Соціологія - Герасимчук А.А. - Постулати Нікколо Макіавеллі

Становлення соціологічної думки в ХІІ-ХІV ст. в Європі відбувалось порівняно повільно. Феодальна роздробленість, ворожнеча між удільними князівствами, численні рицарські походи на Схід і т. д. виснажували країни континенту не тільки економічно, а й духовно.

Нові горизонти розвитку соціологічної думки в Європі відкриваються з появою епохи, яка потім отримала назву епохи Відродження. Наприкінці XV — початку XVI ст. в країнах, де процвітали торгівля, ремесла, розвивалося землеробство, поступово розкладається середньовічний феодальний лад. Згодом у цей процес втягуються й інші країни. Криза феодалізму створила ряд нових відтінків у палітрі країн Європи.

В економічній сфері відбулося обмеження натурального господарства на користь ринкових відносин. Ці відносини утворили новий клас людей, який швидко збагачувався і завдяки економічній могутності міг впливати на життя суспільства, хоч згідно з феодальними традиціями займав у ієрархії станів низьке становище.

У сфері суспільної організації криза феодалізму зруйнувала суспільний лад. У його структурах, хоч і поволі, але відбувався невпинний рух по "вертикалі". Енергійні, активні люди швидко досягали успіхів, суспільного визнання, ті ж з давніх аристократичних родів, які по-старому продовжували свою життєдіяльність, невпинно, від покоління до покоління спускалися нижче.

У сфері політичній влада все більше і більше відсторонювалась від релігійних інститутів, ставала світською, служила (як на ті часи було можливо) громадянському суспільству. Людина проголошувалась незалежною, для реалізації її можливостей їй були надані всі політичні права.

Постулати Нікколо Макіавеллі

У сфері психологічній спостерігаємо всебічну пропаганду індивідуалізму, формування в людині розуміння того, що тільки сама вона є ковалем свого щастя.

Нові соціологічні погляди на суспільство знайшли відображення в працях італійського мислителя Нікколо Макіавеллі (1469-1527), який точно виразив дух Відродження. Він одним із перших почав розглядати державу і суспільство, а також виводити закони, спираючись на розум і досвід. З ім'ям цього мислителя пов'язують термін "макіавеллізм" як вираз безпринципності. Проте це вимагає деяких уточнень. Висуваючи певний постулат, Макіавеллі не ставив питання щодо моральності його змісту. Основне — наскільки цей постулат прискорює досягнення певної мети. Макіавеллі вважав, якщо керуватись ідеальними засадами справедливості, рівності, милосердя і т. д., то це лише призведе до загибелі людини, оскільки реалізація цих засад в умовах феодалізму— справа абсолютно нездійсненна. Тому слід критично ставитись до того, що з таким пафосом проголошує суспільство, окремі політичні діячі, а часом і влада: ідеальних соціальних інститутів і засад, які вони проголошують, немає.

Наприклад, він писав, що держава — це витвір тих, хто стоїть при владі. Приписуючи сакральні риси державі, вони тим самим сакралізують себе як її представники, але їх діями не керують ідеї добра, справедливості, милосердя тощо.

Соціологічна думка вчених Нового часу

Окремі соціологічні погляди, які вплинули на подальший розвиток соціологічної думки в Європі, знаходимо в Томаса Мора, Бенедикта Спінози і особливо в "Новій Атлантиді" Френсіса Бекона. Але погляди ці мали дуже мало спільного з тією дійсністю, в якій вони жили, тому не випадково навіть їх авторами подавалися як утопічні. Більш глибокий слід в історії соціологічної думки залишили теоретики "природного стану суспільства", зокрема такі англійські мислителі, як Т.Гоббс (1588-1679) і Д.Локк (1632-1704). Перший вважав, що спокій природного етану суспільства гарантує держава. Бунт проти влади с свідченням недосконалості суспільства, і чим влада міцніша, тим краще кожному членові суспільства.

Д.Локк стояв на іншій позиції. Він вважав, що влада—це похідна від суспільства, яка покликана виконувати його волю. Якщо ж вона узурпує права, загрожує життю, майну громадян, то вона не тільки не потрібна, а й шкідлива. Тому народ має право на заміну такої влади на ту, яка йому найбільш до вподоби.

І Т.Гоббс, і Д.Локк розглядали людину як продукт природи. Цей методологічний принцип був основоположним для цілої плеяди мислителів, які залишили глибокий слід в історії західноєвропейської філософсько-соціологічної культури. Серед них можна виділити Вольтера, Монтеск'є, Руссо, Гольбаха та ін. Всі вони, крім Вольтера, розглядали людину як частину природи, сформовану природою. Внесок цих мислителів у скарбницю загальної культури, філософсько-соціологічної зокрема, величезний, проте, якщо говорити про розуміння людини і суспільства, їх сутність, то це був крок назад порівняно, наприклад, з концепцією Д .Віко (1668-1744) і навіть Фоми Аквінського, які стояли на арістотелівській позиції— людина є істотою суспільною.