Соціологія - Жоль К.К. - Релігія у житті сучасного секулярного суспільства

У питанні про роль релігії у житті сучасного промислово розвиненого та секулярного суспільства неможливо обійтися без соціологічного аналізу. У цьому разі предметом такого аналізу будуть США, де релігія виявляє себе одночасно і як політичний чинник, і як публічна риторика, і як приватне надбання особистості.

У Сполучених Штатах відокремлення церкви від держави було проголошене в 1789 р. у Біллі про права і релігійні уподобання віддано на відкуп індивідуумові, хоча релігія й визнається духовним опертям суспільства. Саме у Сполучених Штатах релігійна традиція з усією визначеністю зорієнтована на ринкові відносини. Вона має бути "проданою" клієнтам з урахуванням "маркетингових витрат", а клієнти не обмежені у праві "купувати" релігійний "товар" (П. Бергер).

Плюралістична ситуація у духовній сфері — це передусім ситуація ринку. У такому разі релігійні інституції стають у певному розумінні "торговельними агенціями", а релігійні цінності — різновидом "споживчих благ". І це зовсім не перебільшення й не метафора. У сучасному промислово розвиненому суспільстві церква не виглядає "янголом", що ширяє над світом. В особі своїх представників вона дуже активно та енергійно проводить свою власну економічну політику за всіма правилами ринкових відносин. Перефразуючи відому приказку, можна сказати: не духом єдиним живе людина.

Соціологічні дослідження підтверджують той факт, що у США частка релігійної активності стає проявом ринкової економіки, де поняття "престиж" відіграє дуже істотну роль у визначенні приналежності до певних соціальних груп (наприклад, престижно відвідувати церкву, престижно у певних ситуаціях, щоб тебе вважали побожною людиною тощо, щоб тебе не запідозрили, скажімо, у фінансовій неспроможності).

Більшість американців приймають як незаперечний постулат, що мораль укорінена в релігії. Такої самої точки зору дотримувалися практично всі американські президенти, починаючи з Дж. Вашингтона (1732—1799). Незважаючи на відокремлення церкви від держави, майже всі президенти США вважали себе християнами, хоча одні з них були суто формальними прихильниками тієї чи тієї християнської церкви, інші ж більш благочестивими.

Треба зауважити, що відокремлення церкви від держави у Сполучених Штатах зумовлене не антиклерикалізмом американських політичних діячів, а відсутністю домінуючої традиційної церкви, здатної претендувати на роль народної та офіційної. Відокремлюючи церкву від держави, політики водночас проголошували, що державні інституції ґрунтовані на релігійних засадах. Тому релігійну символіку включено до системи державної символіки США (наприклад, клятва на Біблії, молитви перед відкриттям засідань Конгресу, участь духівництва в інавгураційній обрядовості тощо).

Аналіз ставлення президентів США до релігії свідчить про те, що над усіма віросповідними відмінностями панує уявлення про особливу місію Сполучених Штатів у світі та Боже покровительство янкі. Ці уявлення можна назвати "громадянською релігією" американців. Головну роль у визначенні сенсу цієї "релігії" для суспільства, де є безліч різних віросповідань, відіграв Дж. Вашингтон, який виступив проти переваг для будь-якої з релігій.

Американський соціолог Л. Уорнер у праці "Громадянська релігія та моральний порядок" (1983) пише, що пошуки "спільної віри" американців та їхніх ключових цінностей мають свій історичний та інституційний контекст. Американська "громадянська релігія" — це сукупність загальнонаціональних символів та уявлень про богообраність США, а також відповідні їм форми поведінки. Цей варіант "релігії" не можна ототожнювати з якоюсь певною соціальною групою чи конфесією, зокрема тому, що вона постійно змінює свої характеристики, розширює свої морально-політичні межі.

У процесі історичного розвитку з'ясувалося, що Америка не може стати "спільнотою святих". Приблизно у третій генерації пуритан цю мрію почали забувати. Дух "нової Америки" у другій половині XVIII ст. багато в чому висловив відомий американський просвітник, природодослідник та державний діяч Б. Франклін (1706— 1790). Цей дух, вважав Франклін, характерний своєю спрямованістю до світських утилітарних цінностей, своїми спробами секуляризувати цінності протестантської етики й зробити їх надбанням дедалі міцніючого середнього прошарку в Америці.

У центрі морального життя американців, поряд з Богом та його заповідями, постійно стояв і стоїть секулярний успіх у світських справах за дотримання етичних зобов'язань перед співгромадянами. Не випадково на перше місце висувають не відносини у рамках богослужінь, а взаємні кредитні зобов'язання.

У 60-ті роки XX ст. підвалини "громадянської релігії" захиталися під тиском нової потужної хвилі секуляризації. Поглибилися моральні кризи, поширилися східні культи та багато іншого, раніше чужого духові янкі. Й тоді президенти вирішили зміцнити позиції "громадянської релігії", почавши підкреслювати свою особисту релігійність як перепону для процесів духовної дивергенції (від лат. divergere — виявляти розходження; розходження, розщеплення, розбіжності). Наприклад, президент Л. Джонсон (1963—1969) почав часто відвідувати протестантські та католицькі храми. Президент P. М. Ніксон (1969—1974) увів моління у Білий дім. Проте війна у В'єтнамі та Уолтергейт (скандал з підслуховуванням) продемонстрували нещирий характер релігійності і першого, і другого. Поляризація релігійних та моральних засад продовжувала наростати.

З обранням президента Дж. Е. Картера (1977—1981) почалася боротьба з секулярним гуманізмом, було висунуто вимогу ввести молитви у публічних школах тощо.

На думку соціологів, секуляризаційні процеси відбуваються у США не стільки за рахунок відходу людей від церков, їхнього розриву з релігією, скільки за рахунок переосмислення релігійних цінностей та переорієнтації на інші релігійні цінності, в тому числі цінності позавіросповідної містики.

Ця своєрідна роль релігії у житті сучасного американського суспільства передбачає й своєрідну роль її у політиці Сполучених Штатів. Якщо в європейських країнах "національні" церкви є підґрунтям для різного роду клерикальних партій, то у США нічого подібного не спостерігаємо. Численні американські церкви ніколи не претендували на "партійне будівництво", щоб протиставити себе антиклерикальним партіям. До того ж вони ніколи не перебували у ролі гнаних. Тому форми взаємодії релігії та політики в американському суспільстві мають більше різноманітності та гнучкості.

Досвід Сполучених Штатів з усією очевидністю показує, що інституція президентства у багатонаціональних країнах, де від самого початку їх існування робили ставку на "трудову етику" в дусі протестантизму, функціонує з опертям на "громадянську релігію" — на релігійно забарвлений моралізм. Це відображається й на політиці, здійснюваній президентом. За формою така політика має вигляд загальнонаціональної та повчальної, а за суттю виражає інтереси найвпливовіших соціальних сил. Дуже характерним стосовно цього є приклад 26-го президента США Т. Рузвельта (1901 — 1909), який відкрито заявляв, що хоче бути представником "правлячого класу".

За словами одного з біографів Т. Рузвельта, "якби його походження було іншим, то восени 1881 р. йому не світило б навіть обрання до законодавчого зібрання штату". Звичайно, блискуче виконання Т. Рузвельтом своїх обов'язків навіть на незначних посадах, мужність, виявлена ним в іспано-американській війні, багатогранність та широта інтересів, — усе це свідчило про його кипучу енергію та непересічні здібності. І все ж таки вирішальну роль у становленні Т. Рузвельта як політика відіграв, за словами американського історика Е. Пессена, повний гаманець, який дав йому змогу не надавати щонайменшого значення низьким окладам на державних посадах, займатися літературою й жити на широку ногу.

Висновки

1 Соціологія релігії як самостійна соціологічна дисципліна бере свій початок від праць Е. Дюркгейма та ще більшою мірою від праць М. Вебера, хоча установчі її положення вкорінені в матеріалістичному розумінні історії, репрезентованому творами К. Маркса та Ф. Енгельса.

2 Соціологія релігії як теоретична дисципліна перебуває на стику релігієзнавства, філософії, соціальної психологи, етнографії та політології, оскільки соціолог повинен добре володіти знаннями з історії та теорії релігії, вільнодумства та атеїзму, а також знати головні предмети суперечок між філософами та богословами, розумітися на питаннях соціально-психологічної мотивації поведінки віруючих та невіруючих, для чого потрібно враховувати різноманітні етнічні чинники, не кажучи вже про те, що етнографія постачає конкретний науковий матеріал, який забезпечує історичне вивчення релігії соціологічними методами. Що ж стосується політології, то вся історія релігії демонструє тісний зв'язок діяльності церковних інституцій з політикою у державному масштабі. Таким чином, соціологію релігії слід розглядати як комплексну дисципліну.

3 Ключовими поняттями сучасної теоретичної соціології релігії є "соціальна інституція", "інтелігенція", "культурна гегемонія", "церква", "секта", "релігійна громада", "релігійна спільнота", "теократія", "секуляризація" тошо. Кожне з цих понять вказує на певну предметну царину соціологічних досліджень і передбачає специфікацію дослідницьких методів з достатньо широким діапазоном — від історичних методів аналізу до структурно-функціональних. Тому для теоретичної "стиковки" отриманих за допомогою цих методів результатів необхідні як теоретичне моделювання, так і емпірична перевірка теоретичних узагальнень. Усе це вкрай ускладнює роботу соціологів і вимагає створення непересічних дослідницьких програм, які враховували б складність та багатогранність досліджуваної предметної царини.

Контрольні завдання

1. Схарактеризуйте предметну царину сучасної соціології релігії.

2. Як ви розумієте зв'язок релігії як соціальної інституції з соціально-історичними функціями інтелігенції?

3. що таке фетишизм та анімізм?

4. У чому полягає відмінність фейєрбахівського тлумачення релігійної свідомості від марксистського?

5. Які характерні риси соціології релігії М. Вебера?

6. що таке теократія?

7. Що таке секуляризація?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Боги, брахманы, люди. Четыре тысячи лет индуизма: Пер. с чсш. — М.: Наука, 1969. - 416 с.

Богосювский В. А. Очерк истории тибетского народа. — М.: Восточная литература, 1962. - 192 с.

Бойс М. Зороастрийцы. Верования и обычаи: Пер. с англ. — М.: Наука, 1987. — 303 с.

Бонгард-Левин Г. М., Ильин Г. Ф. Индия в древности. — М.: Наука, 1985. — 758 с.

Васильев С. Ф. Культы, религии, традиции в Китае. — М.: Наука, 1970. — 484 с. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма // В кн.: Избранные произведения: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1990. — С. 61—272. Григулевич И. Р. История инквизиции. — М.: Наука, 1970. — 448 с. Грюнебаум Г. Э. (/юн. Классический ислам: Пер. с англ. — М.: Наука, 1986. — 216 с. Дочини А. У истоков христианства: Пер. с итал. — М.: Политиздат, 1989. — 366 с. Крывелев И. История религий: В 2 т. — М.: Мысль, 1988. — Т. 1—2. Левада Ю. А. Социальная природа религии. — М.: Наука, 1965. — 263 с. Лозинский С. Г. История папства. — М.: Политиздат, 1986. — 382 с. Религия в политической жизни США. — М.: Наука, 1985. — 225 с. Смирин М. М. Эразм Роттердамский и реформационное движение в Германии. — М.: Наука, 1978. - 237 с.

Степанянц М. Т. Мусульманские концепции в философии и политике (XIX— XX вв.). - М.: Наука, 1982. - 248 с.

Тайлор Э. Б. Первобытная культура: Пер. с англ. — М.: Политиздат, 1989. — 574 с.

Философия эпохи ранних буржуазных революций. — М.: Наука, 1983. — 584 с.

Фрейденберг О. М. Миф и литература древности. — М.: Наука, 1978. — 606 с.

Фрэзер Дж. Золотая ветвь. — М.: Политиздат, 1986. — 703 с.

Чаттопадхьяя Д. Индийский атеизм. — М.: Прогресс, 1973. — 344 с.

Шарль де Бросс о фетишизме. — М.: Мысль, 1973. — 208 с.

Шейнман М. М. Христианский социализм. История и идеология. — М.: Наука,

1969. - 316 с.

Яблоков И. И. Социология религии. — М.: Мысль, 1979. — 182 с.

Ясперс К. Философская вера // В кн.: Смысл и назначение истории: Пер. с

нем. - М.: Политиздат, 1991. — С. 420—508.