Географія промислових комплексів - Іщук С.І. - 3.3. Науково-інноваційні передумови

3.3.1. Сутність науково-інноваційного потенціалу держави та його роль у формуванні промислових комплексів

Науково-технічний прогрес неможливий без активізації інноваційних процесів, прискореного впровадження у виробництво передових технологій і новітніх розробок. Сучасними провідними інноваційними тенденціями в промисловості є такі:

1) створення нових зразків техніки та новітніх речовин і матеріалів, які сприяють зменшенню собівартості продукції, підвищенню її якості, скороченню затрат природних, трудових та фінансових ресурсів, реорганізації та технічному переоснащенню промислових підприємств;

2) супроводження розробки нових методів виробництва великомасштабними інвестиціями у створенні нових виробів із селективних базових критичних напрямів;

3) постійне ускладнення механізму здійснення нововведень;

4) оптимізація різних інноваційних господарських систем за стадіями інноваційного циклу;

5) інтернаціоналізація реалізації інноваційних процесів, яка прогресує.

Для їх реалізації винятково важливе значення має науково-інноваційний потенціал, яким володіє держава. Він полягає не лише в загальній чисельності науковців країни та кількості установ, у яких вони працюють, а й насамперед у тих обсягах новітніх знань, технологій, дослідних та конструкторських розробок, новітніх зразків техніки, речовин, матеріалів та ін., які вони впроваджують у життя.

Науково-інноваційний потенціал визначає:

1) інтенсивність і характер структурних змін у промисловому комплексі (скорочення застарілих, сировинномістких та енергоємних виробництв, розвиток високотехнологічних видів діяльності);

2) прогресивність технологічного оснащення промислового комплексу країни, його спрямованість на ресурсозберігаючі економічно ефективні технології;

3) підвищення рівня рентабельності та продуктивності праці у промисловому виробництві, зростання показників фондоозброєності та фондовіддачі;

4) активізацію ролі промислового комплексу країни на міжнародній арені з експорту та впровадження інновацій.

Під дією науково-інноваційного потенціалу в промисловому комплексі відбуваються такі позитивні трансформаційні тенденції:

1) оптимізація малих і великих підприємств за техніко-економічними критеріями спонукає до постійного удосконалення організаційної структури фірм та зміцнення їх корпоративних зв'язків;

2) зростання взаємозв'язку інноваційних процесів підвищує значущість великих господарських утворень, які формують "інноваційний каркас" економіки та ініціюють поетапне створення міжрегіональних господарських утворень;

3) інноваційні процеси істотно змінюють світовий ринок. По-перше, він насичується різними інноваціями, в тому числі нематеріального характеру (ідеї, ноу-хау, кваліфікація, патенти, проекти, інформація). По-друге, якісно змінюється характер конкуренції (зміцнюється співробітництво, змінюється розподіл ролей конкурентів у здійсненні інноваційних проектів та організації інноваційних процесів). По-третє, ринок нововведень стає все більш прогнозованим, передбачуваним, регульованим;

4) прогресивні інноваційні процеси зміцнюють технологічну базу, посилюючи взаємозалежність національних економік, галузевих і міжгалузевих господарських систем;

5) зростає модульність виробництва, підвищується його гнучкість на ринку, формуються підприємства нового зразка, що мають невелику чисельність працівників і переробляють незначну кількість природних ресурсів, однак у міру своєї інноваційності характеризуються тільки високими показниками рентабельності та продуктивності праці.

Охоплюючи безпосередньо чи опосередковано весь промисловий комплекс країни, науково-технічний потенціал (унаслідок нерівномірності розвитку різних сфер знання, елементів інноваційного комплексу, готовності різних сфер і галузей економіки до сприйняття нововведень) по-різному впливає на розвиток господарства. У багатьох галузях промисловості науково-технічний прогрес зумовлює інноваційні перетворення: перехід до нових, більш прогресивних методів видобутку і переробки вихідних продуктів (типів технологій); зміну структури і параметрів зв'язків з іншими галузями господарства регіону (виробництвами); випуск принципово нових видів продукції. Він приводить також до еволюційних змін: поліпшення параметрів діючих технологій, техніки, що застосовується для випуску продукції, тощо. Пряма дія науково-технічного прогресу на виробництво доповнюється опосередкованою.

Здатність нововведень спричинювати перетворення як у сфері їх безпосереднього застосування, так і в інших виробництвах своєї галузі, а також інших галузях господарства регіону часто зумовлює неоднозначний вплив науково-технічного прогресу на економіку. Позитивний ефект, що досягається в результаті нововведень на будь-якому виробництві, може збільшуватися у зв'язку з виникненням подібних ефектів на суміжних підприємствах (скорочення споживання основних компонентів виробничого процесу), а може й зменшуватися за рахунок додаткових витрат (внаслідок вищих вимог виробництва до господарства регіону: витрат на його перетворення, забезпечення висококваліфікованою робочою силою, компенсації підвищеного навантаження на навколишнє природне середовище тощо).

Організаційно науково-інноваційний потенціал держави формується у низці наукових закладів, частина з яких перебуває під юрисдикцією державних наукових установ (академії наук, державних вищих навчальних закладів тощо), частина має самостійний характер (галузеві науково-дослідні інститути (НДІ) та академії), а частина розміщена безпосередньо на промислових підприємствах (конструкторські бюро, наукові лабораторії, відділи інноваційного розвитку тощо). Державні осередки науки спрямовані переважно на фундаментальні наукові дослідження, вони визначають стратегічні напрями інновацій у промисловості. Конкретні новітні технології, інновації та ноу-хау розробляються в галузевих НДІ, наукових лабораторіях і конструкторських організаціях, що належать власне підприємствам або стороннім приватним особам. Така форма організації прикладних наукових досліджень у промисловості дуже ефективна, вона спрямована на швидку розробку і впровадження ноу-хау. До сучасних форм організації науково-інноваційного потенціалу держави також належать: інноваційні банки, фонди, страхові фірми, біржі, служби менеджменту, маркетингу, реклами, інформаційно-комунікаційні та сервісні організації, що функціонують у науковій сфері.

Регіональне регулювання інноваційних процесів виявляється в таких функціях, як участь у розробці та реалізації державних і регіональних програм розвитку підприємництва; фінансова, матеріально-технічна, організаційно-методична підтримка суб'єктів господарювання; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій і кредитів. Суттєвим є також сприяння інноваційній діяльності підприємницьких структур, стимулювання розробки і виробництва нових видів продукції, освоєння прогресивних технологій, патентів, ноу-хау, участь у створенні ринкової інфраструктури, що забезпечує суб'єктам господарювання сприятливі умови.

Найпрогресивнішими територіальними формами організації науково-інноваційного потенціалу в промисловості є технополіси, технопарки, території пріоритетного розвитку (ТПР) та спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ). Технополіси за своєю сутністю - це міста або відносно самостійні міські утворення, які розвиваються на основі об'єктів науки і високотехнологічного промислового виробництва. У складі технополісів можуть бути інкубатори інновацій, які об'єднують науково-технічні фірми з використанням ризикового капіталу; лабораторно-виробничі комплекси, що орієнтовані на впровадження нової техніки і технологій; сервісні підрозділи, котрі сприяють виробництву нової продукції та її поширенню; телекомунікаційні центри, які забезпечують можливості ділового спілкування, а поряд з ними - вищі навчальні заклади, установи побутового обслуговування, житлові масиви і місця відпочинку.

Технополіс - самодостатнє міське утворення з науково-дослідними установами, навчальними закладами, високотехнологічними і наукомісткими підприємствами, житловими масивами, об'єктами обслуговування та рекреації, комунікаціями. Функцією технополісу є максимальне використання унікального науково-виробничого та трудового потенціалу великого міста, його зручного економіко-географічного положення шляхом формування життєво важливої для інноваційної діяльності інфраструктури. Створення технополісу дає змогу кардинально розв'язати такі проблеми, як реконструкція матеріально-технічної бази науки та виробництва, забезпечення комфортабельним житлом, оздоровлення середовища тощо.

Науково-технологічний парк - комплекс дослідних інститутів, лабораторій, дослідних заводів, створюваних на підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою (лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлові приміщення).

Технопарк створюється з метою розвитку наукомістких технологій та фірм. Це своєрідна фабрика з виробництва середніх і малих ризикових інноваційних підприємств. Одна з найважливіших функцій технопарку - постійне формування нового бізнесу і його підтримка. Проте технопарк має власну організаційно-функціональну структуру, що відрізняється від інших парків.

В основу створення технопарків покладено такі принципи:

- координація діяльності та співробітництво таких головних ланок, як наука, вища школа, державний сектор виробництва, приватні компанії, місцеві та регіональні органи управління;

- підтримка малого наукомісткого бізнесу;

- концентрація і використання ризикового капіталу.

Спеціальні економічні зони та території пріоритетного розвитку є частиною території країни з особливим режимом функціонування. В їх межах інноваційна діяльність промислових підприємств позбавляється (повністю чи частково) податкового тиску та інших державних стягнень, стимулюється за допомогою пільгового кредитування, субсидування, ринково-комерційного та інфраструктурного забезпечення. Розвиток новітніх форм організації науково-інноваційної діяльності в Україні істотно сприяє підвищенню ефективності функціонування промислового комплексу держави.