Регіональна економіка - Качан Є.П. - 5.3. Еволюція економічного районування. Інтегральне районування

Теорія економічного районування набула особливої актуальності вже в перші роки радянської влади, оскільки розміри території колишнього СРСР потребували диференційованого підходу щодо визначення пріоритетних регіонів першочергового освоєння. Так, у 1921 р. комісія Держплану Росії під керівництвом І.Г. Александрова поділила тогочасну Російську федерацію на економічні райони. Територія України була поділена на два великі економічні райони: Південний гірничо-металургійний з центром у Харкові і Південно-Західний з центром у Києві. Однак пізніше виявилося, що такий поділ України був невдалим і в подальшому Україна розглядалася в Держплані СРСР як єдиний економічний район.

Фактичне районування України відбулося в післявоєнні роки. В 1952 р. колективом вчених під керівництвом академіка К. Воблого територію України було поділено на п'ять економічних районів: Центральний, Південно-Східний, Південно-Західний, Пів-нічно-Східний і Західний.

У1957 р. в колишньому СРСР був здійснений перехід до управління економікою за територіальним принципом. Тоді ж Україну було поділено на 11 економічно-адміністративних районів. Однак ця реформа себе не виправдала і вже в 1962 р. економічно-адміністративні райони були укрупнені, а їх кількість була зменшена до семи (вони отримали назву підрайонів трьох великих економічних районів: Донецько-Придніпровського, Південного і Південно-західного).

Проблеми районування території України досліджувалися ще в XIX ст. О. Радищевим, К. Арсеньєвим, П. Семеновим-Тяньшанським, Д. Менделєєвим. У довоєнні і післявоєнні роки методологічні основи економічного районування заклали російські вчені М.М. Колосовський, М.М. Баранський, Ю.Ч. Саушкін, А.М. Колотієвський, а також відомі українські вчені М.М. Паламарчук, Ф.Д. Заставний, М.Д. Пістун, В.А. Поповкін, О.І. Шаблій. Заслуговують на увагу і визнання праці українських вчених С. Рудницького, В. Садовського, А. Синявського, які працювали в довоєнні роки в Україні і за її межами.

Новий етап в економічному районуванні України почався в 90-х роках XX ст. , після розпаду СРСР і трансформаційних процесів у економіці.

Здобуття Україною незалежності відбулося в умовах трансформації галузевої структури 'й господарського комплексу, зміни форм власності, спаду виробництва, зростання безробіття, втрати багатьма суб'єктами господарювання джерел дешевої сировини і ринків збуту готової продукції. Були зруйновані традиційні міжреспубліканські економічні зв'язки з республіками колишнього СРСР. Все це зумовило потребу розробки нової концепції економічного районування, яка б відповідала новим економічним вимогам.

Професор Ф.Д. Заставний в 1992 р. виокремив на території України три великих економічних райони: Східний, Західний і Південний. У межах цих районів він виділив дев'ять внутрішньо-республіканських економічних районів (рис. 5.1).

У 1994 р. В.А. Поповкін запропонував схему економічного районування України, виділивши десять економічних районів.

У 1994 р. професор О.І. Шаблій запропонував схему соціально-економічних районів, яка включала шість соціально-економічних районів. В основу соціально-економічного районування він поклав такі принципи:

— наявність у районі так званого "ядра", яке б виконувало роль "регіональної столиці";

— спеціалізація району в загальнодержавному поділі праці;

— наявність у районі сформованої регіональної соціально-економічної системи;

— наявність потенційних можливостей для регіонального регулювання соціально-економічних процесів.

У 1995 р. професор М.Д. Пістун виділив на території України дев'ять суспільно-географічних районів.

Вчені Ради з вивчення продуктивних сил HAH України під керівництвом СІ. Дорогунцова в 1998 р. запропонували власну схему економічного районування України. Ця схема включає вісім економічних районів.

На нашу думку, запропоновані схеми економічного районування України є дуже подібними. Так, схема запропонована М.Д. Пістуном, повторює схему, запропоновану Ф.Д. Заставним. Відмінність лише в тому, що Ф.Д. Заставний назвав ці райони економічними, а М.Д. Пістун — суспільно-географічними.

Схема, запропонована В.А. Поповкіним, відрізняється від попередніх тим, що Причорноморський економічний район він розділив на два: Північне Причорномор'я і Крим, Центральний район назвав Середнім Придніпров'ям.

Дискусійним є виділення в окремий економічний район АР Крим (В.А. Поповкін, СЛ. Дорогунцов).

Не відповідає адміністративному принципу економічного районування запропонована СІ. Дорогунцовим схема економічних районів, за якою Київська область не входить до складу Поліського економічного району натомість її включено до Центрального економічного району.