Соціологія - Жоль К.К. - Соціологія релігії М. Вебера. Погляди його попередників та сучасників на соціально-політичний сенс Реформації

Істотний внесок у соціологію релігії зробив Макс Вебер. Показовою для багатьох його праць, включаючи праці з соціології релігії, є спроба відповісти на важливе для культурологів питання: чому саме на Заході, а не на Сході мали місце явища культури, які у своєму подальшому розвитку набули універсального, світового значення (наприклад, наука).

Для відповіді на це питання Вебер як конкретний матеріал обирає специфічний модус капіталізму — європейську культуру Нового часу. При цьому він особливо підкреслює такі риси капіталістичного "духу" (світогляду), як потяг до рентабельності, зростання прибутків, раціональної організації трудових процесів тощо. Найбільшого значення Вебер надає раціоналізації господарського життя за капіталізму. Причому сам термін "раціоналізм" він тлумачить у подвійному розумінні — економічному та ідеологічному. Це необхідно йому для того, щоб здійснити типологічний аналіз, наприклад, релігійно-ідеологічних міфологем та відповідних соціально-економічних чинників.

Особливе місце у культурологічному аналізі Вебера відведене китайській цивілізації з її граничною раціоналізацією суспільного життя. На її прикладі він показує цікавий аспект ставлення кадрових імператорських чиновників до релігії. Чиновники, відзначав Вебер, розглядають релігійну догматику як різновид службового обов'язку. Вони зневажливо ставляться до "казкового" боку релігійної ідеології, вважаючи її прагматично корисною для підкорення "голоти" вимогам усезагального соціального порядку. Релігійність такого чиновництва вирізняють високий раціоналізм та скептичне ставлення до містики.

Найяскравіше та найконцентрованіше суть веберівської методології соціального аналізу явищ культури та релігії виявила себе в його широко відомій праці "Протестантська етика та дух капіталізму". На думку Вебера, важливим чинником виникнення капіталізму був розвиток "духу" раціональності, що виявилося у використанні методів бухгалтерського обліку в Промисловості. Ідеологічним прототипом цього буржуазного раціоналізму стала протестантська релігійна етика. Якщо католицизм надавав особливого значення спасінню, що приходить з неба, то протестантизм намагався утвердити ідею присвячення нашого життя трудовій діяльності. Для більшості представників середнього класу, що належали до протестантської церкви, найвищим покликанням були їхні повсякденні справи у сфері бізнесу. Економічна діяльність тут постає як щось святе й тому таке, що набуває для буржуа високого духовного значення.

Протестантизм у розумінні Вебера є однією з причин деяких характерних рис капіталістичної цивілізації, одним з джерел раціонального стилю життя, звідки й ведуть свій родовід "дух" капіталізму та наука Нового часу. Проте, як підкреслював відомий вчений-медієвіст О. Й. Неусихін (1898—1969), не слід розуміти питання так, нібито Вебер дає тільки релігійне пояснення генези капіталізму. Від такого погляду відмежовувався й сам Вебер. Він писав, що капіталізм не є породженням Реформації, оскільки деякі істотні форми капіталістичного господарювання значно старші за Реформацію. Вебер ставить перед собою вужче завдання: з'ясувати роль релігійних чинників у процесі поширення капіталізму та його "духу". Тому, говорячи про протестантизм у зв'язку з генезою капіталізму, німецький вчений залишив осторонь політико-економічний аспект протестантської ідеології.

У зв'язку з посиланнями на Реформацію доречно нагадати, що відмітною рисою духовного життя Німеччини XV—XVI ст. було наростання боротьби проти римсько-католицької церкви та її апологетів. Знамениті лютерівські "Тези" були націлені проти головних положень католицької догматики (одвічна гріховність усього людського роду, спасіння душі за допомогою церкви тощо). Це була відверто політична акція. Про політичну спрямованість лютерівських "Тез" свідчить те, що вони підривали авторитет церковників, викривали теократичні зазіхання Риму. Тому виступ проти церкви був одночасно виступом проти церковної політики.

Лютерівські ідеї, які заперечували претензії духівництва на панівне становище у світі, утверджували блюзнірські для католицизму думки про важливу роль світських справ у християнському житті. Головним політичним підґрунтям у цьому разі була ідея боротьби за звеличування світської держави та її установ.

Значення Реформації для соціально-політичного життя Західної Європи Маркс порівнював з відкриттям Коперника. Якщо Коперник, відзначав він, обрав Сонце центром Всесвіту, то у новій соціально-політичній ситуації центром світу стала не церква, а світська держава. Відповідно до цього ідеологи нової генерації, починаючи з Макіавеллі й закінчуючи Гегелем, виводили закони держави з реального життя та досвіду, а не з богослов'я.

Справді, Реформація мала не келійний характер, тобто вона не була продуктом діяльності вузького кола теоретиків, а у першу чергу відображала рух широких народних мас. У особі М. Лютера (1483—1546) була здійснена спроба підпорядкувати маси інтересам світської влади. В особі ж Т. Мюнцера (1490—1525) була здійснена спроба зробити народ головною дійовою особою історії. Так, наприклад, для досягнення цих цілей Мюнцер не тільки відокремив релігію від догматики, а й наважився зробити наступний крок, піддавши гострій критиці догмати та християнство взагалі.

Вебер не вважав себе піонером виявлення впливу релігійного чинника на становлення "духу" капіталізму. Як на одного із своїх попередників він вказує на лідера німецької соціал-демократії, теоретика та публіциста Е. Бернштейна (1850—1932). Своєю ж заслугою він вважав спробу розкрити характерні та необхідні риси зв'язку Реформації з капіталістичним "духом".

Розглядаючи веберівську оцінку протестантизму, відомий юрист, філософ та соціолог, ректор Київського університету св. Володимира Є. В. Спекторський (1873—1951) писав, що вже Гегель у своїй "Філософії історії", характеризуючи Реформацію як "прапор вільного духу", пов'язував піднесення економічного життя в Європі з появою протестантизму. Гегель вважав себе саме протестантським мислителем.

Свої релігійні симпатії він підкріплював певними політичними аргументами, згідно з якими тільки у протестантських країнах можлива згода між релігією та державою, натомість у державах інших релігій спостерігаємо більше розбіжностей, більше конфліктів, які перешкоджають створенню цілісного державного організму.

Аналогічних поглядів на протестантизм дотримувався і Г. Гейне (1797—1856), який вважав, що вся німецька філософія вийшла з Реформації. У такому самому дусі висловлювався відомий російський економіст та філософ С. М. Булгаков (1871—1944), зокрема у праці "Нариси з історії економічних вчень" (Москва, 1913).

У фундаментальній монографії "Проблема соціальної фізики у XVII сторіччі" (Київ, 1917) Спекторський писав, що Реформація не внесла істотних змін у богословське розуміння та оцінку економічного побуту. Особливо це стосується Лютера, який найвищою мірою підозріло ставився до торговельних та кредитних операцій, зокрема до лихварів. Лихварі, за словами Лютера, "не працюють, сидять за пічкою й печуть яблука". Солідаризуючись з вченнями схоластичних богословів, він стверджував, що гроші є безплідними й навіть тлінними. Таким чином, найвищим мірилом праці мають бути не гроші й не праця сама по собі, а праця як засіб проти гріха та як релігійне покликання. У Лютера, резюмує Спекторський, знаходимо всі характерні риси середньовічної богословської та схоластичної господарської етики.

Щоб викликані Вебером "духи минулого" допомогли йому обґрунтувати винятково важливу роль протестантської етики у розвитку капіталістичної ідеології, німецький вчений робить ставку не стільки на Лютера, скільки на Ж. Кальвіна (1509—1564). Згідно з Вебером, поняття аскетизму набуло у кальвіністів нового значення, а саме: замість непродуктивних в економічному відношенні вправ (пост, самобичування, паломництво до святих місць тощо), яких вимагав католицький середньовічний аскетизм, аскетизм кальвіністів передбачав діяльне, трудове життя, поєднане з обмеженням споживання та розкоші, що не могло не потягти за собою утворення та зростання капіталів.

На подібні доводи на користь кальвінізму Спекторський відповідає так. Ще у католицьких богословів середньовіччя, зокрема у Фоми (Томаса) Аквінського (1225 або 1226—1274), можна знайти низку істотних поступок потребам розвитку торгівлі. А у XVI— XVII ст. католицькі богослови іноді так розв'язували економічні питання, що й сучасні теоретики капіталізму навряд чи можуть щось заперечити. Достатньо, відзначає Спекторський, послатися хоча б на трактат іспанського єзуїта Маріани про монету.

На підставі ретельно виконаного аналізу Спекторський доходить висновку, що, всупереч узвичаєній думці, протестантство до XVIII ст. не тільки не мало раціоналістичного характеру, а навіть чинило опір раціоналізмові — як філософському, так і релігійному. Тому він рішуче відкидає думку про те, що світський раціоналізм XVII ст. йшов пліч-о-пліч з протестантською ідеологією й навіть значною мірою був зобов'язаний своїм виникненням саме їй.

Спекторський наполягає на тому, що не протестантизм вплинув на раціоналістичну філософію, а навпаки, раціоналістична філософія справила потужний вплив на розвиток ідеології протестантизму, яка у другій половині XVIII ст. набула характеру раціоналістичної системи, істотно відмінної від попередньої суворо схоластичної системи. Тут, за словами Спекторського, важливу роль відіграли вольфіанство, неоспінозизм та кантіанство. Що ж стосується філософського раціоналізму XVII ст., то він зобов'язаний своїм походженням не гуманізму й не протестантизму, а впливові технічних наук та природознавства Нового часу.

Дещо інших поглядів на веберівський історико-соціологічний аналіз протестантизму дотримувався Неусихін, який слушно вважав веберівський підхід до аналізу ідеологічних явищ цілком правомірним. На його думку, постановка питання про походження капіталістичного "духу" була б вигаданою, якби Вебер вкладав у це поняття містичний зміст, який не має нічого спільного з капіталістичною господарською діяльністю, або якби він вважав капіталістичний "дух" чинником, що визначає всю структуру капіталістичного суспільства. Але Вебер аж ніяк не був схильний ототожнювати походження капіталістичного "духу" з походженням капіталізму взагалі. На відміну від праць зрілого Маркса, якого у першу чергу цікавили об'єктивні передумови капіталістичного ладу господарства, Вебера опосідало питання про суб'єктивні передумови капіталістичного ладу мислення. І тут він виходив на питання про зв'язок протестантського богослов'я з політикою буржуазії, що зароджувалася.