Релігієзнавство - Лубський В.І. - Трійця або п'ятидесятниця

Це свято, яке відноситься у право-слав ї до дванадцятих, за запевненням церковників встановлене в пам'ять чудесного явища: немовби на п'ятидесятий день після воскресіння на його учнів зійшов "святий дух", і вони заговорили різними мовами, хоча ніколи їх раніше не знали. Роль цього міфу — постійно прислухатися до голосу церкви, яка несе віруючим "слово боже", нести християнство іншим "мовам", тобто іншим народам.

Міфи про божественну трійцю ще задовго до виникнення християнства існували у стародавніх народів, з вірувань яких християнство запозичило багато уявлень. Новозавітні ж розповіді про трійцю з'явилися внаслідок того, що в процесі становлення християнства виникла необхідність пов'язати нову релігію з легендами старого завіту. Тому в новозавітних книгах зроблено спробу показати Христа, як сина староєврейського бога Яхве, представивши разом з образом бога — духа святого як постать одного, єдиного Бога. В цьому знайшов своє фантастичне осмислення перехід від політеїзму до монотеїзму.

Пояснюючи походження Христа від іудейського бога Яхве, християнське духовенство запозичило й багато інших іудейських свят, у тому числі свято п'ятидесятниці. Останнє виникло у стародавніх євреїв з переходом їх до землеробства і було присвячене завершенню жнив, які тривали "сім седмиць", тобто сім тижнів. Спочатку, в період багатобожжя, це свято кінця жнив мало своїм обрядовим призначенням жертвопринесення хліба нового урожаю місцевим польовим духам і божествам, як продавцям урожаю і хазяям землі. Християнство ж надало "святу седмиць" або п'ятидесятниці свого специфічного обгрунтування і змісту.

У Росії свято трійці злилося з місцевим святом первісних слов'ян — семиком (інша назва "зелені свята") і запозичило у нього побутовий зміст. Стародавні слов'яни семик пов'язували із завершенням осінніх робіт. Його мета — улещення духів рослинності у відповідальний період цвітіння і косіння хлібів. У православне свято трійці увійшло своєю обрядовою стороною поминання духів померлих родичів (так звана поминальна субота).

Спас

В основу свята покладено євангельську легенду про чудесне перетворення Христа. В кінці свого земного життя він немовби привів групу своїх учнів на гору і під час молитви "перетворився". Спас полягає у тому, оповідає Біблія, що вигляд обличчя його змінився, одяг його став білим, блискучим, а голос з неба підтвердив його божественне походження.

Служителі культу, витлумачуючи біблійську легенду, запевняють, що Христос хотів закріпити в учнях віру і довести їм, що він справді син Божий.

Свято спаса є поєднанням християнської легенди про Христа із стародавніми народними звичаями відзначати завершення сільськогосподарського року, з міфами про очищення природи від злих духів.

Невипадково християнське свято спаса включає не тільки уславлення Христа та його спасіння, а й освячення яблук, винограду, інших фруктів (звідси й інша назва свята — "яблучний спас"). Це ще одне свідчення того, як християнство не змогло перебороти звичаї народів, серед яких воно поширювалося, і було змушене асимілювати їхні традиції і повір'я у свою культову практику.

Здвижения

Свято здвиження хреста господнього — одне з найважливіших свят, присвячених культу хреста як символу християнської віри. З хрестом церква пов'язує кілька міфічних подій. Про одну з них священики завжди згадують у святкових проповідях. За переказами церкви, римський імператор Костянтин перед однією з найбільших своїх битв мав чудесне видіння: на небі виник осяяний хрест із написом: "Ним перемагай!". Тієї ж ночі, за церковною легендою, імператорові з'явився уві сні сам син Божий Ісус Христос і порадив взяти в битву прапор із зображенням хреста. Костянтин зробив, як велів Христос, і крім того наказав своїм легіонерам намалювати знак хреста на щитах. У битві Костянтин одержав перемогу і, як запевняють церковні історики, з того часу увірував у чудодійну силу хреста.

Історичні факти свідчать про інше. В ознаменування перемоги Костянтин звелів викарбувати монети із зображенням язичницьких богів, котрі, як вірив він, допомагали йому у битві з ворогами. Було б природно припустити, що він зобразив би знак хреста, якщо б справді увірував у те, що хрест допоміг йому одержати перемогу.

Церква урочисто відзначає свято здвиження. Воно супроводжується пишними ритуалами, які справляють великий емоційний вплив на віруючих. Напередодні свята на нічній Божій службі церковні служителі виносять прикрашений квітами хрест і вкладають його на аналої всередині храму. Ця церемонія супроводжується дзвоном, церковними піснями, що повинно створити особливий настрій у віруючих.

Вимагаючи від віруючих вшанування хреста як символу християнства, церковники навіюють людям, що він є символом спокутування, страждання і спасіння. Тому хрест повинен стати супутником кожного християнина на все життя, нагадуючи про земне життя і мученицький кінець Христа, який потерпів за гріхи людства.

Богородичні свята. Крім свята на честь Христа і божественної трійці християнська церква встановила ряд свят на честь його матері — Богородиці. Це — Різдво Богородиці, введення в храм, благовіщення, свято першої пречистої, покрова (перші чотири відносять до "дванадесятих свят") і багато свят на честь "чудотворних" ікон Богородиці.

У вшануванні діви Марії Богородиці наявні сліди вшанування стародавніми народами богині землі, яка народила "спасителя", "Божого сина" — бога рослинності. На створення образу християнської Богородиці значний вплив справили уявлення стародавніх єгиптян про богиню Ізіду. У християнських творах Богородиця зображується у вигляді "цариці небесної", крилатої небожительки, "оповитої в сонце". На голові в неї вінок із дванадцяти зірок. Давньоєгипетська богиня Ізіда також зображувалася небесною царицею, вона також народила, за вченням стародавньої релігії, божественного сина — "спасителя" Гора. Подібна християнська Богородиця і до богині сирійців і фінікіян — Ас-тарти. Стародавні народи вклонялися цим богам, вважаючи їх божествами родючості землі і худоби, заступницями землеробства. Цими властивостями наділена Богоматір християнства.

Міф про "непорочне зачаття" церква запозичила також із стародавніх, дохристиянських релігій. Згідно з релігійними міфами Стародавнього Сходу, непорочно родилися від непорочних матерів персидський Мітра, індуїстський Будда, давньоіранський Заратуштра та багато інших божеств. Саме ці міфи й прислужилися матеріалом для створення християнської легенди, про "непорочне зачаття" як самої діви Марії, так і -Христа. До речі, православна церква догмат про непорочне зачаття Марії її матір'ю Анною не визнає.

Спас
Здвижения
Свято Різдва Богородиці
Пасха (Великдень)
Храмові свята
§17. Біблія — священна книга християн
§18. Біблія та її структура
§19. Матеріал, мова та переклади Біблії
§20. Літературні жанри в Біблії
Розділ XVI. Іслам
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru