Релігієзнавство - Лубський В.І. - §6. Головні дохристиянські боги

Сварог.

В науці остаточно не встановлено, чи слов'яни мали Єдиного Бога, бо всі свідчення говорять про них, як про много-божників. Грецький письменник VI ст. Прокопій у своєму творі "Про готську війну" писав про слов'ян та антів, що вони почитали Єдиного Бога: "Єдиного Бога, що посилає блискавку, признають вони владикою всіх". Так само історик XII ст. Гельмольд розповідає про віру балтійських слов'ян і твердить, що вони визнають одного великого Бога, що є Богом Землі і Неба. Початковий наш Літопис також, оповідаючи про договори з греками, подає ніби звістку про Одного Бога в киян, але дуже неясно.

Розуміння Неба первісні люди мали здавна, бо наочно бачили, що з нього їм йде світло та дощ, тому й обожнювали його з найдавнішого часу. Небо — це все те, що над нами. Так само й слов'яни шанували Небо й молилися до нього. За вірою наших предків Небо —це місце, де живуть боги, це Палата Божа, а зорі — то вікна, в які вони виглядають на світ. На небі все добре, бо то -

Боже, а звідси наша стара приказка: живе, як у бога за дверима.

Можливо, на початку єдиним головним Богом був у нас Сва-рог, бог Неба, сам Небо й світло. Він був основою всього, це прабог, владика світу. Сварог — батько сонця й вогню, і вже від нього пішли всі інші боги — Сварожичі. Даждьбог — бог сонця, був його сином. Сам Сварог спочиває, а світом правлять його діти, Сварожичі. Слово "Сварог" пов'язують з індійським вуаг, одгеа — небо, соняшне світло (правда, В.Ягич виводив його із слов'янського "варити").

Свого часу В.Ягич намагався довести, що Сварог не був найвищим богом у слов'ян і у давніх пам'ятках він опинився випадково; крім того, це був ніби Бог північний, новгородський, а не південний. Такої ж думки дотримується й Е.Аничков у своїй дисертації 1914 р. "Язычество и древняя Русь". Він твердить, що Сварог взагалі не був богом, а назва постала від Сварожич, що означає священний вогонь біля стодоли, і тому його нема серед Володимирових богів, хоча його поважали хлібороби. Але не всі погоджуються з твердженням Ягича (наприклад М.Грушевський), і Сварог таки лишається господарем українського Олімпу. В науковій літературі Сварог — це бог вогню, тому він опікун ковальства і ковалів, а також опікун ремесел, шлюбу і родинного щастя. У грецькій міфології йому відповідні боги Гефест і Прометей.

Перун

У X ст. в нашій українській міфології перше місце займає вже не Сварог, а Перун, який відомий й іншим слов'янським народам, а також литовцям. Перун — головний бог грому й блискавки, володар Неба. Він творча сила, що оживляє все, подавець дошу. Пізніше — це бог-воїн, покровитель війська. Військо, на доказ вірности, завжди заприсягалося Перуном у Києві, де на одному з пагорбків стояв його прикрашений бовван: сам був дерев'яний, голова срібна, а вуса золоті. На крилатих вогнистих конях Перун їздить по небу у воженій колісниці. На зиму він замикає Небо й засинає, а весною своїм могутнім молотом розбиває зимові пута з землі, і все знову оживає. Старе оповідання каже, що як прилетить з вирію зозуля, вона будить Перуна від зимового сну, і він одмикає Небо й пускає на землю тепло.

У Початковому Літопису бог Перун згадується кілька разів. В договорах з греками 945 й 971 рр. русичі так само клянуться Перуном, який в таких договорах згадується на першому місці серед інших богів.

В одному давньослов'янському перекладі грецького оповідання про Олександра Македонського ім'я бога Зевеса, перекладено словом Перун, а це пояснює значення цього бога. Про те ж свідчить і чеський Глоссарій 1202 р., в якому слово Перун пояснюється словом Юпітер. Перуна згадують багато інших пам'яток.

Перун на всіх наводить страх, бо б'є своїми вогненними стрілами, тобто громом, демонів, але може вдарити й злу людину, ось чому в нас, особливо в західних областях України, аж дотепер збереглося стародавнє прокляття: "Бодай тебе Перун побив!".

Уявлення і повір'я про грім та блискавку у нас дуже старі. Під час грому забороняється свистіти чи співати, а також їсти або спати, бо грім заб'є. Злі сили дуже бояться грому й шукають собі порятунку під деревами, тому там не слід ховатися, щоб випадково не вбило разом з нечистим. Правда, грому всі бояться, і тільки про відчайдушну людину говориться: "Він і грому не боїться".

Перун, коли вперше по зимі виїздить на Небо, своїм першим громом воскрешає землю. Цей перший грім дає силу не тільки землі, а й людям. Коли вперше гримить, то ше й тепер хрестяться й опираються спиною об дерево чи об щось інше, і спина не буде боліти цілий рік, і буде щастити такій людині.

Перун посилає блискавки, що весною будять землю до життя й запліднюють її дощами. Блискавки проганяють хмари, злих демонів і випускають на волю Світло. Коли щось запалила блискавка, гасити не вільно, та й даремно, але все ж таки можна загасити молоком, особливо козиним, та сироваткою.

Пізніше, з прийняттям християнства, культ Перуна забувався дуже поволі і був перенесений на святих громовиків Іллю, Михайла та ін. Постало кілька громових свят: Гавриїла — 13 липня, Кирика — 15 липня, Іллі — 20 липня, тріскучої Анни — 25 липня, Паликопа-Пантелеймона — 27 липня. Найпопулярніший громовик — це Ілля. Він їздить по небу у вогненному возі і полює чортів вогненними стрілами та блискавками. Свято Іллі на Гуцульшині зветься "громовим святом". Володарем блискавки часто звуть Паликопу (Пантелеймона) чи Палія. Під час грози, коли Перун чи Ілля женеться за нечистою силою чи за демоном, треба позатикати камини, щоб ці сили часом не вскочили до хати.

Е.Аничков твердить, ніби Перун був головним богом тільки Київських князів Рюриковичів-Ігоревичів та дружини, а купецтво та селянство мали своїх богів, тому народ і не боронив його, коли Перуна скидали в Дніпро. Ставши можновладцем, Володимир хотів піднести вище значення Перуна — бог великого князя мав стати богом богів. Володимир в 980 р. виставив Перуна на стіни "Теремного Двору" і тим призначив його для вселюдного почитания. Він також ставить Перуна і в Новгороді. Але ця теорія сумнівна, бо маємо багато свідчень про те, що Перун був богом повселюдним, інакше різні "Слова" не виступали б проти нього. Саме слово "перун" сильно поширене по Україні й тепер, а це свідчить, що бог цей таки був богом народним, до того ж літопис свідчить, що народ плакав, коли тягли Перуна в Дніпро.