Еристика - Хоменко І.В. - 6.2. Прийоми мовного впливу

6.1. Поняття про прийом впливу в суперечці. Коректні та некоректні прийоми

Для того щоб схарактеризувати прийоми впливу в суперечках, спробуємо дати відповідь на питання: "Що таке вплив?".

Вплив - це вид взаємодії між сперечальниками, коли один з них, застосовуючи певні прийоми, намагається переконати співрозмовника в доцільності своєї аргументації.

Окремим випадком впливу є маніпулювання.

Маніпулювання - це вид взаємодії між сперечальниками, коли один з них, застосовуючи певні прийоми, свідомо намагається проконтролювати поведінку, дії іншого, спонукає його вести себе так, як йому вигідно.

При цьому бажано таким чином застосовувати маніпулятивні прийоми, щоб співрозмовник не почував себе об'єктом маніпулювання.

Прийом впливу в суперечці - це засіб, за допомогою якого намагаються облегшити суперечку для себе й утруднити її для співрозмовника.

Такі прийоми можуть бути як коректними, так і некоректними. Перші можуть містити деякі елементи хитрощів, але в них немає прямого обману, а тим паче віроломності чи примушування силою.

Для некоректних прийомів немає ніяких обмежень, використовують усі засоби: від свідомо неясного формулювання і навмисного заплутування до погрози покарання або застосування грубої фізичної сили.

З цього приводу відомий адвокат М. Казаринов в одній із своїх промов зазначав: "Будь-який захист допустимий. Чи буду я захищати людину, яка випадково відхилилася від прямого та чесного шляху, чи людину, яка усе життя, як шаховий кінь, ходить кривими стежками, - захист мій у принципі є справою благородною та високою. Але засоби й прийоми можуть бути непорядними й недопустимими. І якщо, захищаючи шахового коня, я буду доводити, що кінь ходить прямо, а дошка крива, і що кінь не чорний, а білий, і щоб створити ілюзію білості, стану завзято чорнити все навколишнє, то захист мій, побудований на засадах фальші й облуди, буде гідний тільки осуду; він мало прислужить обвинуваченому, а для моєї доброї слави прислужить ще менше". [Защитительные речи советских адвокатов. - М., 1956. - С. 170].

Можна виділити декілька напрямів впливу на супротивника в суперечці. Відповідно до цих напрямів розрізняють такі прийоми:

o прийоми мовного впливу;

o софізми;

o тактичні прийоми впливу;

o прийоми психологічного впливу;

o прийоми невербального впливу.

Розглянемо деякі з цих прийомів.

6.2. Прийоми мовного впливу

Мовний вплив на співрозмовника в суперечках пов'язаний з свідомим і цілеспрямованим використанням тих чи інших особливостей побудови та застосування мовних виразів.

Про мовний вплив можемо говорити в тих випадках, коли людина з множини можливих мовних описів деякого становища справ обирає саме ті способи опису, які мають необхідні їй відтінки значення, які подають ситуацію у вигідному для неї світлі, викликають потрібний відгук у слухача.

Як правило, в літературі звертають увагу на те, що елементи мовного впливу застосовують переважно в ідеологічно навантажених текстах, насамперед у політичних аргументаціях.

Проте треба зазначити, що мовний вплив є необхідною ознакою і повсякденного спілкування людей. На думку американської дослідниці Р. Лакофф, "усі ми маніпулюємо мовою, причому робимо це постійно. Будь-яка наша взаємодія політична, хочемо ми того чи ні, причому від самого інтимного тет-а-тет (мікрополітика) до промови, яка звернена до мільйонів (макрополітика), цілі є тими самими, а прийоми - близькими один до одного". [Lakoff R. Talking Power. The Politics of Language. - N. Y., 1990. - P. 17.].

Існує велика кількість прийомів, пов'язаних зі значеннями мовних виразів, які застосовують для того щоб подати певну інформацію про реальні події у вигідному світлі, відповідно до інтересів певної людини, соціальної або політичної групи. Серед них:

o прийом "плавна зміна смислового значення виразу";

o прийом "розмивання смислового значення виразу";

o прийом "синтаксичне перетворення";

"Плавна зміна смислового значення виразу". Мовний вираз можна схарактеризувати як з точки зору його предметного значення (референту, денотату), так і з точки зору його смислового значення (смислу).

Предметне значення мовного виразу - це предмет, що ним позначається.

Предметні значення різноманітні: це можуть бути окремі об'єкти, класи об'єктів, явища, процеси, властивості об'єктів та відношення між ними тощо.

Смислове значення - це зміст мовного виразу, який засвоюють у процесі його розуміння. Інакше кажучи, смисл мовного виразу - це сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета, який ним позначається.

Приклад Спробуємо встановити предметне та смислове значення таких мовних виразів, як "Аристотель" і "студент". Для мовного виразу "Аристотель" предметним значенням (референтом, денотатом) є сама людина, яку звали "Аристотель", а смисловим значенням у різних ситуаціях можуть бути певні суттєві властивості цієї людини: "давньогрецький філософ, який написав твір "Про софістичні спростування", "засновник логіки", "вчитель Олександра Македонського" тощо. Для мовного виразу "студент" предметним значенням є певний клас людей, які навчаються у вищих навчальних закладах, а смисловим значенням - така суттєва характеристика цього класу, як "навчатися у вузі".

"Плавна зміна смислового значення виразу" - це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник залежно від своєї мети може для позначення одного й того самого предмета (явища, ситуації, події, дії) в суперечці застосувати різні мовні вирази, предметні значення яких збігаються, а смислові значення відрізняються.

Приклад 1. Нехай референтом, тобто предметним значенням, буде французьке населення Квебеку. В ідеологічних текстах тих політичних угруповань, які вважають, що Канада є їхньою батьківщиною, цей референт називатимуть, застосовуючи мовний вираз "французькі канадці". Смисловим значенням цього виразу є властивість "проживати на території Канади і розмовляти французькою мовою". У текстах сепаратистів, які мають намір відокремити Квебек, для позначення того самого референту будуть застосовувати вже зовсім інший мовний вираз, а саме - слово "квебекці". Це слово має інше смислове значення, а саме - властивість "проживати на території Квебеку".

2. Свого часу ще Л. С. Виготський звертав увагу на те, що позначення Наполеона I як "переможця при Иєні" - це зовсім не те, що позначення його як "переможеного при Ватерлоо".

3. Зміст нейтрального висловлювання "X запізнився" може бути переданий і за допомогою таких висловлювань: "X прийшов пізно" або "X прийшов невчасно", які виражають різні аспекти відношення до ситуації.

4. Аналогічно вирази "не дістає", "недостатньо", "занадто мало" здатні передавати значення браку чогось.

На практиці цей прийом сперечальники реалізують за допомогою застосування:

o евфемізмів;

o пейоративних виразів.

"Евфемізм" - це слово грецького походження, яке перекладають як "благоговійне мовчання", "добра слава". Цей термін в еристиці визначають так.

"Евфемізм" - це "пом'якшений", більш "прийнятний" мовний вираз для позначення певного предмета, за допомоги якого цей предмет супротивник уявляє більш "приємним" і менш загрозливим.

Приклад Існує така легенда. Перед тим як вирушити в дорогу через підступну пустелю, султан зустрівся з віщуном. Віщун, сподіваючись переконати султана в благополучному поверненні, сказав: "Вельмишановний, ти доживеш до смерті усіх своїх родичів". Розгніваний султан викликав ката і наказав стратити віщуна. Наступного дня іншого віщуна запросили до палацу. "Вельмишановний, - звернувся він до султана, - Аллах подарував тобі довге життя. Ти переживеш усіх своїх родичів". Задоволений почутим, султан нагородив віщуна скринею золота.

Якщо уважно проаналізувати цю легенду, то дійдемо висновку, що обидва віщуни описали одну й ту саму ситуацію. Проте мовленнєва форма, яку застосував другий віщун, виявилася вдалішою, приємнішою і менш загрозливою для султана, ніж мовленнєва форма, яку використав перший віщун. Звідси й наслідки: для одного - смерть, для другого - скриня із золотом. Прийом, що його застосував другий віщун, якщо звернутися до наукової термінології, саме й називається евфемізмом.

Евфемізми досить широко застосовують не лише в легендах, а й у сучасному комунікативному просторі. Жодний ідеологічний або політичний текст не обходиться без них.

Приклад 1. Під час війни у В'єтнамі, для того щоб створити більш-менш позитивний імідж американського втручання в цю південно-східну країну, в газетних випусках адміністрації Ніксона концентраційні табори називали "таборами для біженців"; дім, що його розбомбили, - "військовим об'єктом"; саме бомбардування - "захисним заходом"; особливо точні бомбардування - "хірургічними ударами"; джонку, яка нічого собою не являла і яку затопили в порту, - "морським транспортом".

2. Подібні приклади можна також знайти і в книзі П.С. Пороховщикова (П. Сергеїча) "Мистецтво суперечки в суді". Так, позначення "грабіжників"" у судовій промові як "осіб, що порушують перешкоди і замки, якими громадяни намагаються охоронити своє майно"; "рани" як "порушення тілесної недоторканості" можна кваліфікувати як випадки мовного впливу. "Захиснику завжди вигідніше сказати: підсудний, Іванов, потерпіла, ніж: грабіжник, підпалювач, вбита", - звертає увагу П. Сергеїч. [Сергеич П. Искусство речи на суде. - М., 1988. - С. 23.].

3. Наведемо без коментарів ще декілька прикладів із сучасної преси: війна - зачистка території; бомбардування - точкові удари; катастрофа - критичне положення, закритичне положення; траурна церемонія - урочисте покладення вінків; катастрофа - рятувальна операція; крадіжка - несанкціонований відбір газу; невидача зарплати - секвестр тощо.

Евфемізми в суперечці можна використовувати по-різному. Важливим є те, на що націлений цей прийом, тобто, що за мету ставить собі людина, яка його застосовує.

Приклад Навряд чи хтось засудить Гая Юлія Цезаря, який у складний для нього момент життя звернувся до солдат свого війська "Громадяни!" замість звичайного "воїни". "Одним цим словом він змінив їхній настрій і схилив їх до себе: вони наввипередки закричали, що вони - його воїни, і добровільно пішли за ним в Африку, хоча він і відмовлявся їх брати". [Гай Светоний Транквилл Жизнь двенадцати цезарей - М., 1990].

Крім евфемізмів, у текстах також досить часто застосовують пейоративні вирази. Назва терміна "пейоративний" походить з латини й означає "найпоганіший". Це немовби "зворотний евфемізм". Визначають цей термін в еристиці так.

"Пейоративний вираз" - це мовний вираз для позначення певного предмета, який завідомо містить його негативну оцінку.

Приклад 1. Палестинців у США тривалий час називали терористами.

Це формувало суспільну думку в заданому напрямі: у свідомості людей слово "палестинець" ототожнювалося зі словом "терорист".

2. Порівняйте також такі пари слів: "розвідка" - "шпіонаж"; "інформація" - "пропаганда"; "союз" - "пакт"; "патріотичний" - "шовіністичний", "націоналістичний"; "демократія" - "демократичні ігри"; "плюралізм" - "політична вседозволеність"; "скупість" - "скнарість"; "свобода мистецтва" - "розбещеність мистецтва"; "щедрість" - "марнотратність"; "свобода" - "свавілля"; "тверда влада" - "деспотизм" тощо.

3. Порівняйте вирази: "Я дотримуюся принципів" - "Ти наполягаєш" - "Він упирається".

"Розмивання смислового значення виразу" - це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник у суперечці застосовує мовні вирази без точного смислового значення.

У різних знакових ситуаціях різні люди можуть їх зрозуміти по-своєму. Крім того, в різних ідеологіях смислове значення таких слів може значно відрізнятися.

На практиці цей прийом сперечальники реалізують за допомогою застосування:

o "лозунгових слів";

o "пустих формул".

"Лозунгові слова" - це мовні вирази, яким притаманні такі характеристики: 1) відсутність чіткого смислового значення; 2) позитивна ціннісна забарвленість; 3) головна функція - вплив не на розум людини, а на її почуття.

Такі слова відіграють значну роль у створенні переконливості ідеологічного тексту.

Приклад Як приклади, можна навести такі слова: "свобода", "рівність", "братерство", "справедливість", "демократія", "безпека", "мир", "загальний добробут", "громадське благо", "цінність для суспільства" тощо.

Усі "лозунгові слова" в системі цінностей людини посідають позитивне місце, тому тексти, де ці вирази застосовують, також будуть сприйматися позитивно.

"Лозунгові слова" іноді називають ще символічними виразами, оскільки в текстах їхнє смислове значення навмисно не визначають. Припускають, що воно всім відоме, і тому визначати його не потрібно.

Разом з цим однією з особливостей політичної боротьби є прийом, відповідно до якого політичні діячі, угруповання, партії борються за "правильне" вживання тих чи інших "лозунгових слів". При цьому їхніх опонентів звинувачують у тому, що вони навмисно змінюють смислові значення таких слів, викривляють їх. Проте, як правило, жодна зі сторін не дає чіткого формулювання подібних виразів, про їхнє значення ніколи "не домовляються" і при цьому звинувачують один одного в неправильному витлумаченні. Таким чином, кожний з опонентів нібито претендує на єдине істинне розуміння певних понять, а, отже, і на монопольне розуміння істини взагалі.

"Пусті формули" - це мовні вирази, яким притаманні такі характеристики: 1) відсутність чіткого смислового значення; 2) відсутність ціннісної забарвленості; 3) головна функція - вплив не на розум людини, а на її почуття.

Таким чином, "пусті формули" відрізняються від "лозунгових слів" тільки тим, що вирази, які їм відповідають, не займають центрального місця в системі цінностей людини, оскільки не несуть яскраво вираженої позитивної оцінки. Проте вони близькі до символічних слів тим, що їх застосовують у контекстах, немовби маючи чітке значення, хоча насправді його немає.

Приклад Вирази "якість життя", "засіки Батьківщини" є "пустими формулами".

Свого часу щодо подібних виразів дуже чітко висловився відомий німецький логік ХІХ ст. Готтліб Фреге. "Я вважаю, - писав він у своїй відомій праці "Про смисл і значення", - що не менш небезпечні псевдо-імена, які нічого не позначають. Псевдоімена, мабуть, навіть більше, ніж неоднозначні вирази, сприяють демагогічному зловживанню мовою. Таким, наприклад, є вираз "воля народу"... Тому мені здається виключно важливим закрити це джерело омани - хоча б у науці - раз і назавжди" [Фреге Г. О смысле и денотате // Семиотика и информатика. - М., 1977. - Вып. 8].

"Синтаксичне перетворення" - це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник у суперечці залежно від своєї мети обирає такий порядок слів у виразах, який йому облегшить побудову своєї аргументації і затруднить опоненту її критику.

Приклад Так, в одній із книг з питань мовленнєвого впливу розглядають заголовки газетних статей, які описують одну й ту саму подію - розстріл демонстрації чорношкірого населення в тогочасній Південній Родезії. Повний заголовок "Police shot dead Africans" ("Поліція розстріляла африканців") замінюють залежно від ставлення до цієї події різних засобів масової комунікації: "Africans shot dead by the police" ("Африканці розстріляні поліцією"), "Africans shot dead" ("Африканці застрілені"), "Africans dead" ("Африканці загинули"), "Factionalism caused death" ("Фракційність призводить до жертв"). В останньому заголовку псевдопричина взагалі змінює подію, що відбулася.

Синтаксичний ефект граматичної форми стає особливо помітним при порівнянні активної або пасивної форми подання інформації.

Приклад P. М. Блакар у праці "Мова як інструмент соціальної влади" наводить такі два речення:

1. "The police took in the demonstrators" - "Поліція захопила демонстрантів".

2. "The demonstrators were taken in by the police" - "Демонстранти були захоплені поліцією".

Тут граматичні форми неявно, але прямо вказують на різні контексти. У прикладі (1) поліція діє більш-менш активно (поліція проводила акцію, вона діяла). У прикладі (2), навпаки, здається, що саме демонстранти поводилися активно, і поліція вимушена була діяти проти них. Ще більш помітна ця різниця буде у таких виразах:

1. "Police took action" - "Поліція вжила заходів".

2. "Police had to take action" - "Поліцію вимусили вжити заходів".

Особливо треба сказати про роль вибору порядку слів у мовних конструкціях, де щось перелічують. Порядок перелічування може використовуватися в інтересах того, хто промовляє, для ранжирування мовного матеріалу, що пропонують співрозмовнику.

Приклад Наведемо текст з "Повісті про Ходжу Насреддіна" Леоніда Соловйова. "Доходне озеро і садок з будинком, що йому належать, - сказав він значущим, якимось віщим голосом і підняв палець. - Дуже добре, запишемо! Запишемо у такому порядку: будинок, садок і водосховище, що їм належить. Бо хто може сказати, що озеро - це не водосховище? З іншого боку: якщо згадані будинок і сад належать озеру або, інакше кажучи, водосховищу, зрозуміло, що і водосховище у зворотному порядку належить будинку і садку. Пиши, як я сказав: будинок, садок і водосховище, що їм належить!" - Це був прекрасний хід: озеро миттєво перетворювалося в якесь захудале водосховище!".