Соціологія - Жоль К.К. - Розділ 2. СОЦІОЛОГІЯ НАУКИ

• Пропедевтичні зауваження

• Проблеми генези науки. Полеміка між інтерналістами та екстерналістами

• "Критична історія технології" К. Маркса як історична предтеча сучасної філософії та соціології науки

• Стандартна концепція науки та її радикальна ревізія. Поняття "наукова парадигма" та "дисциплінарна матриця" у філософії науки

Т. Куна

• Дисциплінарна будова науки

• Наука як комунікаційна система

• Соціологія науки: управління та планування в науці як особливій соціальній інституції

Пропедевтичні зауваження

Наприкінці 50-х років XX ст. дослідники, які займалися аналізом економічного зростання у США, дійшли важливого висновку: зростання продуктивності праці в економіці Сполучених Штатів не може бути віднесене тільки на рахунок збільшення традиційно вимірюваних затрат праці та капіталу, а має пояснюватися формами та специфікою науково-технічного прогресу. За оцінкою американських фахівців, у зрослому використанні капіталу слід вбачати причину лише 12,5 % збільшення виходу продукції у розрахунку на одну людино-годину, а решта 87,5 % пояснюють технологічні зрушення.

Як вважає американський економіст Е. Менсфілд, сучасний науково-технічний прогрес є, мабуть, найважливішим чинником економічного зростання у США. Тепер доволі значна частина видатків західних фірм на дослідження та розробки визначена очікуваною прибутковістю від досягнень науки та техніки. Це ж визначає й рівень ймовірності прийняття конкретних рішень стосовно субсидій на науку.

Підвищення складності праці сучасних промислових робітників вимагає постійного технічного вдосконалювання знарядь праці. У

свою чергу, вдосконалювання техніки вимагає збільшення масштабів використання суспільно необхідної попередньої праці, тобто масштабів нагромадження та використання наукових знань. Отже, на науку суспільство має витрачати більше часу.

В економічному плані існування науки як соціальної інституції забезпечене тим, що певну частину національного доходу віддають у її розпорядження. Споживаючи частину національного доходу, наука перетворюється на безпосередню продуктивну силу або ж у вигляді послуг обмінює себе на частину доходів населення та на частину національного доходу.

Сказане стосується економічного підходу до науки, але є ще й соціологічний, згідно з яким неможливо вкласти наукову діяльність у прокрустове ложе вартісних відносин, оскільки наука дає світові значно більше, ніж світ від самого початку витратив на неї.

Спроби вартісного вимірювання науки розбиваються об принцип, який говорить: вартість визначена суспільно необхідним робочим часом. У науці витрати часу на виробництво продукції, яка до того ж може мати вигляд негативних результатів, складно калькулювати. Наука як трудовий процес не має визначеної вартості.

На відміну від процесу наукової праці наука як особлива соціальна інституція зі своїми установами, в яких працюють колективи співробітників, підпорядкована дії економічних законів, вписаних у схему "авансована вартість — зростаюча вартість". Водночас про себе заявляють поняття "ціна" та "ціноутворення" стосовно наукової продукції.

Оскільки науковий продукт має властивість унікальності, витрати на науку не можуть бути базою для визначення ціни наукової продукції. Ціну наукової продукції визначає економічний ефект від її практичного використання.

Історія науки свідчить, що великі технологічні стрибки починалися 3 відкриттів, зроблених у ході "чистих" теоретичних досліджень, які не мали на увазі ніяких найближчих практичних цілей. Звідси можна зробити висновок, що так звані фундаментальні дослідження у науці, які результуються у вигляді теорій високого рівня абстрактності, є потужним інформаційним ресурсом для прикладних досліджень та розробок. Показово, що якби сьогодні процес приросту теорій припинився, то нагромаджених наукою "запасів" вистачило б для подальшого вдосконалення технологій приблизно на 100 років. А проте у промислово розвинених країнах неухильно збільшують витрати на фундаментальні дослідження.

Значення фундаментальних досліджень для економічного розвитку демонструє досвід Японії. У 70-ті роки XX ст. стан справ у науці дедалі більше непокоїв японських вчених, бізнесменів та організаторів науки: упродовж тривалого часу Японія віддавала перевагу імпорту технології з інших країн, яку потім постачала переважно у країни, що розвиваються, яких задовольняла технологія "вчорашнього" дня.

До переорієнтації на власні фундаментальні дослідження японців підштовхнуло те, що американці та європейці дедалі неохочіше почали передавати та продавати відповідну науково-технічну інформацію. Нині розвиток науки став однією з головних національних цілей японців. За абсолютним обсягом витрат на наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки Японія посідає друге місце серед розвинених країн капіталізму, поступаючись лише США.

Пам'ятатимемо, що витрати на розвиток фундаментальних досліджень є витратами у самій науці, тобто, по суті, внутрішньогалузевими витратами. Тому на стадії фундаментальних досліджень не ставлять питання про економічну ефективність наукового пізнання. Починаючи ж зі стадії прикладних досліджень з'являється прогнозований (очікуваний) економічний ефект, ще дуже невизначений щодо вартості. На сталії поширення наукових нововведень у практиці проектний ефект перетворюється на плановий (гарантований). Нарешті, у процесі практичного використання наукових досягнень постає фактичний ефект, який відображає не тільки реальні можливості нововведень, а й умови, за яких їх використовують.

Відносини між фундаментальними та прикладними науками у природознавстві неоднозначні, але ще більше вони неоднозначні у соціальному пізнанні. Справа в тому, що гуманістична традиція соціальних наук упродовж тривалого часу змушувала вельми стримано ставитися до прикладних досліджень і вперто чинити опір спробам отримати фінансову вигоду. Проте факт залишається фактом: сьогодні відбувається бурхливе вторгнення соціальних наук у сферу прикладних досліджень, що змушує гуманітаріїв змінювати вихідну позицію "чистого милування Істиною".

Упродовж тривалого часу в соціальних науках між теоретичними дослідженнями та застосуванням на практиці отриманих результатів не було посередників на кшталт інженерів у промисловості. Але поступово на посередницькі функції стали претендувати соціологи, наукознавці, різноманітні експерти, науково-інформаційні служби тощо.

На думку В. Ж. Келле, у розробці проблем організації зв'язку соціальних наук з практикою певну й доволі вагому роль має відіграти соціологія науки. Остання може прояснити й неоднозначні відносини між фундаментальними та прикладними дослідженнями у галузі природничих та технічних наук.

Тож сьогодні соціологія науки — це не просто галузь соціології, а практично значуща дисципліна, без якої не обійтися при виробленні правильної стратегічної та тактичної політики держави у сфері науки.