Соціологія - Герасимчук А.А. - Рух народонаселення і якість життя

Існує три підходи до визначення відтворення населення, що базуються на трьох видах його руху: природному (взаємодії народжуваності і смертності), просторовому (міграція) і соціальному (соціальна мобільність). У сучасній літературі розглядається новий підхід, що ґрунтується на об'єднанні всіх трьох видів відтворення населення. Потреба в такому підході ґрунтується на необхідності посилення уваги до якісних аспектів відтворення наступних поколінь.

Під ростом якості населення розуміється, з одного боку, динаміка руху різних соціальних структур: професійної, освітянської, класової тощо, з іншого — ступінь розвитку особистості, її потреб. Відтворення населення вміщує не тільки зміну поколінь в результаті народжень та смерті, але й оновлення на новому рівні соціальних якостей і властивостей індивідів, умов їх життя і праці, соціальних відносин.

Якість населення та його життя визначають такі показники, як: праця, рівень життя і здоров'я, розмір і міцність сім'ї, стан добробуту, структура споживання, режим життя, особливості відпочинку, шкідливі звички, самовбивства. На неї впливають також індивідуальність, освіта, режим і вид праці, рік, але рано чи пізно ці показники, в основному, починають залежати від факторів матеріального достатку, належності людей до визначеного класу за критерієм доходів.

З точки зору соціології важливо, як доходи впливають на якість життя, а воно в свою чергу — на відтворення населення.

Якість життя — це умова відтворення населення; побут і моральна атмосфера дозвілля, що залежить від матеріальної забезпеченості, можуть суттєво впливати на працездатність, професійний розвиток людини.

Економічні угрупування населення та їх ознаки

Статистики виділяють такі економічні угрупування населення: самодіяльно (самостійне); економічно активне; несамодіяльне (несамостійне); економічно пасивне.

Самодіяльне населення це та його частина, яка має самостійне джерело доходів.

Несамостійне населення—особи, що знаходяться на утриманні сім'ї (утриманці).

Економічно активне населення — частина самодіяльного населення, що має доходи від безпосередньої участі у виробництві матеріальних, соціальних і духовних благ. Доля економічно активного населення в загальній його чисельності залежить від чисельності населення в працездатному віці і ступеня зайнятості в окремих вікових групах.

Економічно пасивне населення — це особи, що знаходяться на утриманні сім'ї і суспільства, тобто це групування вміщує несамодіяльне населення і частину самодіяльного (студенти; пенсіонери; інваліди, що ведуть домашнє господарство; особи, що довгий час не працюють).

Співвідношення між економічно активним і економічно пасивним населенням залежить від соціально-економічних і демографічних умов. .

Економічно-активне населення поділяється на групи: робочий клас, інтелігенція і службовці, бюрократія і управлінці, дрібні і самостійні підприємці. Зазначені групи розрізняють за такими ознаками, як:

—значимість, питома вага в суспільстві, в зайнятості населення;

— порівняльні особливості в різних регіонах, в різних економіко-політичних системах, в різний час;

— позитивні і негативні риси трудової і економічної діяльності;

— специфіка соціально-економічного стану;

— взаємовідносини з іншими групами;

— відношення до влади;

— освіта та культура, психологія поведінки.

Найбільшу питому вагу в суспільстві займає робочий клас, до якого належать всі зайняті переважно фізичною працею. В одних теоріях — це особливо працьовита частина самодіяльного населення, що виконує головну роль у накопиченні національного багатства і соціальному розвитку, в інших—як утриманці, що не створюють робочих місць, не займаються організацією виробництва, інфантильно відносяться до прибутків організації і вимагають все більшої і більшої оплати.