Регіональна економіка - Шевчук Л.Т. - Розділ 2. Фактори розвитку і розміщення продуктивних сил

1. Актуальність вивчення теми. Знання механізму дії факторів розвитку та розміщення продуктивних сил допоможе зрозуміти природу сучасної соціально-економічної кризи.

2. Провідна ідея теми - концепція факторів розвитку і розміщення сил як одна з фундаментальних у дисципліні "Регіональна економіка".

3. Головні завдання в освоєнні матеріалу. Знати зміст поняття "фактор", підходи до класифікації факторів. Зрозуміти основні відмінності між класифікаціями факторів, вміти визначати вплив головних у той чи інший період часу дії факторів розвитку і розміщення продуктивних сил.

Концепція факторів розміщення продуктивних сил належить до фундаментальних у курсі "Регіональна економіка". Окрім того, в наш час концепція факторів розміщення продуктивних сил увійшла в число фундаментальних у всіх науках, що тією чи іншою мірою вивчають розміщення продуктивних сил або їх елементів (розміщення виробництва, розселення населення). Як уже зазначалось, це економічна і соціальна географія, районне планування та містобудівництво, регіональна економіка тощо. Концепція факторів розміщення є одним із основних методів пояснення конкретних територіальних структур і розміщення економіко-географічних об'єктів. Вона виступає як інструмент розв'язання кожного конкретного питання локалізації об'єкта.

Фактори (чинники) розглядаються як рушійні сили, першопричини будь-яких процесів. На цьому акцентують різні дослідники розвитку та розміщення продуктивних сил. Однак, на нашу думку, найчіткіше визначив роль факторів Е. Алаев: "Кожному процесу відповідає певна сила, сукупність сил, необхідних для його здійснення; зазвичай ці сили називають факторами (фактори поляризації, факторирайоно у творення чи поляризаційні районоутворювальні фактори ). Фактори, ланцюжок причинно-наслідкових зв'язків, умови, що регулюють кількісні та якісні характеристики процесу, становлять у сукупності механізм процесу. Але фактори завжди виступають як рушійна сила процесу".

Основоположниками вчення про фактори вважають німецьких економістів і соціологів Йогана Генріха фон Тюнена (1783-1850) і Альфреда Вебера (1868-1958).

Й. Тюнен відкрив значення розміщення продуктивних сил, досліджуючи сільське господарство. Результати наукових розвідок він виклав 1826 р. у праці "Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економії". Вчений розробив теоретичну модель на основі власного сільськогосподарського досвіду, яка показала оптимальне розміщення посівних площ певного типу з урахуванням відстані до центру попиту. Він був піонером не лише в теорії місцерозташування (локаційній теорії), а й у сфері граничного (маржинального) аналізу. Й. Тюнен розробив теорію економічної ренти, подібну до теорії В. Рікардо, і теорію розподілу на основі граничної (маржинальної) продуктивності.

А. Вебер, досліджуючи розміщення промисловості, створив теорію штандорта (розміщення), виклавши її у книзі "Теорія штандорта промисловості", опублікованій 1909 р. Учений доказав, що капіталістична промисловість розміщується на території країни за принципом найменших витрат. Згідно з цією теорією, прибутки підприємств залежать від оптимального врахування таких факторів, як праця, сировина, транспорт і ефект агломерування. Саме ці фактори опісля почали належати до факторів розміщення.

На жаль" дотепер у науковій літературі немає чіткості у визначенні поняття "фактор розміщення". Наголошуючи на цьому, Б. Алаєв зазначає, що інколи в це поняття вводять лише локаційні ("місцезнаходжувальні") характеристики об'єкта розміщення, відносячи характеристики територій до "умов розміщення"; іноді факторами вважають тільки ті умови розміщення, котрі змінюються, або ж - усі, що в будь-який спосіб впливають на прийняття рішення з локалізації. На думку вченого, ця нестійкість поняття є результатом історичного розвитку концепції та поглиблення дослідження. Для підтвердження він наводить такі міркування: на початку розвитку економіко-географічної науки було виявлено, що між конкретним об'єктом і його місцем розташування існує певний зв'язок, взаємозалежність, і на вибір локації впливають, з одного боку, особливості самого об'єкта, з іншого - особливості території, де він розміщений; але в процесі розвитку теорії та поглиблення аналізу була відкрита третя група причин. Вона впливає на локалізацію, проте безпосередньо не належить ані до об'єкта, який розміщується, ані до території (наприклад, наявність накопичення, часовий фактор). Унаслідок цього всю сукупність аргументів, стосовно котрих роль функції відіграє вибір місця розміщення об'єкта, стали називати факторами розміщення. Оскільки таких аргументів існує надзвичайно багато, то дуже важливого значення набула класифікація факторів. Багатоманітність аргументів зумовила появу різноманітних класифікацій. Усі ці класифікації можна об'єднати у дві групи:

1. Традиційна класифікація факторів.

2. Класифікація факторів за пріоритетністю значення їх дії.

Суть традиційної класифікації факторів полягає у тому, що всі фактори розглядаються в конкретному установленому багатьма дослідниками порядку: природно-, політико-, економіко- та соціально-географічне положення; природно-ресурсний потенціал; історичні, демографічні, економічні, соціальні, інфраструктурні й екологічні фактори. Ця класифікація панувала тривалий час у багатьох країнах "соціалістичного табору", практично до початку 90-х років XX ст. Отже, ігнорувався фактор людських потреб. Не бралися до уваги й людські цінності як фактор. В останню чергу згадувалися фактори наукового прогресу та часовий, роль яких у розміщенні продуктивних сил недооцінювалася. Після розпаду соціалістичної системи ситуація почала поступово змінюватися. Так, С. Іщук, розглядаючи класифікацію факторів у навчальному посібнику "Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка" (1998), хоча і не дуже відходить від традиційної схеми, аналізуючи природні, екологічні, технічні, соціально-демографічні, економічні й інші фактори, але вводить в неї такі надзвичайно важливі фактори, як споживчий, ринкової кон'юнктури, науково-технічного прогресу і под.

Суть класифікації факторів за пріоритетністю значення їх дії полягає у тому, що насамперед розглядаються ті фактори, вплив яких у конкретній просторово-часовій системі координат найбільший. Однак для того, щоб вияснити, вплив котрого фактора найбільший, тобто який з них пріоритетний, необхідно все-таки спочатку проаналізувати всі фактори. Ось чому більшість дослідників віддають перевагу першій класифікації.

Спробуємо дещо детальніше розглянути фактори розвитку і розміщення продуктивних сил.

Географічне (природно-, політико-, економіко- та соціально-географічне) положення належить до найважливіших факторів, з якого традиційно починають кожен аналіз факторів. При цьому доцільно пам'ятати, що географічне положення - не лише локація об'єкта в просторі, а передусім, на думку Е. Алаєва, взаємозв'язки об'єкта з його оточенням (якщо розглядається політико-географічне положення, то насамперед беруться до уваги взаємозв'язки об'єкта з політичними полюсами сили, з елементами, котрі формують політичну ситуацію і под., якщо економіко-географічне положення - то взаємозв'язки з економічними об'єктами та ін.). Доповнюючи Е. Алаєва, М. Пістун зазначає, що географічне положення - місце об'єкта в географічному просторі. Взаємозв'язки об'єкта з його оточенням можуть стимулювати розвиток цього об'єкта в цьому місці або, навпаки, - лімітувати.

Як наголошує О. Шаблій, географічне положення належить до фундаментальних категорій, що становить просторове (у межах земної поверхні) відношення певного об'єкта (країни, міста, гірського масиву, природної територіальної системи та ін.) до географічних чинників, котрі є поза ним і мають або можуть мати на нього суттєвий вплив. На основі такого визначення вчений розкриває зміст природно-, політико-, економіко-, соціально-географічного положення. Зокрема, на думку О. Шаблія, під політико-географічним положенням держави необхідно розуміти її reo-просторове відношення до політичних чинників, що перебувають поза нею і мають на неї вплив.

Зазвичай за масштабністю охоплюваної території розглядають макроположення, мезоположення і мікроположення, які відображають аналіз географічного положення об'єкта на національному, регіональному і локальному рівнях.

М. Пістун пропонує розглядати географічне положення також і за композиційним відношенням, тобто за місцем зосередження людської діяльності (центральне, периферійне, глибинне, суміжне, вузлове положення), і за спеціалізацією об'єктів діяльності людини (транспортно-географічне, соціально-географічне, промислово-географічне, агрогеографічне й інше положення).