Регіональна економіка - Качан Є.П. - Галузева структура регіону

Кожен економічний регіон представлений сукупністю підприємств різних галузей. їх кількість і функціональна спрямованість залежать від факторів і умов розміщення, що мають переваги безпосередньо в цьому регіоні порівняно з іншими.

Як правило, набір і різноманітність галузей тим більші, чим вищий рівень розвитку регіону, чим багатогранніші спонукаючі умови розвитку. Обмежений набір характерний для районів нового освоєння: спочатку виникають галузі економічно найвигідніші (переважно ресурсодобувні); паралельно розвиваються інфраструктури! і лише згодом інші галузі. У кожному регіоні галузі зазвичай представлені всіма секторами економіки: первинним (гірничодобувна, лісова промисловість, сільське господарство), вторинним (галузі обробної промисловості), третинним (сфера послуг — виробнича і соціальна інфраструктура), четвертинним (науково-інформаційна сфера). Але співвідношення між секторами і сукупність галузей завжди є різними.

У нових (ресурсних) регіонах переважає первинний сектор, у старих — три останніх, у високорозвинених регіонах — третинний і четвертинний сектори економіки. Третинний сектор обов'язково є в кожному регіоні, але диверсифікація і рівень його розвитку можуть сильно відрізнятися.

З огляду на територіальну організацію господарства найбільше значення в галузевій структурі регіону мають комплексоутворювальні виробництва. Як правило, це галузі спеціалізації, тобто ті види виробництва і послуг, обсяги яких перевищують внутрішні потреби регіону (перший за значенням рівень галузевої структури регіону). Серед них можна виокремити такі типи:

1. Галузі спеціалізації, продукція яких вивозиться за межі регіону.

2. Галузі спеціалізації, продукція яких не вивозиться за межі регіону, але притягує до себе споживача. Наприклад, рекреаційні послуги не можна вивезти, але вони можуть залучити до регіону велику кількість відпочиваючих з інших районів і країн. Крім рекреаційних, це можуть бути транспортні послуги, наприклад, портове господарство, транзитний трубопровідний транспорт та ін. У сфері виробництва такі випадки також можливі, наприклад, будівництво потужної електростанції може давати електроенергію на вивезення (передачу в інші регіони), а може сприяти виникненню поряд енергомістких підприємств.

3. Галузі спеціалізації, які представлені технологічно складними виробництвами, що охоплюють низку послідовних, допоміжних і додаткових стадій. Наприклад, чорна і кольорова металургія, хімічна і лісопереробна промисловість, АПК тощо. Але такий варіант розвитку можливий лише за умови наявності сприятливих факторів розвитку для більшості стадій виробництва.

Серед галузей спеціалізації найбільше значення мають експортні галузі, продукція яких вивозиться за межі країни, або які надають послуги міжнародного значення. Наявність експортних галузей свідчить про те, що в районі ефективно використовуються регіональні факторні переваги, які дають можливість випускати продукцію і послуги, конкурентоспроможні на світовому ринку. Експортні галузі визначають ступінь інтеграції регіону у світову економіку і його обличчя у міжнародному поділі праці.

Другим за значущістю рівнем галузевої структури регіону є допоміжні галузі, які забезпечують ефективне функціонування галузей спеціалізації. Вони можуть виробляти сировину, матеріали, енергію і паливо, комплектуючи деталі, транспортні послуги, послуги зі зберігання продукції та ін.

Третій рівень галузевої структури регіону становлять додаткові та обслуговуючі галузі. їх називають додатковими відносно галузей спеціалізації, але їх значення може бути великим, тому що вони зазвичай забезпечують основні потреби населення. До них передусім належать підприємства окремих видів харчової промисловості. В сучасних умовах глобалізації і нових технологій проблем із завезенням продукції широкого вжитку не виникає, але попит на свіжу, вироблену без консервантів продукцію залишається високим. Тому місцеве виробництво свіжої молочної, м'ясної, хлібобулочної, окремих видів кондитерської продукції, овочів і фруктів завжди буде актуальним. У другу чергу, неможливо обійтися також без забезпечення населення водою, теплом, деякими іншими видами виробництва і послуг, що переважно продукуються на місцевому рівні.

До додаткових галузей можна віднести й такі підприємства, створення яких зумовлено не стільки економічними чинниками, скільки необхідністю забезпечення населення роботою. Поступово вони можуть перетворитися на галузі спеціалізації. Чинник дешевої робочої сили є нині одним із найвпливовіших у виникненні трудомістких виробництв (переважно легкої промисловості, виробництва побутової техніки та ін.).

Є і такі додаткові галузі, поява яких може бути викликана наявністю в регіоні сприятливих чинників розвитку. Але обсяги їх виробництва недостатні або невигідні для вивезення продукції за межі регіону і в змозі забезпечувати лише внутрішні потреби.

Не слід також виключати наявності в регіоні виробництв, виникнення яких неможливо пояснити об'єктивними чинниками. Це найчастіше зумовлено впливом суб'єктивного людського чинника (характером влади і т. ін.).

Немаловажну роль у формуванні економіки регіону відіграє виробнича і соціальна інфраструктура. Об'єкти виробничої інфраструктури (транспорт, зв'язок, інженерні комунікації — водо- і теплопостачання, постачання електроенергії та ін.) обслуговують потреби промислового і сільськогосподарського виробництв. Соціальна інфраструктура (транспорт, зв'язок, навчально-виховні, медичні заклади, торгівля, сфера комунально-побутових послуг тощо) обслуговує щоденні потреби населення.

Об'єкти інфраструктури регіону на рівні країни самі утворюють окремі галузі господарства виробничої і невиробничої сфер — транспортний комплекс, науково-освітня і медична галузі та ін. Слід підкреслити, що за зарубіжною класифікацією господарської діяльності всі галузі економіки, крім промисловості і сільського господарства (разом з мисливським, рибним і лісовим господарством), належать до інфраструктури, у тому числі будівельний, транспортний та інші комплекси, які за радянською класифікацією належали до виробничої сфери діяльності.

Стан інфраструктури на постіндустріальній стадії розвитку країн стає найвагомішим фактором соціально-економічного зростання і починає безпосередньо впливати на появу нових видів господарської діяльності, отже, викликає так званий "мультиплікаційний" ефект зростання економіки (за концепцією Ш. Перру). У пострадянських країнах, де інфраструктура, особливо соціальна, розвивалась за остаточним принципом, низький її рівень гальмує залучення іноземних інвестицій і загальний економічний розвиток.