Одним із важливих факторів комплексоутворення є транспорт. Вплив транспортного фактора на територіальну організацію промислових комплексів здійснюється на основі наближення виробництва до тих центрів і районів, що мають найвигідніше транспортне положення і характеризуються найнижчими показниками затрат на переміщення промислової сировини, матеріалів, готової продукції. Високі економічні результати досягаються як за рахунок вдалого просторового поєднання центрів виробництва продукції, сировинних баз і споживачів, так і за умови найсприятливіших техніко-економічних показників роботи самого транспорту.
Відомо, що транспорт посідає важливе місце в структурі матеріально-виробничих затрат на випуск промислової продукції. Так, у продукції видобутку і збагачення вугілля транспортні витрати досягають 45 %, нафтопереробки - понад 65, цементу - 55 %. Отже, транспорт, об'єднуючи в єдине виробниче ціле окремі просторово роз'єднані ланки промисловості, цим самим безпосередньо впливає на формування вартості продукції. Тому територіальна організація промисловості обов'язково передбачає врахування всіх якісних змін у транспортній системі країни та її окремих регіонів. Разом з цим варто звернути увагу на те, що територіальні зрушення в розміщенні промисловості обов'язково відображаються на роботі транспорту.
У сучасних умовах науково-технічного прогресу зростають відстані перевезення сировини, палива, готової продукції, що свідчить про посилення впливу транспортного фактора на розміщення промисловості, формування локальних і регіональних промислових утворень і на ефективність територіальної організації промисловості. Отже, територіальна організація промислового виробництва передбачає врахування всієї суми витрат на виробництво і переміщення сировини та готових виробів. Особливо актуальною й складною ця проблема постає для галузей обробної промисловості.
Залежно від співвідношення між витратами на доставку вихідних матеріалів і транспортними витратами на перевезення готових виробів усі галузі обробної промисловості поділяють на три групи:
1) виробництва, в яких вага сировини і палива значно перевищує вагу готової продукції. Вони розміщуються в місцях залягання ресурсів або поблизу ресурсних баз. Так, у районах залягання сформувались металургійні комплекси, підприємства, що виробляють цемент, переробляють калійні і кухонні солі, первинно обробляють деревину, виробляють тваринне масло та ін.;
2) галузі, в яких вага готової продукції більша, ніж вага вихідної сировини і матеріалів. До них належить низка галузей хімічної промисловості (виробництво сірчаної кислоти, фосфатнотукових добрив), хлібопекарська та кондитерська галузі тощо. Ці галузі розміщуються у центрах і районах споживання їх продукції;
3) галузі з однаковим співвідношенням зазначених структурних компонентів. У своєму розміщенні вони орієнтуються на споживача, трудові ресурси і частково на сировинні бази. Сюди належить також велика група галузей машинобудування (крім важкого), легкої та харчової промисловостей.
Вплив транспортного фактора на розміщення промисловості і формування промислових комплексів визначається шляхом сумування промислових і транспортних витрат та встановлення частки останніх у загальних витратах. Якщо, наприклад, частка транспортних витрат у сумарних промислових і транспортних витратах на одиницю продукції за певний період (рік) зменшилась, то це свідчить про зниження впливу транспортного фактора.
З метою ліквідації національних перевезень промислової продукції здійснюється районування виробництва і споживання найважливіших її видів. Районування виробництва сприяє раціональній територіальній організації промислових комплексів, а районування споживання визначає найоптимальніші зони збуту виробленої продукції.
3.1.6. Міжнародна інвестиційна привабливість і зовнішньоекономічний потенціал промислових комплексів
3.2. Природні передумови
3.2.1. Роль і значення сировинних баз у формуванні промислових комплексів
3.2.2. Запаси та умови залягання мінерально-сировинних ресурсів
3.2.3. Водні, лісосировинні та морські ресурси
3.2.4. Виробництво сільськогосподарської сировини для промислової переробки
3.2.5. Формування екологічного балансу промислових комплексів
3.3. Науково-інноваційні передумови
3.3.1. Сутність науково-інноваційного потенціалу держави та його роль у формуванні промислових комплексів