Регіональна економіка - Качан Є.П. - Нові концепції регіонів

У теорії регіональної економіки останнім часом з'явилися нові концепції, які в цивілізованих країнах відображають сучасні тенденції посилення регіоналізму — прагнення регіонів до політичної та економічної самостійності.

Поділ регіонів за суттю і змістом їх внутрішньої структури. У світовій регіональній науці найбільш поширені чотири парадигми регіонів:

1. Регіон як квазідержава

Це відносно уособлена підсистема держави і національної економіки. У більшості країн регіони акумулюють все більше функцій і фінансових ресурсів, що раніше належали центру. Пожвавлюються процеси децентралізації або федералізації країн. Наприклад, у Бельгії створені нові федерації. Дуже цікаві тенденції спостерігаються у Великій Британії (питання самостійності Північної Ірландії, Шотландії), Іспанії та ін.

Об'єктом дослідження в цьому випадку є удосконалення механізму взаємодії загальнодержавної і регіональної влад, форм міжрегіональних економічних відносин.

2. Регіон як квазікорпорація.

За цією якістю регіон є великим суб'єктом власності (регіональної і муніципальної) та економічної діяльності. Регіону треба управляти своєю власністю, вступати у відносини з іншими регіонами і країнами. Він має захищати власну торговельну марку, боротися за вищий інвестиційний і підприємницький рейтинги, за трансферти та економічні пільги тощо. Тобто регіон є учасником конкурентної боротьби на ринках товарів, капіталу, праці і взаємодіє з національними і транснаціональними корпораціями.

3. Регіон як ринок.

Вплив регіону як квазідержави і квазікорпорації сприяє зближенню ринкових ареалів із межами регіонів. Нині виникає нова наука — регіональне ринкознавство. Такий підхід до регіону акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності (підприємницький клімат) і особливостях регіональних ринків товарів, послуг, праці, кредитно-фінансових ресурсів, цінних паперів, інформації, знань тощо.

Три розглянуті парадигми об'єднуються між собою через пошук компромісних рішень взаємодії ринкового саморегулювання, державного регулювання і соціального контролю у регіоні.

4. Регіон як соціум.

У цьому аспекті на перший план виступають інтереси різних груп населення у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, охорони навколишнього середовища та проблем розселення [5, 70].

Поняття про економічні кластери

За М. Портером, кластер — це "сконцентровані за географічною ознакою групи взаємопов'язаних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм відповідних галузей, а також організацій, пов'язаних з їх діяльністю (наприклад, університетів, агентств із стандартизації, торговельних об'єднань) в певних областях, що конкурують між собою, але разом з тим ведуть спільну роботу".

Ще раніше А. Маршалл визначив три основні ознаки таких локальних концентрацій спеціалізованої діяльності у термінах концепції зовнішніх економік (Externat Economies): наявність доступної кваліфікованої праці; зростання обслуговуючих і допоміжних галузей; спеціалізація різних фірм на певних стадіях і сегментах виробничого процесу. М. Портер доповнив ці характеристики ще чотирма поняттями: характером стратегій фірм і міжфірмової конкуренції в країні; факторними умовами (витратами на постачання природних ресурсів, дешевою некваліфікованою працею порівняно зі знаннями, прогресивними технологіями); умовами попиту на продукцію; наявністю споріднених і обслуговуючих галузей, що стимулюють кооперування.

Крім розглянутих тут визначень кластеру, нині пропонується ще досить багато інших. Проте однозначного поняття "кластер" поки що немає, тому часто використовують таку термінологію:

— індустріальні райони;

— нові індустріальні місця;

— територіальні виробничі комплекси;

— неомаршаллівські вузли;

— регіональне інноваційне середовище;

— сітьові області;

— регіони, що навчаються.

Хоча ці категорії за змістом відрізняються одна від одної, деколи їх застосовують як рівнозначні.

Вирізняють дві основні форми кластерів: промислові (за функціями) і регіональні (за єдністю економічного простору). Промисловий кластер фокусується на конкуренції всередині сектора (галузі). Він складається з об'єктів, ресурсів і видів діяльності, які об'єднуються разом для розвитку, виробництва, продажу товарів і послуг. Промисловий кластер, як правило, не прив'язаний до будь-якого урбанізованого ареалу і може охоплювати значну територію регіону або країни. У вітчизняній науці він відповідає галузевим (міжгалузевим) економічним районам. Але в умовах ринкової економіки, з огляду на форми організації виробництва і власності, промисловий кластер може відповідати великій багатофункціональній компанії, холдингу, концерну, ТНК, іншій формі міжфірмових об'єднань, складові елементи яких розміщені розпорошено на великій за площею території.

Регіональний кластер — це просторова агломерація схожих і взаємопов'язаних форм економічної діяльності, яка становить основу місцевого середовища, сприяє перепливу знань, стимулює різні форми навчання і адаптації. Такі кластери звичайно складаються з малих і середніх підприємств. Центральний елемент їх успіху зосереджений у силі соціального капіталу і географічній близькості. Фірми у них менше пов'язані між собою, ніж у промисловому кластері. У вітчизняній науці регіональним кластерам відповідають економічні райони (точніше, малі їх форми — економічні підрайони і мікрорайони, локальні TBK) [9,102—123].

Проблеми типології регіонів

Розглянуті вище форми існування економічних регіонів показують, наскільки різноманітними можуть бути підходи щодо їх класифікації. Всередині кожного виду (класу) регіонів можна виокремити ще й окремі їх типи, які відображають відповідний ранг і характер розвитку регіонів. Наприклад, є декілька форм спеціальних економічних зон; проблемні регіони поділяються за рівнем і специфікою їх відсталості, інвестиційні регіони — за ступенем привабливості тощо.

Як правило, типологію регіонів можна провести значно точніше за допомогою кількісних методів дослідження. Так, наприклад, рівень економічного розвитку регіонів досить легко визначається за показником ВВП на одну особу. Рівень екологічного неблагополуччя можна визначити за модулем техногенного навантаження (обсяг викидів і відходів, що припадає на одиницю площі регіону). Гіршою є ситуація, коли типологія здійснюється за якісними ознаками, що не піддаються кількісному виміру. У таких випадках правильність типологізації залежить від досвіду, наукової інтуїції і знань дослідника. Але загалом класифікація і типологія економічних регіонів залежать у першу чергу від мети, а у другу — від методів дослідження.

У регіональному аналізі використовують переважно досвід, напрацьований регіональною наукою високорозвинених країн із урахуванням "місцевих" особливостей.