Релігієзнавство - Лубський В.І. - §4. Вселенське православ'я

Головною причиною розколу були особливості соціально-економічного та соціально-політичного становища церкви на заході та сході Європи. На заході феодальні відносини розвивалися досить швидко, існувала політична роздробленість, римський папа (так став називати себе глава римської патріархії) та його церковне оточення були політично самостійними і незалежними. На сході ці феодальні відносини розвивалися повільно, існувала політична централізація, константинопольський патріарх та його церковне оточення були політично несамостійними, залежними від світських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольського патріарха за владу над усією християнською церквою.

Процес розгалуження офіційного християнства був тривалим.

Різниця у соціально-економічному і соціально-політичному становищі церкви на заході та сході Європи привела до появи відмінностей у віровченні та обрядовості. Вже в IX ст. відбувалася гостра богословська полеміка між західним та східним духівництвом, яка закінчилася розривом відносин між римським папою і константинопольським патріархом. Однак невдовзі папа та патріарх пішли на примирення. Повторний і вже остаточний розрив відбувся у 1054 р., коли папа і патріарх взаємно відлучили один одного від церкви і оголосили анафему. Після цього римська церква почала називатися католицькою (від грецької "вселенський, всеохоплюючий"), а константинопольська та олександрійська, антиохійська і єрусалимська, які підтримували її, ортодоксальним и.

§4. Вселенське православ'я

Православ'я — одне з відгалужень християнства, що дістало оформлення після розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну. На відміну від католицизму православ'я не має єдиного церковного центру, що об'єднував би віруючих у масштабі планети. Історично склалося так, що перші християнські центри, котрі в майбутньому перебрали контроль над діяльністю віруючих на значних територіях, формувалися як самостійні церковні утворення. Згодом, з розпадом Римської імперії, такі центри визначилися в Александрії, Антіохії, Константинополі та Єрусалимі. Відцентрові сили, що діяли у Візантії, прискорили ослаблення взаємозалежності між вказаними територіями, а згодом кожний церковний центр перетворився на самостійну в християнському світі одиницю. З часом православні церкви стали утворюватися і в інших регіонах планети, поступово одержуючи цілковиту самостійність у вирішенні всього кола проблем релігійно-церковного життя.

У сучасному світі існує п'ятнадцять автокефальних і кілька автономних православних церков. У відповідності з їх традиційним переліком — диптихом вони займають точно визначене місце у структурі вселенського православ'я. Окрім них існують й інші православні церковні утворення, що з певних причин не занесені до цього переліку. Нижче наводяться відомості про автокефальні православні церкви відповідно до їх місця в диптиху.

Константинопольській православній церкві традиційно відводиться перше місце у структурі вселенського православ'я. Згідно з рішенням другого Вселенського собору (381 р.) Константинопольський єпископ посів друге місце по "честі" серед християнських єпископів, безпосередньо після Римського. Відповідно у православному світі він вважається "першим серед рівних".

Константинопольська кафедра виникла після заснування імператором Константином І нової столиці Римської імперії на місці малоазіатського містечка Візантії у другій чверті IV ст. Поступа-ючись авторитетністю іншим християнським центрам, заснування яких приписується апостолам, Константинопольська кафедра зміцнила свої позиції за рахунок столичного статусу. На час проведення четвертого Вселенського собору (451 р.) єпископ Константинополя вже володів патріаршим достоїнством. Позиції Константинополя особливо зміцніли після занепаду Александ-рійської, Антіохійської та Єрусалимської церков у VII ст., коли території їх розповсюдження були завойовані арабами. Завдяки зусиллям місіонерів візантійський варіант християнства, а отже, і вплив Константинополя поширився на Східну та Південно-Східну Європу.

Однак з кінця XI ст. вплив Константинопольської церкви у православному світі починає падати. Спочатку це відбувається внаслідок тиску з боку західних християн, коли у 1240 р. Константинополем оволоділи хрестоносці. Згодом Візантія була завойована турками-османами. Починаючи з 1453 р., церква діяла в мусульманському оточенні і змушена була передусім дбати про своє самозбереження. Лише в 1923 р. після підписання договору про греко-турецьку дружбу вона дістала можливість нормально функціонувати.

За різними світськими джерелами нині Константинопольська церква об'єднує від 15 до 65 тис. віруючих. На території Туреччини вона має лише 6 єпархій. У країнах Західної Європи, Азії, Північної і Південної Америки та Австралії її віруючі об'єднані в 23 єпархії. Церква має також 10 чоловічих та 2 жіночих монастирі. Кадри духовенства, церковних діячів та богословів готують Вища богословська школа в Бруклайні та академія в Гаррісоні. До юрисдикції Константинопольської церкви належать також Фінляндська автономна православна церква, Крітська православна церква та гора Афон на півострові Айон-Орос у Греції.

Алексаядрійська православна церква — одна з найстаріших, вважається батьківщиною чернецтва. Вже у II ст. у Єгипті була єпископська кафедра. Як і глава Константинопольської церкви, предстоятель Александрійської православної церкви на час проведення четвертого Вселенського собору (451 р.) мав патріарший титул. Александрійська церква мала долю всіх древніх православних церков Сходу. У V ст. християни, що жили в Єгипті, розділилися на православних та монофізитів (коптів). Наприкінці першої половини VII ст. Александрійський патріархат був завойований арабами, а в XVI ст. — турками-османами. Природно, що це вело до обмеження діяльності церкви та її впливу у християнському світі. Дійшло до того, що в середині XIX ст. кількість віруючих у ній становила менш як 2 тис.

Нині Александрійська церква налічує близько 30 тис. віруючих, її юрисдикція розповсюджується на весь африканський континент. В Єгипті вона має 5 єпархій, близько 50 храмів та більш як 20 священиків, за його межами — 9 єпархій та понад 100 храмів. До складу церкви входять також 3 монастирі, Вища духовно-педагогічна семінарія, кілька шкіл, благодійне товариство. На основі бібліотеки Александрійського патріархату працює інститут східних досліджень. Офіційний друкований орган церкви — журнал "Пантенос".

Александрійський патріарх має титул Блаженнійшого папи і патріарха Александрійського і всієї Африки. Його резиденція знаходиться в м. Александрії. При патріархові діє Священний Синод, що складається з усіх правлячих архієреїв.

Антіохійська православна церква.
Єрусалимська православна церква
Грузинська православна церква
Сербська православна церква
Румунська православна церква
Болгарська православна церква.
Кіпрська православна церква
Албанська православна церква.
Чехословацька православна церква.
Українська православна церква
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru