Регіональна економіка - Качан Є.П. - 14.4. Екологія як основа гармонізації відносин суспільства і природи

Поняття "екологія" з'явилося в науковому обігу у 1866 p., а сформулював його німецький вчений, біолог, природознавець Е. Геккель. Він тлумачив екологію як пізнання економіки природи, одночасне дослідження всіх взаємовідносин живого з органічними і неорганічними компонентами середовища [1,10].

Термін "екологія" походить від грецьких слів — дім, помешкання, місце перебування та logos — слово, наука. В сучасному розумінні екологія — це наука, яка вивчає взаємозв'язок організмів між собою та навколишньою неорганічною природою, загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня, середовище мешкання живих істот.

Об'єктом вивчення екології є екологічні системи планети всіх рівнів та їх елементи. Предметом дослідження є взаємозв'язки між живими організмами, їх групами різних рангів, живою і неживою компонентами екосистем, а також особливості впливу природних і антропогенних чинників на функціонування екосистем та біосфери в цілому [1,13].

Формування екології як цілісної системи наукових уявлень відбулося у першій половині XX ст., але ще довгий час вона розвивалася у царині біологічних наук. У 60—70-ті роки екологія значно розширила предмет свого пізнання. Відбулася значна диверсифікація науки, що пов'язано насамперед з розширенням зони застосування результатів екологічних досліджень на практиці. Відповідно виникла ціла низка трактувань цього поняття, генералізованими напрямками з котрих є такі [3]:

— екологія — це частина біології (біоекологія), яка вивчає відносини (стосунки) організмів (особин, популяцій, біоценозів) між собою та навколишнім середовищем, тобто має той предмет вивчення, що його окреслив ще Е. Геккель;

— екологія — це дисципліна, яка вивчає загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня;

— екологія — це комплексна наука, яка досліджує середовище проживання живих істот, у тому числі й людини;

— екологія — це сфера знань, яка розглядає деяку сукупність предметів і явищ під кутом зору суб'єкта чи об'єкта (здебільшого живого і за участю живого);

— екологія — це дослідження становища людини як виду і суспільства в екосфері планети, її зв'язки з екосистемами і величина впливу на них.

Увесь спектр напрямів екологічних досліджень, а їх нині більше вісімдесяти, можна згрупувати у кілька блоків. У центрі екологічних знань стоїть загальна (теоретична) екологія. Теоретична екологія вивчає загальні закони розвитку і функціонування екологічних систем. До її складу входить також експериментальна та математична екологія, що вивчає і моделює найзагальніші закономірності взаємовідносин живих організмів та їх угруповань з природним середовищем, умовами проживання.

Окремі блоки екології як науки можна генералізувати так:

— біоекологія — частина біології, що вивчає відносини організмів (особин, популяцій, біоценозів тощо) між собою та з навколишнім середовищем;

— геоекологія — це ландшафтна екологія, екологія атмосфери, гідросфери та літосфери;

— техноекологія — екологія енергетики, промисловості, транспорту, військової справи, екологія сільського господарства, зокрема ґрунтозахисна, меліоративна, агрохімічна, екологія тваринництва;

— соціоекологія включає такі напрями досліджень, як психоекологія, урбоекологія, екологія народонаселення;

— космічна екологія — наймолодший напрям екологічних досліджень, що вивчає особливості життєдіяльності людини та інших організмів у практично повністю замкнутих космічних апаратних мікросистемах.

Останнім часом, у зв'язку з виникненням цілої низки прикладних напрямів діяльності, в тому числі й екологічної, всебічною економізацією господарської і наукової діяльності виник цілий ряд нових практичних напрямів екологічних досліджень і сфер діяльності. Головними з них є:

— охорона природи і заповідна справа;

— економіка природокористування;

— екологічне право;

— управління природокористуванням і охороною довкілля, екологічний менеджмент;

— екологічний аудит і екологічний маркетинг, екологічна стандартизація, екологічне ліцензування, екологічна паспортизація;

— екологічний алармізм (акцентування громадської думки на негативних потенційних наслідках науково-технічного прогресу, наприклад, на потенційній шкоді генетично модифікованих сортів сільськогосподарських культур);

— екологічний бізнес;

— футуристичне моделювання розвитку;

— гармонізація відносин між людством і природою.

Сучасні екологічні дослідження спрямовані на розв'язання таких практичних завдань:

— оптимізація механізмів взаємодії суспільства і природи, гармонійний розвиток системи "природа — господарство — населення";

— дослідження особливостей існування з урахуванням результатів впливів антропогенної діяльності на природні системи;

— вивчення зворотного впливу антропогенного середовища на життєдіяльність людей і способи існування інших живих істот;

— створення науково обґрунтованої системи природокористування;

— прогнозування змін природного середовища під впливом діяльності людини, збереження середовища існування людини;

— інтенсифікація виробництв низки галузей на основі ресурсозбереження і впровадження екологічно чистих технолій;

— охорона об'єктів природної спадщини людства;

— збільшення тривалості життя та зниження захворюваності населення, підвищення його добробуту та соціального комфорту.