Релігієзнавство - Лубський В.І. - Стрічення

Це слово присвячене міфічному представленню Богові батьками Ісуса Христа свого немовляти. Це "зустріч", яка відбулася ніби в Єрусалимському храмі на сороковий день після Різдва Христова.

Церква намагається зробити свято стрічення популярним серед віруючих. Мета його, як і будь-якого іншого церковного свята — поширення ідей християнства, "надання правди фактам" біографії Христа, підкреслення обов'язку для віруючих приносити в храм немовлят протягом 40 днів після народження.

Впроваджуючи свято стрічення, християнська церква намагалася відволікти народ від стародавніх культів. Римляни тоді в лютому святкували "очищення", покаяння, дотримували піст, вважаючи, що перед початком весняних польових робіт необхідно "очиститися від гріхів" і "нечистої сили" відповідними жертвоприношеннями духам і богам. Головний очисний обряд цього свята припадає на 2 лютого, коли люди на чолі з жерцями, озброївшись факелами, виганяли злих духів зимових холодів і хвороб. Саме 2 (15) лютого християнська церква і заснувала своє свято стрічення господнє, відрахувавши від Різдва Христова (25 грудня) сорок днів, необхідних для "очищення" Марії.

Прихильниками православ'я свято стрічення тривалий час не визнавалося. Тільки поступово православна церква змогла надати стріченню значення свята очищення. Воно стало урочисто святкуватись, супроводжуючись обов'язковими в цей день хрестовими ходами. Саме таким стало це свято на Русі, утвердившись в основному як церковне свято, у побуті ж віруючі відводили йому незначне місце: в народній свідомості стрічення знаменувало кінець зими і початок весни.

Вхід Господній в Єрусалим

Це свято має дві назви: офіційно-церковну — вхід господній в Єрусалим, побутову — вербна неділя.

Вербна неділя — це переддень так званого страстного тижня, що присвячується "згадкам про страждання Христа". Свято безпосередньо примикає до пасхи і не має постійної календарної дати. В руському православ'ї воно належить до дванадцятих свят. В основі свята лежить біблійська легенда про вхід Ісуса Христа зі своїми учнями в Єрусалим. Туди він йшов, як про це розповідають євангелісти, для страждань і смерті. Похід цей супроводжувався творінням чудес. За день до входу в Єрусалим, у суботу, Ісус здійснив одне з найбільших див — оживив Лазаря. Потім, у неділю, в'їхав у Єрусалим. Народ радісно зустрічав його, кидаючи перед сином Божим пальмові гілки. На Русі ритуальне значення пальмових гілок перенесене на гілки верби, які розпукуються на цей час і, згідно з народним повір'ям, захищають від злих духів. За задумами церковників, святкування входу господнього в Єрусалим повинно було спонукати віруючих відкрити свої серця для вчення Христа подібно до того, як це зробили жителі Стародавнього Єрусалима.

Вознесіння Господнє

Вознесіння Господнє. Створена євангелістами земна біографія Ісуса Христа завершується описом вознесіння воскреслого після страти сина Божого на небо. На честь вознесіння Христа православна церква і встановила одне із своїх свят. Відзначається воно на сороковий день після пасхи і тому постійної дати не має.

Грунтуючись на біблійських легендах, християнські теологи запевняють, що вознесіння Христа відкриває праведникам шлях на небо, до воскресіння після смерті. Ще задовго до виникнення християнства міфи про вознесіння на небеса людей, героїв і богів були поширені серед багатьох народів. Християнство запозичило ідею вознесіння з вірувань фінікійців, іудеїв та інших народів.

Це свято в побуті віруючих значного поширення не одержало і залишилося суто релігійним, церковним святом. Всім своїм змістом свято вознесіння породжує у віруючих думку про тлінність земного життя і націлює їх на християнське подвижництво заради досягнення "життя вічного".