Релігієзнавство - Лубський В.І. - Храмові свята

Свято Різдва Богородиці (мала пречиста) церква пов'язує з давніми землеробськими осінніми святами на завершення збирання врожаю. В день свята служителі культу з особливим натхненням переконують віруючих, що міфічна Божа Мати є "великою праведницею", помічницею і заступницею людей, покровителькою сільського господарства, що своїм "народженням Христа" вона зробила перший крок до "вічного спасіння" людей.

Свято введення в храм Богородиці, згідно з ученням християнської церкви, пов'язане з передачею трьохлітньої Марії на виховання в Єрусалимський храм. Встановлюючи це свято, церква переслідувала насамперед мету переконати родичів у необхідності приводити в церкву дитину в ранньому віці, коли вона найбільш сприйнятлива і вразлива.

Благовіщення — свято, що має своїм змістом міф про одержання Марією повідомлення від архангела Гавриїла, що вона народить від "святого духа". На Русі це свято пов'язувалося церквою з початком весняно-польових робіт ("свячення" насіння тощо) і прикметами про майбутній врожай.

Свято першої пречистої церква відзначає як день пам'яті божої Матері. Багато в церковному тлумаченні цього свята нагадує давньосирійське сказання про смерть Кібели — богині родючості. На Русі свято першої пречистої злилося із стародавньослов'янським язичницьким святом збирання врожаю і принесення хліба і плодів у жертву духам за "сприяння" врожаю.

Великим святом православної церкви, присвяченим культу Богоматері, є свято покрови Богородиці. Воно не пов'язане з "земним життям" діви Марії; встановлене в пам'ять чудесного явлення Богородиці, яке нібито відбулося в 910 р. у Влахернсько-му храмі Богородиці в Константинополі. Під час нічного богослужіння юродивий Андрій, зарахований до сонму святих, і його учень Єпіфаній нібито бачили, як Богоматір, котру обступили ангели і святі, з'явилася у повітрі, помолилась про спасіння світу від бід і страждань і розпростерла над усіма свій покров у вигляді широкого шарфа. На Русь свято було занесено разом із православ'ям і використовувалося церквою для витіснення осінніх "язичницьких" свят, що влаштовувалися по закінченні польових робіт.

Пасха (Великдень)

Серед багатьох християнських релігійних свят особливе місце належить святу пасхи. Духовенство запевняє, що святкування пасхи встановлене першими християнами в пам'ять страждань, смерті і "чудесного воскресіння" Ісуса Христа. Насправді джерела цього свята — в забобонах людей первісного суспільства.

В деяких стародавніх народів Близького Сходу (вавілонян, єгиптян, євреїв), які займалися скотарством, існувало свято, під час якого в жертву злим духам приносили ягнят, телят із першого приплоду худоби. Скотарі-кочівники вірили, що цією жертвою вони задобрять злих духів, які вже не будуть нищити худобу і насилати на неї хвороби. З переходом до землеробства весняні свята задобрювання духів набрали іншого характеру. Як споку-тувана жертва духам приносились, наприклад, хліб і коржі, випечені із зерна нового врожаю, фрукти тощо. Ці землеробські свята злилися із скотарською пасхою і прийняли її назву.

Згодом, коли виникла християнська релігія, вона увібрала в себе елементи іудейської, буддійської, мітраїстської та інших релігій. Оскільки мрії людей досягти щастя на землі не здійснилися, то надії на порятунок переносилися на небо, на нові божества, які вмирають і воскресають, культ яких був дуже поширений на Близькому Сході. Християнство запозичило ці легенди, обряди, звичаї і перетворило їх в учення про жертовну смерть

Ісуса Христа, надавши йому дещо іншого характеру. Але основна ідея — самопожертва Бога заради людей — збереглася. Релігійна суть обряду залишилася такою, як і тисячоліття тому: шляхом принесення жертви очистити людей від злих духів, хвороб, нещасть і трагедій.

Ідея порятунку, хоч би й після смерті, отримала значне поширення, особливо серед простолюддя. Образ Христа, який добровільно прийняв мученицьку смерть, немовби закликає їх терпіти земні страждання.

Утверджуючи й розвиваючи християнське вчення, духовенство поступово розробило церемонію святкування пасхи і з II ст. зробило це свято одним із найдійовіших засобів впливу на свідомість віруючих.

У Київській Русі святкування пасхи було впроваджене в X ст. Тут воно злилося з місцевими слов'янськими весняними святами. Стародавні слов'яни кожну весну перед початком сільськогосподарських робіт також влаштовували багатоденне свято на честь сонця, що "воскресає". Під час цього свята вони приносили жертви духам і божествам рослинності, прагнули задовольнити духів померлих предків. Християнська пасха багато ввібрала в себе із старослов'янських релігійних обрядів, зокрема громадські сімейні трапези, до яких готувалися заздалегідь, накопичуючи хліб, сир, яйця, копчене м'ясо тощо.

Храмові свята

Значного поширення у православ'ї свого часу набули місцеві свята — храми, встановлені на честь того чи іншого "святого" або тієї чи іншої "богородиці", іменем яких названі місцеві парафіяльні церкви чи прибудови до них.

У давній час, коли Русь було поділено на багато князівств, князі й бояри намагалися обзавестися своїми угодниками і святими, котрі вважалися "небесними покровителями" їхніх князівств і вотчин. Згодом, коли кожна парафія стала мати "святого" чи "богородицю", їх почали вважати "небесними покровителями" всіх віруючих даної парафії. В одній парафії могло бути кілька храмових свят, залежно від того, скільки прибудов мала місцева церква.

Храмові свята були неробочими днями для даної парафії. В ці дні в місцевих церквах проводилися особливо урочисті Божі служби на честь того чи іншого "святого", "богородиці" чи "чудотворної" ікони. Працювати в цей день вважалося великим гріхом.

Віруючим здавалося, що місцеві "святі" чи місцеві "чудотворці" є особливими покровителями саме даної парафії, села, що вони краще за всіх інших святих розуміють місцеві нестатки і що саме від них залежить врожай, прибуток худоби та сімейне щастя.

§17. Біблія — священна книга християн
§18. Біблія та її структура
§19. Матеріал, мова та переклади Біблії
§20. Літературні жанри в Біблії
Розділ XVI. Іслам
§1. Виникнення та розповсюдження ісламу
Засновник ісламу пророк Мухаммад.
Халіфат.
§2. Мусульманське віровчення та звичаї
Корак і Суна
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru