Соціологія - Жоль К.К. - "Утопія" та "ідеологія" у соціології знання К. Мангенма

Будь-яка соціальна утопія має певний ціннісний вимір. Утопії не звалюються з неба, їх вимірюють часом працевитрат на їх виробництво, тобто вони мають вартість. Зрозуміло, ці праце витрати безпосередньо не стосуються працевитрат у промисловості та такого поняття, як "абстрактна праця". Мова повинна йти про витрати праці у масштабах історичного часу, тобто часу становлення нової ідеології, її засвоєння та інституціалізації (створення громадського руху, партії тощо). Чим більше подібного роду праце витрати, тим вище цінність ідеології, тим більше сподівань покладають на неї та на зусилля у часі, передбачуваному для матеріалізації обстоюваних ідей.

Інакше кажучи, нові ідеї, науково-технічні або соціально-політичні, з'являються тільки тоді, коли в них є потреба та є відповідні умови. Ці потреби можуть бути задоволені будь-яким з кількох способів, які не обов'язково мають бути схожими один на одного.

Виходячи з того, що соціальні та економічні потреби суспільства зазвичай змінюються не дуже швидко, а культурний розвиток не має стрибкоподібного характеру, можемо впевнено констатувати: поява чогось істотно нового у науці чи у політичній ідеології не пояснювана у термінах механістичного витлумачення причинних взаємозв'язків. Наприклад, вивчаючи низку науково-технічних нововведень, учені звернули увагу на часові цикли від наукового відкриття до його втілення у практику, включаючи промислові розробки. Зокрема, виявлено, що для деяких нововведень, упроваджених після Другої світової війни, було потрібно трохи більше двадцяти років, перш ніж вони забезпечили не тільки самоокупність, а й високий доход від своєї експлуатації. З цього випливає припущення, що вже зараз є такі нововведення, які будуть практично використані у кращому випадку приблизно років за десять — п'ятнадцять. Аналогічне спостерігаємо й у поширенні нових ідеологічних побудов, для впровадження яких у свідомість людей потрібні не тільки підходящі умови та наявність відповідної зацікавленості, а й час (висування, розробка, впровадження).

Характеризуючи утопічну свідомість, Мангейм відзначав, що цей тип свідомості не відповідає навколишньому буттю. Проте, наголошував Мангейм, не кожну орієнтацію, яка не відповідає певному буттю, можна назвати утопічною. Утопічною слід називати таку орієнтацію, яка, перетворюючися на дію, незважаючи ні на що, частково або повністю висаджує у повітря існуючий порядок речей.

На відміну від утопічної, ідеологічна свідомість не намагається висаджувати у повітря існуючий порядок, а намагається лише оновити спосіб життя відповідно до нагальних вимог мінливого часу. Ця ідеологічна "обережність", якщо не "боягузтво", призводить до того, що ідеології ніколи не досягають реалізації свого ідейного змісту. Так, наприклад, у суспільстві, ґрунтованому на кріпацтві, уявлення про християнську любов до ближнього завжди залишається нереалізованим і у цьому розумінні ідеологічним (хибним), навіть якщо його цілком щиро прийнято як мотив індивідуальної поведінки.

Йдучи за "раннім" Марксом і політизуючи поняття "ідеологія", Мангейм ототожнює ідеологію з так званою хибною свідомістю, що дає йому змогу легко переходити від поняття "утопія" до поняття "ідеологія". З його точки зору, утопією новопосталої буржуазії була ідея "свободи", оскільки ця ідея містила елементи, які руйнували структуру певного соціального буття з метою створення нового порядку. Сьогодні нам добре відомо, якою мірою у цій ідеї свободи містилися не тільки утопічні, а й ідеологічні моменти, що виправдовують буржуазний спосіб життя.

Іноді надзвичайно важко встановити, що слід розглядати як справжні утопії, а що віднести до ідеології панівних класів. Проте, на думку Мангейма, такий критерій, як реалізація, є достатньо вірогідним для визначення ідеології та утопії. Скажімо, ідеї, які так і залишилися ідеями, мають бути зараховані до розряду ідеологій. Ідеї, які з часом були реалізовані, можна вважати відносними утопіями. Саме у реалізації полягає ретроспективний часовий масштаб, який дає змогу уявити фактичний стан справ у минулому, коли нові ідеї виглядали утопіями на тлі зіткнень різних партійних точок зору.

Пропоноване Мангеймом тлумачення понять "утопія" та "ідеологія" відрізняється від традиційних, відповідно до яких мрії про місце здійснення всіх надій визначали як утопії, а мрії про час цього здійснення — як хіліастичні (хіліазм (грецьк. chiliasmos від грецьк. chilioi — тисяча) — релігійно-містичне вчення про тисячолітнє земне "царювання Христа", яке має настати перед "кінцем світу") вчення. На його думку, такі уявлення зорієнтовані тільки на зовнішній спосіб вираження складних ідей і не можуть бути вирішальним критерієм розмежування ідеологій та утопій. Для нього утопіями є всі ті потойбічні (трансцендентні) щодо буття уявлення, які коли-небудь справили на соціально-історичне буття перетворювальний вплив.

Але й це ще не все. Необхідно встановити ті соціальні групи, які через певні причини віддають перевагу утопіям. Це й є власне предметом соціологічного вивчення, яке свідчить про те, що соціальні групи, прошарки, класи, які поступово активізуються (тому виявляються здатними на революційні дії, які перетворюють історичну реальність), у кожному конкретному випадку пов'язані з тією чи тією формою утопії.

Коли у рамках такого розуміння говорять про соціально-історичну диференціацію утопій, то передусім наголос роблять на розгляданні їх як "контрутопій", що змагаються одна з одною. Тоді становлення нових соціальних сил виглядає як поетапне становлення нових форм утопій.

Якщо кожна соціально зумовлена форма утопії змінюється, то слід говорити про проблему соціально зумовленого перетворення утопії, але не про проблему перетворення утопічної свідомості. Про утопічну свідомість можна з достатніми підставами говорити лише у тому разі, якщо кожна певна форма утопії не тільки є живим змістом відповідної свідомості, а й проникає в усі її пласти. Коли утопічний елемент заповнює всю свідомість, ми отримуємо право аналізувати як різні форми утопій, так і різні форми та щаблі утопічної свідомості. Доведення того, що такий нерозривний зв'язок існує, й становить, на думку Мангейма, кульмінацію його постановки питання про утопію.

Відповідно до цієї дослідницької установки Мангейм виокремлює такі форми та стадії розвитку утопічної свідомості: хіліазм анабаптистів; ліберально-гуманістична ідея; консервативна ідея; соціалістично-комуністична утопія.

Для розуміння специфіки соціології знання Мангейма слід враховувати, що відлуння марксизму поєднувалися у нього з елементами німецької академічної традиції, репрезентованої неокантіанцями. За словами М. Малкея, одна з головних ідей, засвоєних Мангеймом у неокантіанців Баденської школи, полягає у необхідності проводити докорінну відмінність між методами та поняттями природничих наук, з одного боку, і методами та поняттями соціально-історичних наук, з іншого.

Оскільки емпіричні взаємозв'язки світу природних явищ є незмінними та універсальними, остільки критерії істинності, за якими оцінюють наукові твердження, також є постійними та одноманітними. Звідси випливає, що в міру того, як виключають помилки та виявляють дедалі більшу кількість істин, природничі науки розвиваються відносно прямолінійно.

Зовсім інша картина має місце у науках про культуру, де метод неупереджених спостережень абсолютно непридатний. Пояснюють це тим, що наукове розуміння культурних явищ включає інтерпретацію тих значень (цінностей), якими оперують учасники культурних процесів, а значення (цінності) не допускають простого та неупередженого спостереження. Крім того, сам дослідник має певні ціннісні установки та орієнтири, які так чи так впливають на процес інтерпретації досліджуваних явищ культури та на висновки, отримувані в результаті такої інтерпретації.

За такого погляду на науки про природу цей тип наукового знання фактично винесено "за дужки" соціології знання Мангейма, у результаті чого пропонований ним варіант соціології знання виявляється надзвичайно звуженим не тільки за своєю предметною цариною, але й за тими методами соціологічного аналізу, які цілком могли б бути доступними соціологам того часу.

Іншими словами, методологію мангеймівського соціологічного аналізу можна вподібнити до різновиду текстологічного аналізу, оскільки він переважно мав справу з текстовими документами попередніх епох, в яких зароджувалися аналізовані ним утопії та скніли "хибні форми свідомості" у вигляді політизованих ідеологій. А тексти, написані істориками минулих часів, завжди обтяжені позанауковими міркуваннями, завжди несуть у собі ціннісний заряд. І для розуміння цього не треба було мати надто високу наукову підготовку або вважатися геніальним вченим. Тому, віддаючи належне інтуїції талановитого соціолога з історико-філософським складом розуму, необхідно визнати, що Мангейм не зробив скільки-небудь істотного внеску у методологію соціального пізнання, хоча й загострив увагу на непридатності традиційної філософської теорії пізнання (гносеології) для розв'язання завдань, які стояли перед сучасною йому наукою. Проте й це було теж не новиною для більшості вчених перших десятиріч XX ст.. коли математика, природознавство, технічні та соціальні науки розпочали радикальну переоцінку своїх методологічних цінностей.

Нарешті, не можна пройти повз той факт, що і ліберально мислячі неокантіанці, і Вебер, і Мангейм зробили "надто буржуазною" науку та наукову методологію Нового часу. Так, наприклад, Мангейм вважав, що з досягненням буржуазією соціально-політичного та економічного панування наукове знання та пов'язану з ним гносеологію почали оцінювати крізь призму буржуазного світогляду, який вимагає точної калькуляції не тільки у бухгалтерії, а й у науковому мисленні. Це упереджене ставлення до методології "точних" наук як до прояву "буржуазного духу" знаходимо і у творах тих вчених, які дотримуються ліворадикальних поглядів.

Що стосується доволі заяложеного слова "ідеологія", то воно і нині має шанувальників у академічних колах світової наукової спільноти.

Наприклад, віце-президент Міжнародної соціологічної асоціації Н. Смелзер (Смелсер) вважає, що різні ідеології виконують у житті суспільства важливі функції. До цих функцій належить послаблення соціальної напруженості, яка виникає, коли люди усвідомлюють відмінності між проголошуваними цінностями та реальними умовами свого життя. Ідеологія також виражає або захищає різні інтереси соціальних груп (К. Маркс), надає сенсу діям людей (К. Гірць). Таким чином, дослідження ідеологій, їх впливу на соціальні групи та класи є важливим компонентом сучасної соціології знання.

Висновки

1 Сьогодні соціологія знання є загальновизнаною дисципліною, яка вивчає соціальну зумовленість не тільки наукового, а й будь-яких інших форм знання, поданих як зміст історично зафіксованих форм суспільно! свідомості (релігія, політична ідеологія, правосвідомість, філософія, наука, мистецтво).

2 Ключовою філософсько-методологічною проблематикою соціології знання є переосмислена проблематика традиційної теорії пізнання (гносеології), відповідно до чого такі гносеологічні категорії, як "суб'єкт" та "об'єкт", розглядають крізь призму понять "суспільство", "спільнота" (наприклад, "наукова спільнота"), "соціальна група", "клас", "суспільна свідомість", "форма суспільної свідомості", "суспільне буття", "соціальна установка", "ціннісний орієнтир" тощо.

3 Пізнавальними інструментами соціології знання є. (1) порівняльно-історичний метод пізнання, який передбачає передусім аналіз документальних джерел; (2) побудова типологічних схем з використанням структурно-функціонального методу; (3) дослідження ціннісних орієнтирів соціальних груп, класів; (4) соціально-психологічне вивчення міжособистісних зв'язків, що визначаються відповідними соціальними установками. Вибір конкретних емпіричних методик визначено предметною цариною та відповідними їй методами.

Контрольні завдання

1. Хто є безпосереднім творцем соціології знання?

2. Хто стоїть біля витоків соціології знання?

3. Який внесок у становлення соціології знання зробили радянські вчені? Хто вони?

4. Схарактеризуйте марксистське тлумачення понять "суспільна свідомість" та "форма суспільної свідомості".

5. Що таке "утопія" та "ідеологія" в інтерпретації К. Мангейма?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Брушлинский А. В. Культурно-историческая теория мышления. — М: Высш шк 1968. - 104 с.

Выготский Л. С. Проблемы развития психики // Собр. соч.: В 6-ти т. — М • Педагогика, 1983. — Т. 3. — 368 с.

Корнеев М. Я., Шульц В. П. Критика основных направлений буржуазной социологии знания. — Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1985. — 160 с.

Малкей М. Наука и социология знания: Пер. с англ. — М.: Прогресс 1983 — 254 с.

Мангейм К. Идеология и утопия // В кн: Утопия и утопическое мышление-Сборник переводов. — М.: Прогресс, 1991. — С. 113—169.

Мегрелидзе К. Р. Основные проблемы социологии мышления. — Тбилиси* Мецниереба, 1972. — 438 с.

Москвичев Л. Н. Современная буржуазная социология знания. — М • Мысль 1977. - 176 с. '

Шацкий £. Утопия и традиция: Пер. с польск. — М.: Прогресс, 1990. — 456 с. Яковлев М. В. Идеология. — М.: Мысль, 1979. — 272 с.