Соціологія - Вербець В.В. - Теорія соціальної стратифікації

Фундамент теорії соціальної стратифікації було закладено К. Марксом та М. Вебером. Сама ж теорія була розроблена на початку40-ихроків XX ст. американськими соціологами П. Сорокіним,Т. Парсонсом, Е. Шилзом та іншими ученими, які вважали, що між соціальними верствами існують істотні відмінності, що проявляються в характері власності, якою вони володіють, рівні доходів, престижі, авторитеті, пільгах, обсягові влади.

Термін стратифікація (з лат. stratum - прошарок, верства, facere — робити) був введений П. Сорокіним для позначення соціальної нерівності.

Як уже було сказано, у марксизмі основою стратифікації є виключно економічний чинник, М. Вебер удосконалив дану систему і додав ще два чинники — соціальний престиж і владу (належність до політичних партій).

Однією з найбільш розроблених концепцій соціальної стратифікації є функціоналістська (Т. Парсонс, Е. Шилзта ін.), відповідно до якої стратифікаційна система суспільства являє собою диференціацію соціальних ролей і позицій і є об'єктивною потребою будь-якого розвиненого суспільства. З одного боку, вона обумовлена поділом праці й соціальною диференціацією різних груп, а з іншого боку — є результатом дії пануючої в суспільстві системи цінностей і культурних стандартів, що визначають значимість тієї або іншої діяльності й узаконюють складну соціальну нерівність.

У теорії соціальної дії Т. Парсонс робить спробу розробити універсальні критерії соціальної стратифікації [8, с. 332]:

• "якість ", тобто надання індивідові певної характеристики, позиції (наприклад, відповідальність, компетентність і ін.);

• "виконання ", тобто оцінка діяльності індивіда в порівнянні з діяльністю інших людей;

• "володіння" матеріальними цінностями, талантом, майстерністю, культурними ресурсами.

Окрему концепцію соціальної стратифікації розробив П. Сорокін. За визначенням цього ученого, соціальна стратифікація — це диференціація населення на класи і верстви в ієрархічній побудові. її основа і сутність полягають у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності та обов'язків, наявності певних соціальних цінностей, влади і впливу серед членів того чи іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації, вважає П. Сорокін, різноманітні й численні, однак їхнє різноманіття зводиться до трьох основних форм: економічна, політична й професійна стратифікація. Як правило, вони тісно переплетені: люди, що належать до вищої верстви в якомусь одному відношенні, звичайно належать до того ж прошарку й за іншими параметрами, і навпаки.

Соціальна стратифікація, згідно П. Сорокіну, є постійною характеристикою будь-якої соціально організованої групи. Змінюючись за формою, соціальна стратифікація існувала у всіх суспільствах і продовжує існувати в науці й мистецтві, політиці й менеджменті, банді злочинців і демократіях "соціальних зрівнювачів" — скрізь, де існує будь-яка організована соціальна група, стверджує вчений. Однак вона відрізняється якісно й кількісно. Кількісний аспект соціальної стратифікації в її основних формах припускає висоту й профіль "соціального будинку" (відстань від його основи до вершини, крутість і пологість схилів соціальної піраміди тощо). Предметом якісного аналізу є внутрішня структура соціального конусу, його цілісність, внутрішня організація.

Підсумовуючи аналіз основних концепцій соціальної нерівності можна зробити висновок, що:

Соціально стратифікація — це соціальний процес, в ході якого соціальні верстви виявляються нерівними між собою і відрізняються за правами, пільгами, авторитетом, престижем.

Таким чином, соціальна стратифікація означає і процес розшарування суспільства на верстви, нерівні між собою і саме це розшарування. Соціально нерівні верстви прийнято називати стратами.

Страта — соціальний прошарок індивідів, що різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства.

Слід зазначити, що страти існують в будь-якому суспільстві, де є соціальна нерівність. Тому існування страт в колишньому СРСР свідчило про наявність в ньому соціальної нерівності. Щоправда, межі між стратам и визначити іноді буває дуже складно, і, як правило, тим складніше, чим більше страт в суспільстві існує.

За роки існування теорії соціальної стратифікації були зроблені спроби розробити загальну стратифікаційну модель суспільства.

Опираючись на наукові дослідження своїх попередників, сучасний американський соціолог Е. Гідденс, виділив такі системи стратифікації як рабство, касти, стани і класи[3, с. 117 - 119].

• рабство — найбільш виражена форма нерівності, коли деякі індивіди буквально належать іншим як їхня власність;

• касти пов'язують найчастіше з культурою індійського субконтиненту. Однак термін "каста" не індійського, а португальського походження й означає "рід" (або "чистий рід"). В індійців для опису кастової системи використовувалися інші слова, зокрема "варна" і "джаті". Варни включають чотири категорії, що ранжуються за соціальним престижем. Належать до цих груп і"недоторкувані", займаючи найнижчу позицію. Джаті визначають групи, усередині яких кастові ранги мають організований характер;

• стани були частиною європейського феодалізму, але існували й в багатьох інших традиційних цивілізаціях. Феодальні стани включали страти з різними обов'язками й правами: стан, який складався з аристократії й дворянства; стан, що складався з духівництва, котре, маючи більше низький статус, малобільші привілеї; "третій стан" — слуги, вільні селяни, торговці й художники;

• класи — більші групи людей, що розрізняються загальними економічними можливостям, які впливають на їхній стиль життя. Власне, багатство разом із заняттям складає головну передумову класових розходжень. Основні класи, що існують у західних суспільствах: вищий (володіє або прямо контролює виробничі ресурси: багатії, великі промисловці, верхівка керівництва), середній (більшість "білих комірців" і професіоналів), робітники ("сині комірці" або зайняті ручною працею); у деяких індустріальних країнах четвертий клас — селянство (люди, зайняті в традиційних типах сільськогосподарського виробництва).

Класи у свою чергу також стратифіковані. Наприклад, відзначає Е. Гідденс, існує тенденція досить чіткого поділу статусу усередині вищого класу розвинених капіталістичних країн між власниками "старих" і "нових" грошей. Родини, чия власність передається в спадщину через кілька поколінь, часто нехтують тими, хто став багатим завдяки власній діяльності.

Поняття "середній клас" охоплює представників деяких професій і занять. Вищий середній клас складається в основному з менеджерів і професіоналів, що одержали вищу освіту. Нижчий клас містить у собі конторський персонал, продавців, учителів, медсестер та ін. У більшої частини нижчого середнього класу ("сірих комірців") соціальні й політичні позиції близькі до тих, які характерні для "синіх комірців". Середнє положення між вищими й нижчими "прошарками" цього класу займають власники малого бізнесу, власники приватних магазинів і невеликих фермерських господарств.

Важливим джерелом поділу робітничого класу ("синіх комірців") є рівень кваліфікації. Вищий робітничий клас розглядається як "робітнича аристократія", члени якої мають найбільш високий дохід, кращі умови праці й гарантії роботи. Нижчий робітничий клас зайнятий некваліфікованою працею, що вимагає невеликого тренування, дає низький дохід і невелику гарантію зайнятості.

Важливо також зазначити, що перші три типи стратифікації будуються на основі нерівності санкціонованої правом або релігією, класовий поділ "офіційно" не визнається, але відбувається внаслідок впливу економічних факторів на матеріальні обставини життя людей.

На Заході для ілюстрації соціальної стратифікації, найчастіше використовують семирівневу модель, яка виглядає так [8, с. 133]:

1 - вищий клас професіоналів, адміністраторів;

2 - технічні фахівці середнього рівня;

3 - комерційний клас;

4 - дрібна буржуазія;

5 - техніки й робітники, що здійснюють керівні функції;

6 - кваліфіковані робітники;

7 - некваліфіковані робітники.

Опираючись на таку традиційну модель, німецький соціолог Ф. Вурм її дещо вдосконалив, вимірявши частку окремих соціальних страт по відношенню до всього населення; після чого ця традиційна модель отримала такий вигляд [13, с. 189]:

Таблиця 3

Стратифікаційна модель Ф. Вурма

СтратаЧастка, %
Вища верства2
Верхня частина середньої верстви5
Середня частина середньої верстви14
Нижня частина середньої верстви29
Верхня частина нижчої верстви29
Нижча верства17
Соціально знедолені4

Теорія соціальної стратифікації логічно пов'язана з марксистською теорією класів, оскільки обидві досліджують соціальне розшарування, проте між ними існують істотні відмінності, передусім це фактори, які впливають на формування класів та страт (див. таблицю 4).


Таблиця 4

Порівняльний аналіз соціально-класової теорії та теорії соціальної стратифікації

Соціально-класова теоріяТеорія соціальної стратифікації
Критерії формування класівСоціальні класиКритерії формування стратСоціальні страти
Організація суспільного виробництва Володіння засобами виробництва Використання найманої робочої сили

Доля суспільного багатства (рівень доходів)
БуржуазіяБагатство

Влада

Престиж

Авторитет

Пільги

Права
Вища верства
СелянствоСередня верства
ПролетаріатНижча верства
Міжкласовий

прошарок (інтелігенція)
Соціально знедолені
Декласовані елементи та маргінальні верстви

Отже можна зробити висновок, що теорія соціальної стратифікації бере за початок теорію класів К. Маркса, але є більш об'єктивною, загальною і підкріпленою емпіричним матеріалом.

7.4. Соціальна мобільність та її види
Лекція 8. Соціальні інститути і соціальні спільності
8.1. Поняття та ознаки соціального інституту
8.2. Класифікацій та функції соціальних інститутів
8.3. Основні риси соціальних організацій
8.4. Ознаки та види соціальних спільностей
Лекція 9. Соціальна взаємодія, соціальні відносини та соціальний контроль
9.1. Суть соціальної дії
9.2. Соціальні зв'язки і соціальні відносини
9.3. Соціальний конфлікт: поняття, функції, види та типи
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru