Релігієзнавство - Лубський В.І. - Священний знак християн.

Як же могло статися, що священний знак язичників, з якими перші християни вели запеклу боротьбу за віру, перейшов у християнську релігію і став її великим символом? Перенесемося в думці на 2 тис. років назад, до витоків християнства. Християнська релігія виникла близько 2 тис. років тому в Римській імперії, в східному Середземномор'ї. Римська імперія на той час перетворилася в могутню державу, що підкорила своїй владі більшість країн Середземномор'я, значну частину Західної Європи, ряд країн Передньої Азії. Але Стародавній Рим був державою рабовласницькою. В ній панував лад, що спирався на нещадну експлуатацію рабів, які тяхжко працювали, не знаючи перепочинку, й за найменшу провину їх люто катували.

Нерідко доведені до відчаю раби піднімалися на боротьбу проти своїх гнобителів. Однак усі повстання закінчувалися поразкою, вони жорстоко придушувалися. Не бачачи виходу на землі, нещасні звертали свої погляди до неба, покладаючи надії на надприродні сили, чудесного спасителя, який встановить на землі справедливість і жорстоко покарає гнобителів.

В обстановці напруженого очікування кінця світу і страшного суду поступово зароджувалася нова релігія, що проповідувала прихід спасителя — Христа. Всі, хто вірили в це, бідняки і раби, об'єдналися у релігійні общини, жадібно слухаючи проповідників нової віри. Так, у І ст. виникло християнство, що згодом стало однією з найвпливовіших світових релігій. Служителі церкви, звертаючись до історії християнства, твердять, що вже перші прихильники цієї релігії вважали хрест священним символом. Однак це не так. Хрест вшановувався християнами не завжди. Ранні християни не поклонялися хресту, навіть більше, вони ненавиділи, зневажаючи його. Хрест дуже нагадував їм знаряддя мученицької страти, яка застосовувалася у Римській імперії. Людей, що здійснили особливо тяжкі злочини, страчували на стовпах з перекладиною зверху, що мали вигляд букви "Т". Хрест в очах перших християн був знаком язичників, що вірили в спасителя, в Христа.

Поступово кількість християнських общин дедалі збільшувалася, трохи змінився їхній склад: не тільки пригноблені й розорені, але й вільні громадяни тягнулися до релігії, що обіцяла втіху і надію на близьке щастя. Чимало й представників імущих класів ставали членами общини, поступово захоплюючи у них владу. Так формувалася міцна, багата і сильна організація християн, з якою вже не могли не рахуватися й самі римські імператори. Під час правління імператора Тертуліана, в III ст., християнство вже почало пред'являти свої права на знак хреста, як на один із символів своєї релігії. Щоправда, хрест на той час вшановувався християнами не як знаряддя страти, на якому загинув їх спаситель Христос, а як знак, що символізує образ Христа — небесного спасителя.

У 325 р. римський імператор Костянтин уклав угоду з християнською церквою. Язичники почали переходити у нову віру, не зазнаючи при цьому жодних ускладнень, оскільки християнські символи й обряди були подібні до звичної символіки іі обрядності їхніх колишніх релігій. Велика кількість новоиавернених імператорським указом християн продовжувала носити хрест, який раніше був присвячений їхнім богам, а тепер уособлював Бога-спасителя.

Сам імператор Костянтин прийняв християнство лише наприкінці свого життя. Він був жорстокою і забобонною людиною, що вклонялася старим римським і східним богам, і розглядав угоду з християнською церквою як вигідну справу. Своє особисте життя він заплямував великою кількістю злочинів — стратив свого сина Крісла, заздрячи його популярності, заморив у паровій лазні свою дружину Фаусту, у заповіті наказав умертвити всіх своїх братів. Все це не завадило християнській церкві оголосити його святим і створити легенду, що мати Костянтина — Єлена — в 326 р., у 80-літньому віці, здійснила паломництво до Єрусалима. Там вона нібито знайшла хрест, на якому розіп'яли Христа. Одночасно було знайдено ще два хрести, на яких згідно з євангельською оповіддю стратили розбійників. На пам'ять про цю подію церква встановила навіть спеціальне свято — воздвиження хреста.

Церковники створили чимало легенд про чудеса, що супроводжували придбання Єленою хреста господнього. Однак усі вони не витримують перевірки з наукової точки зору. Один з "отців церкви" Амвросій докладно описав, як престаріла Єлена на горі Голгофі знайшла й цвяхи, якими Христос був прибитий до хреста. В цьому описові є дві явні суперечності: по-перше, римляни ніколи не закопували в землю хрести, на яких розпинали злочинців, вони їх залишали для наступних страт; по-друге, засуджених ніколи не прибивали до хреста цвяхами, їх прив'язували до верхнього перехрестя ланцюгами або вірьовками, вивернувши руки в плечах.

Існують розповіді й інших церковних істориків про знайдення хреста господнього, де кожний по-свосму описує цю подію. Цікаво, що всі описи чудесного придбання "животворяшого" хреста повністю замовчують те, яку форму він мав. Але ж християни вшановують різні форми хреста: чотири-, шести-, восьмиконечиі. Існують навіть одинадцяти- і вісімнадцятиконечні.

Але справжнім знаряддям страти в Римі у І ст. був стовп з перекладиною, тобто хрест у вигляді букви "Т". Тільки на такому хресті і міг бути страчений Христос. Однак Т-подібний хрест ніколи не був предметом поклоніння. Далі, у жодній з ранньохристиянських катакомб не зустрічається зображення Христа, розіп'ятого на хресті. Спочатку Христос зображується символічно, у вигляді агнця (ягнятка) або риби, згодом — у вигляді доброго пастиря, що несе стомлену вівцю на плечах. Пізніше з'являються малюнки Христа з хрестоподібним знаком на голові: саме так за стародавнім звичаєм зображувалися язичеські божества із знаком безсмертя і вічності.

Аж до XIII ст. ніде не зустрічається й натяку на те, щоб представити Христа розіп'ятим на хресті. Ранні християни не могли й подумати про те, щоб зобразити момент страждань і принизливої смерті спасителя світу. Муки Христа зображувалися, як правило, символічно: у вигляді агнця, з ран якого витікає кров, пролита за людство. Малюнок агнця часто вміщувався в перехресті хреста. Пізніше Христа почали зображувати у вигляді людини на тлі хреста. Але спочатку це був Ісус не розіп'ятий, а такий, що благословляє: руки його простерті вільно, він тримає голову прямо, очі відкриті, ноги вільно стоять на землі або на Євангелії. І тільки у XII ст. з'являються зображення Христа, розіп'ятого на хресті. На той час давно не застосовувалася така страта. Люди забули, що злочинців ніколи не прибивали цвяхами, а прив'язували до перекладини, щоб вони вмирали повільною смертю від голоду і спраги.

Так, образ Христа, що страждає на хресті, став головним символом християнської релігії.

Якщо ми згадаємо історію людського суспільства, то побачимо, що християнська церква пройшла через всі соціально-економічні формації, в яких існували класи пригноблених і гнобителів. Не випадково образу розіп'ятого на хресті, страждаючого Христа відведено значне місце в християнській релігії. В середні віки цей образ був широко розповсюджений в багатьох країнах. На перехрестях доріг і вулиць стояли каплички з розп'яттям. На стінах соборів і церков, будинків і замків, на знаменах, печатках і гербах — скрізь було розп'яття або хрест. Всюди очі людей зустрічали образ божественного страждальця, знеможеного, з пониклою головою, в терновому вінку, з прибитих рук і ніг якого та з пронизаного списом боку струмувала кров.

Перед зором людей, придавлених гнітом і злиднями, стояв Бог в образі закатованої людини, що терпляче і смиренно переносить страшні незаслужені страждання. Цей образ навіював думку про неминучість гніту на землі і водночас подавав надію на позбавлення від мук, якщо не в земному, то в іншому житті. Адже християнство вчило, що своєю смертю Христос дав усім віруючим у нього право на безсмертя, на воскресіння в загробному світі. І чим більшими були страждання, тим з більшою силою церква закликала йти по стопах Христа, бути як і він, незлобивим до ворогів, брати з нього приклад довготерпіння і смиренності. Розіп'ятий і страждаючий Христос став знаряддям навіювання народові покірності можновладцям.

