4.1. Визначення, визнання та види нематеріальних активів
Поняття інтелектуальна власність та нематеріальні активи є продуктом двадцятого століття і тому під впливом процесів економічного розвитку щороку ці поняття трансформуються і стають більш глибокими і ємними за класифікаційними ознаками. З цього випливає необхідність постійного спостереження та дослідження даного напрямку.
З економічної точки зору, інтелектуальна власність - це витрати капіталу на освіту або придбання підприємцем нематеріальних об'єктів, що здійснюються з метою його приросту. Висловлюючись бухгалтерською мовою, інтелектуальна власність є не чим іншим, як нематеріальними активами підприємства.
Отже, об'єкти інтелектуальної власності є нематеріальними активами підприємства. До нематеріальних активів відносять цінності, що мають вартісну оцінку і при цьому не мають фізичної форми.
Сфера застосування МСБО 38
МСБО 38 слід застосовувати при обліку нематеріальних активів, за винятком:
а) нематеріальних активів, які розглядаються в іншому стандарті;
б) фінансових активів, як це визначено в МСБО 39 "Фінансові інструменти: визнання та оцінка";
в) прав на корисні копалини та видатків на розвідку або розробку і видобування корисних копалин, нафти, природного газу і подібних невідновлюваних ресурсів.
Якщо інший стандарт визначає облік для конкретного типу нематеріальних активів, підприємство застосовує той стандарт замість цього Стандарту. Наприклад, Стандарт не застосовують до:
а) нематеріальних активів, утримуваних суб'єктом господарювання для продажу в ході звичайної діяльності (див. МСБО 2 "Запаси" та МСБО 11 "Будівельні контракти");
б) відстрочених податкових активів (див. МСБО 12 "Податки на прибуток");
в) оренди, на яку поширюється сфера застосування МСБО 17 "Оренда";
г) активів, які виникають від виплат працівникам (див. МСБО 19 "Виплати працівникам");
ґ) фінансових активів, як це визначено в МСБО 39. Визнання та оцінку деяких фінансових активів розглянуто в таких стандартах: МСБО 27 "Консолідовані та окремі фінансові звіти", МСБО 28 "Інвестиції в асоційовані підприємства" та МСБО 31 "Частки у спільних підприємствах";
д) гудвілу, який виникає при об'єднанні бізнесу (див. МСБО 22 "Об'єднання компаній");
е) відстрочених витрат на придбання та нематеріальних активів, що виникають у результаті контрактних прав страховика за контрактами МСБО страхування, на які поширюється сфера застосування МСФЗ 4 "Страхові контракти". МСФЗ 4 визначає конкретні вимоги для розкриття таких відстрочених витрат на придбання, але не для цих нематеріальних активів. Отже, розкриття інформації щодо вимог, які містить цей Стандарт, стосується таких нематеріальних активів;
є) необоротні матеріальні активи, класифіковані як такі, що утримуються для продажу (або включені до групи, призначеної для ліквідації, що класифікується як така, що утримується для продажу) відповідно до МСФЗ 5 "Непоточні активи утримувані для продажу, і припинена діяльність".
Деякі нематеріальні активи можуть міститися в (або на) фізичній субстанції, такій як компакт-диск (у випадку комп'ютерного програмного забезпечення), юридична документація (у випадку ліцензії чи патенту) або плівка.
Визначаючи, згідно з яким стандартом слід розглядати актив, що об'єднує нематеріальні і матеріальні елементи (тобто, чи застосовувати МСБО 16 "Основні засоби", чи цей Стандарт), треба оцінити на основі судження, який елемент є суттєвішим. Наприклад, комп'ютерне програмне забезпечення для верстата, який управляється комп'ютером і не може функціонувати без цього конкретного програмного забезпечення, є невіддільною частиною пов'язаного з ним апаратного забезпечення, тому його розглядають як основний засіб. Так сам оцінюють операційну систему комп'ютера. Якщо програмне забезпечення не є невіддільною частиною пов'язаного з ним апаратного забезпечення, то його розглядають як нематеріальний актив.
Стандарт застосовують, серед іншого, до видатків на діяльність з реклами, навчання, введення в експлуатацію, розробок та дослідження. Діяльність із розробок та дослідження спрямована на розвиток знань. Отже, хоча результатом такої діяльності може стати актив з фізичною субстанцією (наприклад, прототип), але фізичний елемент активу є вторинним щодо його нематеріального компонента, тобто щодо втілених у ньому знань.
У випадку фінансової оренди основний актив може бути або матеріальним, або нематеріальним. Після первісного визнання орендодавець розглядає утримуваний за умов фінансової оренди нематеріальний актив згідно зі Стандартом. Права за угодами про оренду на такі об'єкти, як кінофільми, відеозаписи, вистави, рукописи, патенти та авторські права, виключаються зі сфери застосування МСБО 17 і потрапляють у сферу застосування цього Стандарту.
Винятки зі сфери застосування будь-якого Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку можуть бути, якщо певні види діяльності або операції настільки специфічні, що спричиняють виникнення облікових питань, які, можливо, слід розглядати в інший спосіб. Такі питання виникають щодо видатків під час розвідування, розробки та видобування нафти, газу та інших корисних копалин у видобувних галузях, а також у випадку страхових контрактів. Отже, цей Стандарт не застосовується до видатків за такими видами діяльності. Проте Стандарт застосовується до інших нематеріальних активів, використовуваних у видобувних галузях чи страхових компаніях (таких як комп'ютерне програмне забезпечення), а також до інших видатків (таких як витрати на введення в експлуатацію) у видобувних галузях чи страхових компаніях.
Сфера застосування МСБО 38
Сфера застосування П(С)БО 8
Визнання за МСБО
Визнання за П(С)БО
4.2. Шляхи утворення та оцінка нематеріальних активів
І. Як окремо придбані.
ІІ. При придбанні як частина об'єднання бізнесу
ІІІ. Шляхом державного субсидування
IV. Шляхом обміну активів