаїзму, безсмертні і в такому розумінні безсмертна і душа.

Четверта — вчення про потойбічне життя, яке у ламаїстів розпадається на три ступені: сансара; рай чи пекло; нірвана. Ламаїсти вірять, що душа людини багаторазово переселяється з одного померлого тіла в інше. Сансарою, по-перше, називають сукупність усіх цих переселень, а по-друге, — найближче наступне життя душі, що переселилася. За віруванням ламаїстів, дхарми одразу ж після смерті старого тіла збираються у нову комбінацію, що призводить до відродження старої душі у новому тілі (або інакше, до її переродження). Нове тіло може бути крашим або гіршим, залежно від минулого життя душі. Життя душі у попередньому переродженні, що визначає наступне життя, називають кармою. Яка карма — така й сансара, кажуть ламаїсти. За їхніми віруваннями, для доброго переродження треба дотримуватися обрядів, виконувати вимоги релігійної моралі і взагалі у всьому слухатися лам. Якшо душа поводить себе добре у багатьох переродженнях, то за віруванням ламаїстів, вона потрапляє у рай, а якшо погано — у пекло, причому перебування у раю або в пеклі триває довго, але не вічно. У раю праведників чекають цілком конкретні насолоди, такі ж як на землі, але безперервні й у величезних масштабах. У пеклі на грішників чекають тортури середньовічного характеру: вогонь, котли, сковорідки, кілля та ін. Перебування в раю чи в пеклі розглядається ламаїстами як один із етапів у низці перероджень. Після закінчення цього стану душі повертаються у сансару.

Третій ступінь загробного життя — нірвана, яка призначена для особливо праведних душ. Під нірваною розуміють таке вічне існування, яке позбавлене усяких прикмет земного життя і є найвишою насолодою та блаженством для людини. Досягнення нірвани означає припинення низки перероджень.

П'ята позиція вчення про лам як обов'язкових посередників між віруючими та бурханами. Вважають, що рядові віруючі можуть дістати загробну віддяку лише тоді, коли за них моляться лами. Численних представників вишого ламаїстського духівництва віруючі вважають живими богами. їх називають ху-білганами, що в перекладі з монгольської означає переродженці. Ламаїсти вважають, що в тіла хубілганів вселилися душі окремих бурханів. Так, тібетського далай-ламу вшановують як переродження (втілення) бодхисатви Авалокішвари, а панчен-ламу — будди Амітаби. Причому релігійна свідомість виходить з того, що ці бурхани якимось таємничим чином водночас перебувають і на землі (у тілі людини), і на небі (у власному тілі).

Шоста позиція — вчення про священну війну, у ході якої мають бути знишені усі небуддисти. За цим вченням, ию війну поведуть воїни з легендарної країни Шамбали (тому війна називається шамбалінською) на чолі з буддою Майдарі. Перемога Майдарі означатиме встановлення царства справедливості на Землі.

Сьома позиція — вчення про страждання. Ламаїзм, як і буддизм, ототожнює земне життя із стражданням. Страждання, за ламаїзмом, — це обов'язкова, непереборна і головна риса земного життя. А це означає, що з погляду ламаїзму, безглуздими є усі спроби людей викорінити або істотно зменшити страждання у земному житті. Щоб позбутися страждань, треба припинити низку перероджень, тобто потрапити у нірвану. А щоб потрапити туди, треба поводити себе праведно.

У тлумаченні сутності праведного життя віровчення ламаїзму переходить у його моральне вчення, яке вимагає від віруючого терпляче переносити страждання, бути байдужим до земного життя, дотримуватися принципу непротивлення злу насильством тошо.

Основними центрами культової діяльності у ламаїзмі є дацани (монастирі). У храмах лами щоденно здійснюють богослужіння, перед скульптурними та мальованими зображеннями богів. Піл час відправ лами сидять на особливих лавах та зосереджено моляться, а рядові пересуваються у храмі за годинниковою стрілкою і, проходячи повз вівтар, залишають на ньому свої приношення (гроші, продукти, речі тощо). Вийшовши з храму, віруючі промовляють молитви, кладуть земні поклони, крутять "молитовні барабани". Чим швидше та довше крутиться циліндр із текстам?! молитов, тим більше останніх зараховується віруючим.

Значне місце у культовій практиці рядових ламаїстів посілзє домашнє богослужіння. Віруючі мають удома вівтар поличкою, де розмішуються бурхани та різні священні предмети (чашечка для жертвоприношень, свічки, квіти). Домашнє богослужіння відправляється щоденно самими віруючими і складається з молитов, поклонів і жертвувань.

Життя ламаїстів обплутане великою кількістю релігійно-побутових обрядів. Кожна подія у житті (народження дитини, одруження, купівля худоби, кочування на нове місце, хвороба, смерть, похорон) супроводиться сімейними молитвами, якими керують лами. Тривають такі моління усю ніч, а в період похорону іноді по три доби підряд.

До головних свят ламаїзму належать цагалган (новий рік), Майдаріхурал (чекання будди Майдарі) та свято обо (вшанування богів-сабдиків, які живуть в обо).