Образ Христа виступав як втілення страждань усього людства, як символ смиренності і терпіння, що повинно бути властиве кожній людині, яка бажає заслужити загробне блаженство. Хрест-ний шлях Ісуса Христа і надалі залишався прототипом життєвого шляху кожної людини. Кожен повинен терпляче нести свій хрест — вчила церква і ставила за приклад Христа, який йшов на страту із знаряддям страти на плечах.

Багато років тому серед віруючих була поширена притча, викладена відомим поетом В.А.Жуковським. В ній розповідається про людину, яка гірко скаржилася на своє життя і зверталася до Бога, нарікаючи на те, що на її долю незаслужено випав тяжкий хрест. Бог почув це і запропонував їй самій вибрати посильний хрест. З безлічі хрестів, серед яких були важкі, золоті, що належали царям, правителям, людина вибрала один, котрий здався їй найбільш підхожим. Людина взяла його на плечі і сказала Богові, що цей хрест вона згодна нести все життя. І тоді Бог сказав, що вона вибрала саме той хрест, який весь час несла і який їй був призначений з появою на світ. Ця притча переконувала віруючих у тому, що кожна людина повинна покірно нести призначений їй самим Богом хрест. Притча зміцнювала їх віру у те, що кожен, незалежно від того, бідний він чи багатий, має переносити призначені йому втрати і випробування. В цьому і полягає суть християнської моралі, значення культу хреста.

Однак культ хреста цим не обмежується. Знак хреста продовжує бути найбільш магічним чаклунським знаком, яким він був в очах первісної людини за кілька тисячоліть до появи віри в Христа. 1 в сучасному християнстві хресту вклоняються як символу не тільки страждань Христа, а й спасіння і вічного життя. Як і в далекі, дохристиянські часи, віруючі сьогодні продовжують носити хрест на шиї як священний знак — амулет, котрий охороняє й оберігає їх від будь-якого зла. В старовину особливо вшановувалися металеві "змійовики", іконки із зображенням хреста і змії, як кращий засіб проти нечистої сили. Під час епідемії селяни вішали коням і коровам на шию хрестики, щоб запобігти заразі. На перехрестях доріг ставили хрест, щоб він відганяв злих духів, які люблять перехрестя. В Норвегії та інших країнах під свято Різдва і Нового року на дверях і вікнах малювали хрести, щоб у будинок не проникли чорти.

Віра первісної людини в магічне значення хреста лежить і в основі християнського звичаю ставити хрести на спорудах храмів. Наявність цього знака робить священною і всю цю споруду. Ще більш давнім пережитком у християнстві є "хресне знамення". В основі цього ритуального жесту лежить зовсім не "осініння себе хрестом", як гадають віруючі. Цей жест йде від тих далеких часів, коли людина, вклоняючись своєму божеству і виражаючи готовність принести себе в жертву, вказувала на різні частини свого тіла. Цей звичай сягає корінням у глибоку давнину, коли в жертву богам приносилися живі люди. Ритуальний жест при створенні "хреста" вимагає особливого положення пальців — витя-нутого вказівного, середнього і великого і зігнутих двох останніх. Церковники пояснюють його вірою в триєдиність сутності божества — Бога-отця, Бога-сина і Бога-святого духа. Цей жест був також запозичений з давніх релігій. Віруючі вважали й вважають, що за допомогою хреста можна відгородити себе від нечистої сили.

Віра в хреста породила в старовину запеклі дискусії із старообрядцями з приводу того, як хрестишся — двома чи трьома пальцями. Старообрядці хрестяться двома, православні — трьома, католики п'ятьма. Смисл хреста — чаклунський, такий само, як описування кола навкруг людини для того, щоб її не чіпала нечиста сила (згадайте повість М.В.Гоголя "Вій"), яка ніби може залізти всюди, навіть у рот. Дехто з учених пояснює, що звичай хрестити рот і говорити "на здоров'я" при чханні виник через те, що під час чуми, яка лютувала в середньовічній Європі, позіхання і чхання були її симптомами, тому люди спішили відхреститися бід злого духа чуми. В IV ст. папа римський Пелагій І наказав, щоб усі, хто чхає, обов'язково промовляли закляття "на здоров'я". У стародавніх євреїв був спеціальний дух чхання Ас-карон. В Індії вважали, що душі виходять з тіла через ніздрі і тому, хто чхав, бажали здоров'я, щоб душа не втекла.

Пережитком однієї з найдавніших форм релігійних вірувань є звичай цілувати хрест або одягати його на шию. Тут хрест виступає б ролі фетиша — предмета, який виявляє певні магічні властивості і володіє чудодійною силою. Віра в силу хреста призводила до того, що люди вважали, що він може служити навіть засобом викриття злочинів.

Чарівні властивості хреста свідомо переносилися і на деякі рослини, які своїм виглядом нагадували "святий" хрест. Так, віддавна вражав уяву людей петрів хрест. Корінь цієї рослини, дійсно, має своєрідну форму хреста. Його цвітоносні пагони з'являються на поверхні землі у квітні-травні, коли в лісі ще нема ані грибів, ані ягід, ані горіхів. Не дивно, що за Петровим хрестом закріпилася репутація рослини, яка ховається від людей. Адже основна її маса, що досягає іноді 5 кг, схована під землею. На відміну від більшості квіткових рослин, що мають зелене листя, петрів хрест замість листя має ледь рожеву луску. Всі ці особливості рослини породжували у людей переконання в існуванні у неї особливих, чарівних властивостей. Вважалося, що петрів хрест дістається тільки щасливим людям, що він нібито допомагає відшукати скарби, оберігає від нечистої сили. "Знаючі" люди твердили, що залізом копати цю рослину не можна, тільки руками. Заховавшись у землі, петрів хрест прикріплюється своїми чіпкими присосками до коріння горішника, вільхи, в'яза, липи, бука, і поживні речовини рослини-хазяїна переходять у м'язисте коріння нахлібника. Лише під час цвітіння навесні петрів хрест показується на поверхні землі для опилення насіння. Після плодоносіння наземні пагони його відмирають, і мешканець підземного світу повертається в свою оселю.

Ставши пануючою релігією, християнство не завжди справедливо ставилося до науки і культури античного світу. Групи фанатиків-християн, знищували твори великих художників стародавнього світу, трощили статуї, палили бібліотеки, вбивали видатних мислителів минулого. Під знаком хреста з благословення "отців церкви" в кінці IV ст. було зруйновано і спалено знамениту бібліотеку в єгипетському місті Александрії. У 415 р. жертвою антиязичницьких погромів стала прекрасна жінка-філософ і математик Іпатія, що читала лекції в Александрійській академії. Натовп монахів, спрямованих олександрійським єпископом Кирилом, затяг Іпатію в християнський храм, де нещасну жінку було пошматовано озвірілими фанатиками. У середні віки для боротьби з вільнодумством церква створила святу інквізицію — церковний суд, який засуджував на страшні муки й страту не тільки кожного противника християнської релігії, а й усіх вільнодумців, передових людей свого часу.

Чимало видатних людей стали жертвами інквізиції. Було спалено на вогні геніального італійського вченого Дж.Бруно. Великого астронома Г.Галілея також було засуджено інквізицією до тривалого тюремного ув'язнення. Видатний польський астроном М Коперник уникнув тортурів лише тому, що помер невдовзі після опублікування своєї славнозвісної праці, в якій доводилося, що Земля не є центром Всесвіту, як вчила церква, а обертається навколо Сонця подібно до інших планет,

Знаком Хреста були увінчані знамена хрестоносців, які в ім'я визволення хреста і гробу господнього від язичників здійснювали свої криваві походи. Протягом двох століть йшли на схід хрестоносці, знищуючи все на своєму шляху.

§16. Християнські релігійні свята і обряди
Церковний шлюб
Священство
Релігійний похоронний обряд
Хрещення Господнє
Стрічення
Вхід Господній в Єрусалим
Вознесіння Господнє
Трійця або п'ятидесятниця
Спас
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru