Релігієзнавство - Лубський В.І. - §1. Християнське віровчення і культ

Основні положення християнського віровчення (догмати), що являють собою ідеї, які спотворюють і містифікують дійсність, складалися протягом ряду століть. Вони сформульовані у Біблії та у постановах християнських вселенських соборів. їхня суть викладена у 12 пунктах Символу віри, прийнятого на перших соборах у 325 та 381 рр.

Згідно з Символом віри християни повинні вірити в єдиного Бога, який виступає утрьох особах: Бога-отця, Бога-сина і Бога-духа святого ("свята трійця"). Бог-отець розглядається як творець світу видимого (природа та людина) і невидимого (ангели). Богом-сином вважається Ісус Христос з його євангельською "біографією". Бог-дух святий походить від Бога-отця, у католицизмі — і від Бога-сина. Християнська "трійця" несе на собі відверті сліди політеїзму, звільнитися від яких ця монотеїстична релігія так і не змогла.

Найважливішим положенням християнства вважається догмат боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, залишившись Богом, начебто став людиною, народившись від діви Марії. Цей догмат покликаний надати всім євангельським повчанням, що приписуються Христу, авторитету "божественних істин", а саме: представити християнство як "боговстановлену релігію".

Велика роль відводиться догмату спокутування, згідно з яким своїми стражданнями і смертю на хресті Ісус Христос приніс себе у жертву Богу-отцю за гріхи людей — спокутував їх. Тим самим він начебто відкрив людству шлях до "спасіння від влади гріха".

Одне з центральних місць у християнському віровченні займає догмат воскресіння Ісуса Христа, яке проголошується запорукою майбутнього загального воскресіння людей з мертвих.

Догмат вознесіння зобов'язує християн вірити, що після свого воскресіння Ісус Христос тілесно вознісся на небо — до Бога-отця, підкресливши цим нікчемність земного буття порівняно з вічністю, котра ніби чекає на людину у потойбічному світі.

Такий же фантастичний характер, породжений релігійним спотворенням реальності, мають й інші християнські догми, багато з яких є інтерпретацією дохристиянських вірувань, запозичених від стародавніх східних релігій. До таких запозичень слід віднести, зокрема, віру у безсмертя душі, уявлення про потойбічне пекло та рай, ідею небесного вшанування за богоугодне життя на землі, тощо. Вимога визнати догмати абсолютними, непогрішними істинами, набутими від Бога, сприяє закріпленню у свідомості віруючих спотворених уявлень про світ.

Символ віри приписує вірувати в "єдину святу, соборну та апостольську церкву", визнавати необхідність хрещення, покладати надію на майбутнє воскресіння мертвих, настання після цього вічного блаженства для праведників та вічних мук для грішників. Практично жодна з цих ідей не є породженням самого християнства, а запозичена від дохристиянських вірувань з досить незначною переробкою стосовно культу Ісуса Христа.

Паралельно із становленням віровчення відбувався процес формування християнського культу, покликаного впливати на почуття віруючих з метою підтримування та поглиблення їхньої релігійності.

Найважливіші елементи християнської обрядності називаються таїнствами. До них належать: хрещення (залучення до християнства шляхом занурення у воду або окропления), миропомазання (передавання хрещеному "благодаті святого духа" шляхом змащування його ароматичною речовиною — миро), євхаристія, або причастя (з'їдання хліба та вина, які сприймаються як тіло та кров Христа), покаяння (сповідь віруючих в своїх гріхах священикові, щоб одержати через нього прощення від Бога), шлюб (здійснення у храмі одруження), священство (посвята у сан диякона, священика або єпископа) та маслосвяття або соборования (помазання хворого освяченою оливою — єлеєм). Своїми джерелами християнські таїнства сягають Первісних культових дій.

Головним християнським богослужінням є літургія (обідня, меса) — театралізоване дійство, яке супроводжується різними заклинаннями, молитвами, музикою або співом, читанням "священного писання", поклонами, запалюванням свічок та лампад, курінням ладану тощо. Мета богослужіння — постійно впливаючи на розум та почуття віруючих, стимулювати їхню релігійність, віру у надприродні сили.

Разом з ушануванням Бога, діви Марії (богородиці, богоматері, мадонни) склався культ "святих" — ушанування осіб, які "догодили богу" і відзначені ним "даром чудотворення". Серед цих святих чимало міфічних персонажів. Важливу роль відіграє у християнстві культ хреста, який сприймається не тільки як знаряддя Христа, а як засіб "спасіння".

Значне місце у християнському культі відводиться святам, покликаним сприяти емоційному впливу на віруючих і підтриманню їхньої релігійності. До головних християнських свят належать: свято "воскресіння" Христа, Трійця або п'ятидесятниця (на честь зішестя на апостолів святого духа, що ніби було на п'ятидесятий день після воскресіння Христа), Різдво Христове тошо.

§2. Нехристиянські джерела
§3. Розкол християнства
§4. Вселенське православ'я
Антіохійська православна церква.
Єрусалимська православна церква
Грузинська православна церква
Сербська православна церква
Румунська православна церква
Болгарська православна церква.
Кіпрська православна церква
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru