15.1. Поняття про екологічний моніторинг
Ідея про необхідність систематичного збору, збереження і переробки даних про стан навколишнього середовища остаточно сформувалася в кінці 60-х років минулого століття. Вже у Стокгольмі (1972 р.) на конференції з охорони навколишнього середовища під егідою ООН поняття "моніторинг" тлумачиться як комплексна система спостережень, оцінювання і прогнозування змін стану навколишнього середовища під впливом антропогенних факторів. Нині під ним розуміють сукупність територіально і хронологічно організованих спостережень за компонентами біосфери.
Система моніторингу — це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства; збереження природних екосистем; відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям [9].
Державна система моніторингу довкілля — це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і
розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Створення і функціонування системи моніторингу з метою інтеграції екологічних інформаційних систем, що охоплюють певні території, ґрунтується на принципах:
— узгодженості нормативно-правового та організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових;
— систематичності спостережень за станом довкілля та техногенними об'єктами, що впливають на нього;
— своєчасності отримання, комплексності оброблення та використання екологічної інформації, що надходить та зберігається в системі моніторингу;
— об'єктивності первинної, аналітичної і прогнозної екологічної інформації та оперативності її доведення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування., громадських організацій, засобів масової інформації, населення України, зацікавлених міжнародних установ та світового співтовариства.
Система моніторингу спрямована на:
— підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля;
— підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях;
— підвищення якості обґрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення;
— сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.
Основними завданнями суб'єктів системи моніторингу е:
— довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля;
— аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін;
— інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;
— інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій [9].
15.2. Суб'єкти екологічного моніторингу в Україні
Міністерство охорони навколишнього природного середовища здійснює спостереження за станом атмосферного повітря, поверхневих, підземних і морських вод, водних об'єктів у межах природоохоронних територій, ґрунтів різного призначення, у тому числі на природоохоронних територіях, ландшафтів, за джерелами промислових викидів і скидів, радіаційної обстановки, стихійними та небезпечними природними явищами, зокрема геологічними процесами, повенями, паводками, сніговими лавинами, селями. Воно проводить державне еколого-геологічне картування території України для оцінювання стану геологічного середовища та його змін під впливом господарської діяльності.
Міністерство з надзвичайних ситуацій здійснює спостереження на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, а також в інших зонах радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Міністерство охорони здоров'я проводить моніторингові дослідження у місцях проживання і відпочинку населення, зокрема на природних територіях курортів.
Міністерство аграрної політики веде спостереження за станом ґрунтів сільськогосподарського використання, сільськогосподарських рослин і тварин, а також продуктів з них, поверхневих вод сільськогосподарського призначення.
Державний комітет лісового господарства здійснює нагляд за станом ґрунтів земель лісового фонду, лісової рослинності, мисливської фауни тощо.
Державний комітет з водного господарства спостерігає за станом річок, водосховищ, каналів, зрошувальних систем і водойм у межах водогосподарських систем комплексного призначення, систем міжгалузевого та сільськогосподарського водопостачання, водойм у зонах впливу атомних електростанцій, поверхневих вод у прикордонних зонах і місцях їх інтенсивного виробничо-господарського використання, зрошуваних та осушуваних земель, підтопленням сільських населених пунктів, прибережних зон водосховищ.
Державний комітет земельних ресурсів проводить нагляд за станом ґрунтів і ландшафтів, ерозійними та іншими екзогенними процесами, просторовим забрудненням земель об'єктами промислового і сільськогосподарського виробництва, рослинного покриву земель, берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток, гідротехнічних споруд.
Державний комітет з питань житлово-комунального господарства здійснює нагляд за якістю питної води, станом централізованих систем водопостачання, складом стічних вод міської каналізаційної мережі та очисних споруд, станом зелених насаджень у містах і селищах міського типу, підтопленням міст і селищ міського типу.
Підприємства, установи і організації незалежно від їх підпорядкування і форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану довкілля, зобов'язані здійснювати екологічний контроль за виробничими процесами та станом промислових зон, збирати, зберігати та безоплатно надавати дані і/або узагальнену інформацію для її комплексного оброблення, з цією метою між суб'єктами системи моніторингу та постачальником інформації укладається угода, яка підлягає реєстрації в Мінприроди або його органах на місцях [9].
15.3. Види екологічного моніторингу довкілля
15.4. Перспективи розвитку екологічного моніторингу довкілля в Україні
Розділ 16. ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА
16.1. Економічні засади природокористування та охорони довкілля
16.2. Економічне оцінювання природних ресурсів
16.3. Платежі і збори за використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища та інші шкідливі впливи на довкілля
Платежі за використання природних ресурсів
Платежі за забруднення навколишнього природного середовища
16.4. Податкова екологічна політика та екологічні інструменти митної політики держави