Соціологія - Жоль К.К. - Матеріалістичне розуміння історії: його сильні та слабкі аспекти

Говорячи про становлення соціології історії, слід відзначити, що новий етап у розвиткові соціально-історичної самосвідомості незаперечно пов'язаний з працями Маркса та Енгельса, які заклали фундамент матеріалістичного розуміння історії як загальносоціологічної теорії, навколо якої точаться суперечки й сьогодні. У "Німецькій ідеології" (1845—1846), написаній ними спільно, викладено головні положення цієї загальносоціологічної теорії, що стали каменем спотикання для багатьох філософів, соціологів, істориків, які поділяють або не поділяють погляди Маркса та Енгельса на процеси соціально-історичного розвитку.

У передмові до "Німецької ідеології" Маркс не без гумору писав: якось одному чоловікові спала на думку ідея, що люди тонуть у воді тільки з причини одержимості уявленням про вагомість. Якби вони викинули це уявлення з голови, оголосивши його, наприклад, забобоном, то легко позбулися б ризику потонути в калюжі. Іншими словами, люди впродовж тривалого часу створювали собі хибні уявлення про себе самих, на чому й будували свої відносини одне з одним. Породження їхніх голів почали панувати над ними, й вони покірливо схиляли свої "мудрі" голови перед творіннями цих самих голів.

Виклад матеріалістичного розуміння історії Маркс та Енгельс починають у "Німецькій ідеології" з формулювання головних, на їхню думку, передумов, які є засадовими для власне людської історії. Цими передумовами є люди, їх діяльність та матеріальні умови цієї діяльності.

Передумови історії, писали автори "Німецької ідеології", не є довільними. Щоб була історія саме людей, а не баранів, ці люди мають існувати. Ми з висоти своєї дзвіниці можемо відрізнити зазначених "передумовних" людей від тварин, що живуть у неймовірно дикорослому лісі, за свідомістю, за релігією й узагалі за чим завгодно, але самі вони починають відрізняти себе від тварин, як тільки починають виробляти необхідні для них життєві засоби. Виробляючи необхідні для них життєві засоби, люди побічно виробляють і саме своє матеріальне життя.

Діяльність людей має два аспекти: виробництво (ставлення людей до природи) та спілкування (ставлення людей одне до одного).

Той чи той спосіб виробництва треба розглядати не тільки з боку фізичного відтворення існування індивідуума, але ще більшою мірою як певний спосіб діяльності цих індивідуумів, певний різновид їхньої життєдіяльності, їхній певний спосіб життя. Якою є життєдіяльність цих індивідуумів, такими є й вони самі.

Продуктивні сили в особі трудівників визначають форму спілкування (суспільні відносини). Розвиток погано визначених Марксом та Енгельсом продуктивних сил призводить до того, що попередня форма^спілкування перестає відповідати більш розвиненим і ще більш загадковим продуктивним силам, унаслідок чого виникає серйозний конфлікт, який розв'язують за допомогою утвердження нових суспільних відносин.

Виявлення протиріч між продуктивними силами та виробничими відносинами стало засадовим для матеріалістичного розуміння історії та класифікації історичного процесу. Це слід добре запам'ятати, оскільки тут криється чимало помилкових висновків марксизму, які стосуються і класової боротьби пролетаріату, і партії, яка очолює цю боротьбу під прапором марксизму, і багато чого іншого.

У зв'язку з указівкою на протиріччя між продуктивними силами та існуючими соціальними відносинами (передусім виробничими відносинами) Маркс та Енгельс особливу увагу приділяють з'ясуванню головних фаз історичного розвитку виробництва, у фундаменті якого перебуває, на їхню думку, розвиток продуктивних сил.

Вираженням розвитку продуктивних сил є рівень та характер поділу праці. Кожному етапові поділу праці відповідає певна форма власності. Таким чином, у "Німецькій ідеології" вже окреслене те, що пізніше буде виразно сформульоване як складний, суперечливий взаємозв'язок продуктивних сил та виробничих відносин.

Багато дослідників марксизму відзначають, що ні у творах Маркса, ні у творах Енгельса немає точного визначення поняття "продуктивні сили". Вони вживали зазначений термін у різних, навіть суперечливих, значеннях, але ж він є ключовим для матеріалістичного розуміння історії та всієї марксистської політичної економії, яка виправдовує ідею диктатури пролетаріату та побудови безкласового комуністичного суспільства.

Ретельне дослідження тексту "Капіталу" виявляє, що під продуктивними силами Маркс розумів то засоби виробництва й обміну, то інші чинники, які сприяють успіхам виробництва. Але якщо поняття продуктивної сили розширювати такою мірою, то зникає будьяка специфіка матеріалістичного розуміння історії, й воно перетворюється на умоглядну й дуже суперечливу доктрину.

Спроба розглядати продуктивні сили як засоби виробництва та обміну одразу наштовхується на значні ускладнення, оскільки Маркс, крім знарядь, сировини та інших допоміжних матеріальних чинників, до засобів виробництва зараховує і природні умови виробництва, тобто природні чинники (географічне розташування країни, клімат тощо).

Тлумачення продуктивних сил як засобів виробництва та обміну особливо імпонувало Енгельсу, який оголошував підвалиною суспільного ладу виробництво й слідом за ним обмін. На думку М. І. Туган-Барановського, Енгельс напевно відчував, що поняття продуктивних сил надто туманне, аби зробити ясним головний сенс матеріалістичного розуміння історії, й тому визнавав за краще говорити не про продуктивні сили, а про виробництво та обмін. Проте це аж ніяк не можна вважати конструктивним підходом до матеріалістичного розуміння історії. За такого підходу, коли визнають не один, а два чинники суспільного розвитку (виробництво та обмін), втрачають наполегливо декларований марксизмом принцип монізму, тобто принцип послідовного аналізу та пояснення історичних закономірностей на базі чітко сформульованої концепції. І як усе це узгодити з точкою зору Маркса, який стверджував, що товарний обіг являє собою процес, абсолютно відмінний від виробництва, спосіб якого визначає соціально-політичне та духовне життя суспільства? Узгодження не виходить. До того ж, якщо дотримуватись логіки міркувань Енгельса, повинні будемо визнати, що підвалиною суспільного ладу є не тільки виробництво та підпорядкований йому обмін, а й розподіл (!), який не мислимий без урахування політичних, правових, релігійних чинників. З цього випливає, що стан виробництва залежить від надзвичайно широкого спектра різних соціальних причин. То у чому полягає секрет продуктивних сил? Відповідаючи на це запитання Маркс зазначає, що виробництво є історично першим щаблем у господарському житті людей і включає до себе те-то й те-то. Але прості посилання на історію не можуть бути для вченого серйозною підставою, щоб визнати економічний примат виробництва. Та й сам Маркс часом вагається у виборі пріоритетів. Наприклад, у "Капіталі" та інших працях він підкреслював, що у XVI—XVII ст. завдяки географічним відкриттям, які зумовили розвиток торговельного капіталу, окреслилися нові соціально-економічні шляхи розвитку суспільства. Ці шляхи було второвано

саме торговельним капіталом (!), який стимулював перехід від феодалізму до капіталістичного господарювання. Отже, обмін здатний відігравати вирішальну роль у господарському розвитку, сприяючи перетворенням у виробничій сфері, яка у цьому разі є аж ніяк не активним началом, як того хотілося б Марксові.

На думку Туган-Барановського, не виробництво та обмін мають бути визнані єдиним фундаментом суспільного ладу, а умови економічної діяльності загалом, тобто весь їх складний комплекс. У такому разі таємничі продуктивні сили позбавляються своєї таємничості й постають як сукупність матеріальних умов (чинників, причин) економічної діяльності.

Полемізуючи з Енгельсом з приводу марксистського розуміння економічних відносин як базису суспільного життя у вигляді способу виробництва, Туган-Барановський висуває такі контраргументи. Неможливо провести певну межу між господарською та негосподарською діяльністю. Кожний предмет, створений людиною, є багатофункціональним, тобто може задовольняти різні потреби, тому абсолютно неможливо встановити, чи є певна діяльність економічно значущою, чи ні. Скажімо, з цеглин можна побудувати військовий завод, а можна створити храм. Сокирою можна рубати "критично мислячі голови", а можна рубати й дерева, щоб будувати фабрики та храми, а також... в'язниці для "ворогів народу". Тоді будь-яке виробництво можна у певних випадках розцінювати як неекономічно значущу діяльність. Тож необхідно брати до уваги цілі трудової діяльності людей.

Зазвичай під господарською діяльністю розуміють сукупність дій людини, спрямованих на зовнішній світ і таких, що мають на меті створення матеріальної обстановки, необхідної для задоволення головних життєвих потреб людини (у харчуванні, житлі, одязі).

Відштовхуючися від попередньої характеристики господарської діяльності, Туган-Барановський виокремлює два відмітних моменти. По-перше, господарська діяльність завжди є засобом для досягнення чого-небудь, але не самоціллю, оскільки не може вичерпати всієї багатоманітності людських потреб. По-друге, ця діяльність спрямована головним чином на матеріальні умови людського існування. У цьому розумінні робота вчителя або лікаря не є господарською діяльністю у прямому розумінні цього слова, хоча без них неможливо обійтися, розв'язуючи економічно значущі виробничі завдання (неграмотний або хворий робітник не може стояти за складним верстатом й успішно працювати).

Таким чином, помилковим є поділ суспільних потреб на дві чітко окреслені групи — господарську (потреба у підтримуванні життя) та негосподарську (усі інші).

Вирішальне значення господарства у суспільному житті ґрунтується не тільки на тому, що люди повинні їсти, пити та вдягатися, а й на тому, що політика, наука, релігія тощо мають свої матеріальні підвалини, створювані в процесі соціально-економічної діяльності. Чим вищі соціальні потреби, тим меншу роль у задоволенні їх відіграє господарськи значуща фізична праця, натомість ширшою стає сфера обслуговування, змінюються сутність та характер поділу праці.

Разом із суспільним поділом праці розвиваються форми власності, які визначають форми ринкових відносин, а також виникнення та характер відповідних соціальних інституцій, включаючи таку інституцію, як держава.

Від розгляду виробництва Маркс та Енгельс переходять до сфери спілкування. Вони розглядають суспільні відносини, суспільний лад, класову структуру суспільства, взаємозв'язок індивідуумів, класів та суспільства загалом, тобто фактично здійснюють соціологічний аналіз соціально-політичного та соціально-юридичного характеру. Вони досліджують відносини між державою та суспільством на прикладі питання про власність та право на власність.

Згодом сутність матеріалістичного розуміння історії Маркс чіткіше сформулював у передмові до праці "До критики політичної економії" (1859), але від цього марксистська загальносоціологічна теорія мало що виграла, оскільки була надто обтяжена політичними цінностями Маркса.

Суперечка про принцип історизму та поява історичної соціології
Сучасні рухи за оновлення історичної науки
Частина друга. Галузі соціології
Розділ 1. СОЦІОЛОГІЯ ЗНАННЯ
Пропедевтичні зауваження
Біля витоків соціології знання. "Назад до Канта!"
Проблеми соціології мислення у працях К. Р. Мегрелідзе
"Утопія" та "ідеологія" у соціології знання К. Мангенма
Розділ 2. СОЦІОЛОГІЯ НАУКИ
Пропедевтичні зауваження
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru