У сучасних умовах розвитку територіальної організації продуктивних сил основною проблемою є вдосконалення методів формування та управління територіально-виробничими комплексами. Для обгрунтування основних напрямів розвитку нових територіально-виробничих комплексів потрібно вирішити ряд принципових науково-методичних питань. Різні підходи до створення цих комплексів повинні мати основний напрямок - вдосконалення структури виробництва та досягнення більш високої продуктивності праці на основі інтенсифікації виробничих процесів; залучення до трудової діяльності важливих джерел ресурсів, які можна використовувати для прогресивних економічних і соціальних перетворень.
Прискорене зростання інтенсифікації виробництва породжу є якісно нові тенденції в розміщенні продуктивних сил і висуває відповідні територіально економічні і соціальні проблеми. Щоб перевести економіку на переважно інтенсивний шлях розвитку, необхідно значно збільшити частку капіталовкладень на реконструкцію і технічне переоснащення діючих підприємств, а також на устаткування, оснащення, інструменти при зниженні частки цих витрат на будівельно-монтажні роботи.
Процес реконструкції і технічного переоснащення може відбуватися прискореними темпами в першу чергу у високо розвинутих регіонах, де створені і функціонують виробничі комплекси з потужним потенціалом. Це, в свою чергу, сприяє прискореному зростанню територіальної концентрації виробництва. Характерно, що концентрація виробництва в умовах зростання його інтенсифікації найбільш відчутна у великих містах, де, незважаючи на заходи для обмеження, вони продовжують нарощувати свій величезний виробничий потенціал. Так, наприклад, на території Донецького і Придніпровського районів спостерігається найвища територіальна концентрація промисловості, тут сформувалися найбільші промислові вузли України, а також тут найвищі показники виробництва продукції на душу населення. Особливо висока концентрація промисловості спостерігається у Донецькій, Макіївській, Дніпропетровсько-Дніпродзержинській, Київській та Харківській агломераціях.
Тому у першу чергу потрібно йти шляхом здійснення виробничої і просторової деконцентрації промисловості великих промислових вузлів і агломерацій з метою посилення промислово-виробничого розвитку середніх і невеликих центрів, колишніх районних центрів. Прискорення розвитку промисловості у середніх і малих містах периферійних районів не вимагає значних капітальних вкладень на впорядкування населених пунктів і не впливає на зміни в розселенні населення. Більше того, це дає можливість додатково залучити частину трудових ресурсів, які не зайняті у виробництві, а це зменшить міграцію населення у великі помислові центри. Більш повне залучення у промислове виробництво трудових ресурсів у віддалених районах дасть можливість скоротити витрати на розвиток соціальної сфери, оскільки вона вже повною мірою сформована. За підрахунком спеціалістів, економія капіталовкладень при створенні філій, цехів і окремих виробництв великих промислових підприємств у таких містах і райцентрах оцінюється приблизно в 15-20 %.
Наступний напрямок розвитку територіальної організації продуктивних сил - це проблеми вдосконалення методів управління територіальними виробничими комплексами. Різні підходи до створення територіально-виробничих комплексів дозволяють вирішувати питання їх вдосконалення з урахуванням природних і економічних умов, а також перспектив розвитку господарства нових і раніш освоєних територій. У районах з великим промисловим потенціалом, наявністю значної кількості великих міст поступово здійснюються процес вдосконалення їх територіально-виробничих комплексів, оптимізація галузевої структури, технічне переозброєння і розширення діючих підприємств, раціоналізація економічних зв'язків. Це основний напрям для вирішення проблеми вдосконалення територіальної організації виробництва.
Розв'язання завдань, пов'язаних з формуванням нових і вдосконаленням уже функціонуючих територіально-виробничих комплексів, вимагає проведення відповідних досліджень у галузі розміщення продуктивних сил та регіональної економіки. Успішне вирішення актуальних питань територіальної організації виробництва в економічних районах можливе лише на основі практичної реалізації науково-обгрунтованих рекомендацій.
3.1. Економічне районування як науковий метод територіальної організації народного господарства
3.2. Наука про економічне районування
3.3. Економічний район, його головні ознаки, районоутворюючі фактори
3.4. Принципи економічного районування
3.5. Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів
3.6. Типи економічних районів
3.7. Економічне районування і його практичне значення
3.8. Особливості районування та сучасна мережа економічних районів
3.9. Територіальна структура виробничо-територіального комплексу економічного району