Географія промислових комплексів - Іщук С.І. - 3.3.2. Науково-технічний та інноваційний потенціал промислових комплексів України

Науково-інноваційна сфера належить до тих галузей господарського комплексу України, в яких відбулися найістотніші зміни в умовах трансформації економічних відносин. На думку спеціалістів з Інституту географії HAH України, загальні тенденції розвитку наукової діяльності в нашій державі свідчать про руйнацію існуючої системи організації наукових досліджень та неефективність діяльності наукових ресурсів у країні. Загалом науковий потенціал України зазнає істотних структурних змін, які пов'язані зі скороченням діяльності великих (переважно державних) наукових установ, конструкторських бюро і проектних організацій, що розміщені у найбільших містах та орієнтовані на широкомасштабні й комплексні фундаментальні дослідження. Натомість поступово зростає частка невеликих комерційно спрямованих наукових інституцій, що розвиваються як у найбільших містах України, так і в тих, що розташовані неподалік. Вони надають окремі спеціалізовані науково-технічні послуги, пов'язані насамперед із впровадженням іноземних технологій, маркетингом і рекламною діяльністю.

Деформація організаційної та галузевої структур наукового комплексу України виявляється на регіональному рівні. Знижується роль традиційних осередків інноваційної діяльності держави, особливо в низці обласних центрів та у великих містах. Натомість зростає значення наукового комплексу ядер промислових агломерацій - Київського, Харківського, Дніпропетровського, Донецького. За даними класифікації видів економічної діяльності (КВЕД), із 458 міст України лише 120 здійснюють регулярні витрати на технологічні інновації. Причому на 20 міст України припадає майже 90 % усієї інноваційної діяльності держави у промисловості, а на ядра промислових агломерацій - 53 % (табл. 3.2).

Таблиця 3.2. Розвиток промислових науково-технологічних інновацій у найбільших наукових центрах України, 2006 р.

Отже, для України характерна висококонцентрована структура формування інновацій із переважанням декількох основних центрів науково-дослідних робіт у промисловості. Серед них насамперед слід виокремити Київ, на який припадає понад 28 % від усіх загальних інноваційних витрат. Потужний науковий потенціал міста формується завдяки розвиненій мережі НДІ, конструкторських бюро і лабораторій, а також низці недержавних науково-дослідних установ та проектних організацій. Наука у столиці залишається дієздатною та конкурентоспроможною завдяки статусу міста, його міжнародній орієнтованості, розвитку процесів дифузії інновацій на європейському і світовому рівнях. Особливістю наукового комплексу Києва є його виняткова спеціалізація на фундаментальній інноваційній діяльності в галузях обробної промисловості, зокрема в машинобудуванні, приладо- та верстатобудуванні, транспортному та авіаційному будуванні.

Науково-інноваційна сфера Харкова посідає друге місце за обсягами науково-технічних розробок в Україні. її дослідження спрямовані переважно на пошук новітніх технологій в енергетичній сфері, системі постачання газу, а також у добувній промисловості (див. табл. 3.2). Науковий потенціал міста підтримує низка НДІ технічного профілю, переважна більшість із яких займається фундаментальними і прикладними розробками.

Приблизно однакові позиції за обсягами витрат на технологічні інновації посідають ядра Донецько-Макіївської та Дніпропетровсько-Дніпродзержинської промислових агломерацій (6-7 % від загальних показників). Характерною особливістю цих міст є те, що їх наукова діяльність спрямована переважно на обслуговування підприємств обробної промисловості. Витрати на інновації в добувних галузях та системі енергопостачання незначні.

Варто звернути увагу на досить низькі показники розвитку науково-інноваційної діяльності в Одесі (1,79 % від загальних показників інноваційно-технологічних витрат) та Львові (1,04 %). Ці міста спеціалізуються в основному на розвитку інновацій в обробній промисловості. Трансформаційні процеси у промисловому виробництві України негативно відобразились на ефективності наукової діяльності підприємств цих обласних центрів. Для них характерне значне скорочення інноваційних витрат, зменшення науково-технічного потенціалу, посилення технологічної відсталості виробництва.