Релігієзнавство - Лубський В.І. - Даждьбог

Богом Сонця в нас був Даждьбог, син Сварогів, син Неба. Першу згадку про нього подає південно-слов'янський переклад візантійського Хронографа VI—VIII ст. Іоана Малали. В іпатієвому літопису від 1114 р. подається з цього Хронографа уривок, і тут Геліоса названо Даждьбогом. По Сварозі "царства син єго, іменем Сонце, єго же нарічють Даждьбог. Сонце царь, син Сварогіов, єже єсть Даждьбог, бі бо муж силен."

Корш вважає, що Даждьбог — це бог сонячний, визначає сили й дію сонця, як основу життя. Пізніше цей бог став родоначальником руського народу, ось чому в "Слові о полісу Ігоревім" названо русичів Даждьбожими онуками.

Походження назви Даждьбог — своє, народне; це слово складне, заложене з приказового способу даждь, цебто дай, і бог, багатство, бог продавець, дарівник. В історичних пам'ятках це ім'я звичайно пишеться або по-давньослов'янському Даждьбог, або по-староукраїнському Дажьбог.

Деякі дослідники, наприклад, Огоновський, Корш та ін. наполягають на чужоземному походженні назви цього бога, тут даждь — постало ніби з іранського dagh — пекти, палити, цебто Даждьбог — це бог вогню. Г.М.Баратц твердить, що староруські боги взагалі східного походження: вавілоно-асирійсько-го, ханаанського або фінікійського, а Даждьбога він подає ніби це філістимський бог Даган, по-арабському Дажун, цебто той, хто дарує небесний дощ — Дощівник. Але Баратцова думка в науці не прийнялася.

Хоре

Друга назва для бога Сонця була Хоре. Чим він різнився від Даждьбога, нема змоги встановити. Багато вчених — Волинський, Крек, Я гич, Фамінцин та ін. твердять, що Хоре і Даждьбог — це одна особа, один бог Сонця. Але проти свідчать самі пам'ятки, що подають цих богів, не змішуючи, як дві особи. Одної форми назви для бога Хорса пам'ятки не знають, і пишуть по-різному: Харс, Хурс, Хурьс, Хоре, Хьрс, Хрос. У "Слові о полку Ігоревім" 1187 р. вживається назва Хоре бога Сонця, і зветься він Великим: Князь Ігор, утікавши, "Великому Хорсові волком путь прерискаше". У слов'янських перекладах грецьке ім'я Аполлон часом перекладене нашим Хоре. Божество це було добре відоме й західним слов'янам (Кравців Б. Про Волоса-Хор-са. "Америка". 1950, ч.9 (59). Філадельфія). Дуже багато давніх пам'яток згадують про Хорса. Літопис від 980 р. називає його серед Володимирових богів.

Деякі дослідники слово "Хоре" виводять із тюркської мови, чомусь Е.Аничков вважає Хорса божком тюрків, ніби Володимир підпорядкував його своєму Перунові з політичних мотивів, але така теорія неправдоподібна.

Дослідники встановили багато різних гіпотез для з'ясування етимологічного походження слова Хоре, але загальноприйнятого пояснення досі немає.

Велес або Волос

Одним з найважливіших богів був у нас і бог Велес, "скотній бог", цебто бог достатку, як пояснює його Початковий Літопис. Спочатку він, як і інші божки, був сонячним богом, але пізніше набрав собі іншого значення. Слово "скот" в давнину означало взагалі багатство, гроші при міновій торгівлі, тому Велес —- це бог багатства і всякого достатку, торгівлі, опікун купців, як Меркурій. Він, за твердженням міфологів, був не тільки охоронцем череди на землі, а Й пастухом небесних стад, цебто хмар, і цим пов'язувався з Перуном. Важливість цього божества бачимо з того, що князь і дружина клянуться Перуном і Белесом у договорах з греками, починаючи від 907 р., і він часто згадується як "скотній бог". У Літопису панує форма Волос, але в інших пам'ятках знаходимо й Велес. В "Слові о полку Ігоревім" XII ст. поет і співець Боян зветься Велесовим онуком: "Віщій Боя не, Велесов внуче", — а це показує, що Велес був богом також поезії і музики, взагалі богом культури й мистецтва.

В Початковому літопису під 980 р. перераховуються боги, яким Володимир поставив бовванів у Києві, і в цьому спискові Велеса нема; але знаємо, що його ідол стояв у Києві на Подолі, а ще на початку XI ст. у Ростові.

Пізніше Велес був широко знаний, і залишився в топографічних східно-слов'янських назвах. В місті Новгороді на півночі також стояв ідол Велеса, і ця вулиця довгі віки звалася Волосовою. Був тут і монастир Болотов, і церква Богоматері на Воло-тові, побудовані на місці, де був ідол Волосів. Є й місцевості, що звуться Волосово, наприклад біля м.Володимира, Санкт-Петербурга та ін. місцях. У Болгарії так само є місто Велес, а в Боснії гора Велесова. Ім'я Велеса взагалі згадується в південних та західних слов'ян.

Саме слово Велес-Волос дослідники багато з'ясовували, але усталеного ще нічого нема. Звичайно ототожнюють дві форми: Велес і Волос, та підстав для ототожнення нема, бо форми ці різні. "Волос" веде до форми Влас, а Велес до Вльс, але такої форми пам'ятки зовсім не знають. Мансика твердить, що Волос

— це північна форма, а Велес — південна, хоча такого твердження пам'ятки не завжди виправдовують.

Слово Велес знане й серед слов'янсько-литовських народів. У чехів veles — нечиста сила, слово, відоме з XIV ст. Латиське veis

— біс, литовське velis — небіжчик, vele — душі померлих. Припускають, що Велес був раніше духом предків тому, що дбав про хатню худобу, а звідси і став він "скотнім богом".

За християнських часів Велеса заступив св.Власій, що свят-кується 11 лютого. Заступив не тільки через фонетичну співзвучність, але й через перипетії свого життя, бо з його життєпису знаємо, що св.Власій був добрим пастухом, чому й замінив попередньо пастуха Велеса і став покровителем черід (стад). У Новгороді на місці, де стояв ідол бога Велеса, пізніше й була побудована церква св.Власія, покровителя худоби.

Деякі вчені ладні навіть викреслити бога Велеса з нашої міфології, бо ніби він постав із св.Власія. Очевидно, це перебільшення. У Греції св.Власій вважається охоронцем худоби з давнього часу, і як охоронець скота, він шанується й у Європі: в Німеччині, Англії, Франції, а також у Болгарії, Сербії, Чехії й інших краях. Св.Власія звичайно малюють на образах з кіньми та з худобою, а під час хвороби худоби йому моляться. В Новгородському літописі від 1187 р. Волос уже виступає як Власій, на що звернув увагу ще М.Костомаров (Вестник Европы. 1873, кн.2. Стр. 585).