Еристика - Хоменко І.В. - 1.5. Стадії суперечки

Передумовою суперечки є те, що пропонент та опонент розходяться у думках з приводу певного питання. Для того щоб раціонально усунути це розходження, проводять аргументативну дискусію, яку ще називають критичною дискусією.

Критична дискусія - це суперечка, в ході якої використовують аргументацію, за якою можна з'ясувати, наскільки певна точка зору обґрунтована.

Під час такої суперечки пропонент намагається переконати опонента в прийнятності своєї точки зору, в той час як опонент продовжує висувати сумніви та зауваження.

Критична дискусія проходить п'ять стадій розвитку:

o конфронтації;

o відкриття дискусії;

o аргументації;

o критики;

o завершальну.

1. На стадії конфронтації учасники з'ясовують, що їхні думки з певного питання розходяться. У подальшому можливі дві ситуації розвитку подій.

Якщо має місце суперечка першого або другого типів, коли розходження в думках незмішане, то опонент, не приймаючи точки зору пропонента, висловлює сумніви та критичні зауваження.

Якщо має місце суперечка третього або четвертого типів, коли розходження в думках змішане, то опонент висуває протилежну точку зору.

2. На стадії відкриття дискусії учасники з'ясовують, хто буде пропонентом, а хто - опонентом. Вони узгоджують правила дискусії та вихідні положення.

3. На стадії аргументації пропонент захищає свою точку зору, висуваючи на критику опонента свої аргументи.

4. Якщо точка зору пропонента не тільки викликає сумніви та критичні зауваження опонента, то він на підтримку своєї точки зору може висунути власну аргументацію. Така стадія має назву стадії критики.

5. На завершальній стадії учасники оцінюють, чия точка зору перемогла. Якщо пропонент відмовляється від своєї точки зору, то перемагає опонент, якщо ж опонент припиняє висувати зауваження або відмовляється від своєї точки зору, то перемагає пропонент.

Звичайно на практиці не кожна суперечка проходить усі ці стадії. Часто в дискусію не входять усі п'ять стадій, або ж вони йдуть одна за одною в іншому порядку.

Іноді сперечальник може заявити, що він переміг, ще не завершивши своєї аргументації. Бувають випадки, коли впродовж дискусії учасники говорили кожний про своє, їм не вдалося чітко визначитися, з чим саме вони не погоджуються. Тоді доводиться знову повертатися до стадії конфронтації.

Стадія відкриття дискусії, зазвичай, займає дуже мало часу. Правила проведення суперечки та вихідні положення досить часто не оговорюють, на них взагалі не звертають уваги. Але це неправильно. Саме відсутність певної процедури - відсутність чітко визначених правил - і спричинює труднощі в проведенні багатьох публічних суперечок.

Завершальної стадії в реальних дискусіях або взагалі може не бути, або обидві сторони наприкінці обговорення не приходять до згоди. Навіть у дискусіях, де підсумки проводять голосуванням, іноді пропонент та опонент не погоджуються з ними і починають наводити додаткові аргументи вже з приводу того, чому саме так проголосувала аудиторія.

Проте таке розходження між теорією й практикою не зменшує значущості наведеної моделі суперечки. За її допомогою можна провести критичний аналіз реальних публічних дискусій. Такий аналіз дає можливість з'ясувати, де учасники допустили помилки, які стадії спору пропущені або репрезентовані неадекватно.

Наприклад, порівнявши реальну суперечку з моделлю, можна з'ясувати, що перша не була успішною, тому що на стадії конфронтації або не було чітко визначено розходження в думках, або опонент та пропонент не зрозуміли точки зору один одного з обговорюваного питання, або в процесі проведення суперечки учасники неправильно обрали для себе ролі, або не були чітко узгоджені правила проведення дискусії.

Завдяки моделі критичної дискусії значно легше виділити неявні елементи аргументації та критики, проаналізувати стадії дискусії, для того щоб зрозуміти їхню роль у процесі розв'язання спірного питання.