Релігієзнавство - Лубський В.І. - Розділ XIV. Загальна характеристика священних книг іудаїзму, буддизму, індуїзму і зороастризму

Священною книгою іудаїзму є Талмуд, буддизму — Трипітака, індуїзму — Веди, зороастризму — Авеста.

Талмуд (давньоєвр., від ламейд — вивчення) — багатотомний збірник єврейських догматичних, правових, релігійно-філософських, етичних і побутових уявлень, які сформувалися протягом багатьох віків — з IV ст. до н.е. до V ст. н.е. Структурними складовими Талмуда є Мішна та Гемара. Мішна — об'ємний коментар до Вітхого завіту. Вона поділяється на 63 трактати, які утворюють 6 розділів. Гемара — збірник тлумачень до трактатів Мішни. Завдяки тому, що коментування Мішни здійснювалося у Палестині й Вавілоні, розрізняють два Талмуди: палестинський (Т.Єру-шалмі) і вавілонський (Т.Бавлі). Перший було оброблено у III ст., другий — у V ст. Спочатку зміст Талмуда передавався усно з покоління в покоління. Тому на відміну від Вітхого завіту — писаного закону — Талмуд називався усним законом. Пристосовуючи Біблію до історичних умов, талмудисти розробили безліч правил, настанов та заборон, розрахованих на посилення національної замкненості й релігійного відособлення єврейських народних мас. Догматика Талмуда в наш час є основою іудаїзму.

Талмуд вмішує різні відомості та роздуми про культ, догматику, мораль і різноманітні релігійні приписи, а також елементарні дані з первісної медицини, математики, географії, притчі й прислів'я, казки і легенди, міфи. Він зберіг і деякі дані історичного характеру: про виникнення релігійних партій і угруповань в Іудеї (книжники, ессени, салдукеї, фарисеї), трансформацію релігійних уявлень стародавніх євреїв з часу завершення Вітхого завіту. Через весь Талмуд проводяться реакційні ідеї залежності людини від Бога, непорушності рабовласницьких, експлуататорських порядків, а також проповідь покірності та упокорення, з одного боку, і презирство до соціальних низів — з другого. Заперечуючи науку і філософію, Талмуд утверджує середньовічну теологію. У руках рабинів Талмуд є способом затемнення свідомості трудящих.

Трипітака

Трипітака. Канонічна буддійська література, відома під назвою "Трипітака" ("три корзини"), виникла в Індії і на Цейлоні протягом останніх двох—трьох століть до нової ери і перших століть нової ери. Очевидно, тексти спочатку писали на пальмових листках і складали в корзини. Звідси й пішла назва. Мовою буддійської літератури були палійська і санскрит.

Буддійський канон частково складений на Першому буддійському соборі в місті Раджагрихі в V ст. до н.е. Згідно з легендою, після смерті Будди ченці зібралися на собор і, вислухавши оповідь учнів покійного про його заповіт щодо правил поведінки ченців, про основні положення його вчення, про філософські роздуми вчителя, визнали його вчення основою свого життя. Остаточну редакцію буддійський канон одержав на Третьому соборі в Паталіпутрі (111 ст. до н.е., період правління Ашоки). Але вперше канон було записано у 80-х роках до н.е. на мові палі (о.Цейлон), і лише в перших століттях нашої ери з'явився його санскритський варіант — Трипітака. Найповніше збереглася палійська версія Трипітаки, проголошена школою теравадинів, яку багато хто вважає найортодоксальнішою школою в буддизмі.

Канонічні тексти Трипітаки поділяються на три частини. Перша — Віная-пітака ("корзина статусу") — описує обов'язкові правила прийому до буддійських общин, приписи стосовно життя періоду дощів, правила щодо житла, одягу тощо.

Другою частиною Трипітаки є Сутта-пітака ("корзина повчань"). Це найповніша збірка буддійських повчань і промов. Головну роль у ній відіграють промови Будди і його учнів. Тут вміщено діалоги, вірші, легенди й афоризми. Багато місця відводиться доведенню переваг буддизму над брахманізмом і вигодам від вступу в буддійську общину. Значну увагу приділяє критика аскетизму як методу врятування; йому протиставляються любов, співчуття, відсутність заздрості. Разом із міфами про створення світу тут вмішено оповідь про останні дні життя Будди, обставини його смерті, спалення його тіла і поділ останків після спалення. Ця книга — важливе джерело знань про звичаї, народні традиції, напрями релігійної думки.

Третя частина Трипітаки — Абідарма-пітака ("корзина тлумачення вчення"). Тут у метафізичному й психологічному аспектах розглядається буддійське вчення; чуттєвий світ тлумачиться як породження свідомості самої людини. Сума уявлень, відтворених людиною, і є, згідно з буддизмом, сприйнятий світ. Релігійно-філософські та етичні питання, освітлені в трактатах, розглядаються як одкровення Будди. Ця частина Трипітаки пізніше за інші включена до канону і тому деякими буддійськими богословськими школами не вважається за божественну.

Різноманітні школи і течії буддизму вносили поправки в Три-літаку. Тому у 1871 р. в Мандалаї (Бірма) було скликано спеціальний собор, на якому 2400 ченців шляхом співставлення різних списків та перекладів Трипітаки уніфікували її текст, який став канонічним. Цей текст пізніше висікли на 729 мраморних плитах, кожна з яких містилася у крихітному храмі. Так була створена своєрідна бібліотека, яка зберігала канон-Кутодо і стала місцем, шанованим буддистами всього світу.

У канон входить також "Джатакі" — збірник оповідань про 550 попередніх перероджень Будди; це здебільшого фольклорний індійський матеріал. В каноні не говориться про існування конкретного особистого Бога-творця Всесвіту, але він твердить, що у світі панує якась непізнаванна духовна істота, що перебуває у вічному спокої. Ця істота — Будда в собі, Будда в нірвані. Весь матеріальний видимий світ, за буддизмом, не існує реально, а являє собою лише ілюзорний прояв містичного духовного начала — Будди. За буддійськими уявленнями є три світи: земний — світ почуттів, до якого належать люди, тварини, духи; небесний — світ форм, населений богами, і світ абсолютної пустоти, в якому перебуває Будда. Постійно і незмінно існує лише останній, таємний світ пустоти — втілення одвічного духовного начала. Інші світи минущі, бо є лише проявом того самого духовного начала Будди. Кінець кінцем земля і весь видимий матеріальний світ, що називається сансарою, зникне і зіллється з вищим світом пустоти, вічного спокою — нірваною. Таким чином, за буддизмом дійсний матеріальний світ уявляється тимчасовим, минущим фактором, а постійною і вічною основою всього є духовне начало. Поняття "нірвана", що збігається по суті з поняттям про духовне всеохоплююче начало, в буддизмі характеризується так: "Існують учні, пристановище, де нема ні землі, ні води, ні світла, ні повітря; де нема ні безконечності простору, ні безконечності розуму, нічого б там не було; де нема ні уявлень, ні відсутності їх, де нема ні цього світу, ні іншого світу, ні сонця, ні місяця. Це існує без основи, без розвитку, без опори, це є кінець страждання" (Г.Ольденберг. Будда, ero жизнь, уче-ние и община. — М, 1898. — С.263).

Крім канонічної літератури, буддисти вважають корисною і неканонічну літературу. В цілому це збірники біографії Будди або коментарі до канону; складалися вони у II—VIII ст. Найбільше неканонічної літератури було написано в IV—VIII ст. в період розквіту буддизму в Північній Індії і на Цейлоні.