Соціологія - Жоль К.К. - Громадська думка та соціологія права

Один з найвідоміших представників сучасної соціології права німецький вчений Н. Луман, вивчаючи зміни у правовій системі, зумовлені політичним втручанням, показує, що політичні зловживання правом як засобом соціальної інженерії змінюють його внутрішню структуру аж ніяк не у кращий бік.

Згідно з Луманом, теорія суспільства як функціонально диференційованої соціальної системи дає змогу розглядати право як одну з його функціональних підсистем. Остання водночас є у певному розумінні саморегульованою системою, проте у царині законотворчості вона підлягає політичному контролю. І все ж таки правова система відтворює себе тільки у правовий спосіб, враховуючи реальну правову практику у вигляді тих чи тих правових подій (конкретні юридичні рішення тощо).

Із сказаного випливає, що правова система функціонує водночас і як закрита (нормативно закрита), і як відкрита (пізнавально відкрита, відкрита для політичних впливів) система. Баланс між відкритістю та закритістю є запорукою нормального функціонування її. Правова система не може нормально функціонувати тільки у тому разі, якщо впливи зовнішнього середовища стають надмірними. Наприклад, політичний вплив (передусім через законодавчі нововведення) може досягти певної межі, за якою правова система буде нездатною відтворювати нормальну правову практику як реалізацію встановлених норм.

За умови державного інтервенціонізму у сфері права може відбуватися вихід правового (законодавчого) регулювання за межі права, яке охороняє певні царини суспільних відносин від втручання держави, а це вкрай негативно позначається на природі цих відносин і на самому праві, яке впродовж тривалого часу вперто й наполегливо завойовувало сфери свідомої людської діяльності.

Громадська думка та соціологія права

Ще відносно недавно юристи, як правило, не займалися соціологічними дослідженнями, а соціологи далеко не завжди пристойно володіли методами та прийомами юридичного аналізу різних документів. Тільки на початку XX ст. в Європі почали здійснювати більш-менш регулярні дослідження та збирати відповідний матеріал, який становить інтерес для юристів, соціологів та філософів права.

Перші зародки традиції соціологічного підходу до права пов'язані з діяльністю не стільки власне соціологів, скільки юристів, які через специфіку своєї професії частіше стикалися з різними соціальними документами, що відображають багатоманітні тенденції та масоподібні явища у житті суспільства. Показовим є і той факт, що значну частину учасників 1-го конгресу Міжнародного інституту соціології (1894) становили юристи, які одними з перших оцінили на власному досвіді потужність громадської думки і звернули увагу соціологів на цей феномен, який набув у XIX—XX ст. значного політичного сенсу. Настільки значного, що багато які сучасні соціологічні установи сьогодні працюють виключно над аналізом громадської думки.

Свого часу видатний російський юрист та блискучий судовий оратор А. Коні (1844—1927) підкреслював, що небезпеки, які загрожують виробленню правильного судового вироку, можуть походити далеко не завжди від особистих якостей судді. Навряд чи хто-небудь наважиться заперечувати те, що накази, які надходять у тій чи тій формі від можновладців, та загроза можливого усунення судді не тільки від конкретної справи, а Й від справ узагалі, а також впливові прохання та навіювання здатні породити у судді почуття тривоги та страху за своє становище, кар'єру, долю.

Проте Коні не обмежується констатацією загальновідомих істин. З усією серйозністю він указує й на такий чинник зовнішнього впливу на суддів, як тиск з боку громадської думки. Поняття "громадська думка" безпосередньо стосується понять "конституційна держава", "суверенітет", "міжнародне право", "звичаєве право" та інших юридично важливих понять, а не тільки фіксує зв'язок діяльності суддів або адвокатів з навколишнім суспільним середовищем. Аналіз поняття "громадська думка" дає змогу виявити ті приховані механізми, які змушують юристів звертатися до соціології й брати активну участь у розробці її методологічного інструментарію.

Поняття "думка" (тут у значенні "гадка") — передусім філософське, давно вкорінене у "науці наук". Вперше на нього звернули увагу ще давньогрецькі філософи, які розрізняли гадку та знання. На ранніх стадіях розвитку давньогрецької філософської думки розмежування гадки та знання було зумовлене уявленнями про "точність" божественного знання та "приблизність" знань людини. Пізніше градуювання знання почали співвідносити з рівнями буття (чуттєве буття мінливого світу речей, яке відображене у наших гадках та здогадках про світ; надчуттєве буття умосяжного світу).

У давньогрецького філософа Платона поняття "гадка" займає проміжне положення між істинним знанням (істинне буття) та незнанням (небуття). У платонівському тлумаченні гадка — царина віри та здогадок людини, яка має справу з мінливим світом речей.

Наступний крок в аналізі змісту поняття "гадка" зробив Арістотель, згідно з яким знання поділяється на безпосередньо-інтуїтивне та дискурсивне (пізньолат. discursivus від discursus — міркування, доказ, аргумент, логічно обґрунтоване, опосередковане знання). У свою чергу дискурсивне знання поділяється на аподиктичне (грецьк. apodeiktikos — вірогідне, неспростовне, логічно доказове, ґрунтоване на логічній необхідності) та діалектичне (ймовірнісне). На відміну від аподиктичних, діалектичні судження передбачають можливість протилежного тому, що у них стверджено. Аналізом діалектичних суджень (суджень ймовірності) займається модальна логіка.

Таким є філософський погляд на проблему гадки (ймовірнісного знання), який, до речі, неявно присутній і у соціологічних тлумаченнях поняття "громадська думка". Але додаткове слово "громадська" надає поняттю "думка" (у значенні "гадка") ціннісного характеру, й не просто ціннісного, а ціннісного з політичної та економічної точок зору, якщо враховувати державне управління суспільними процесами та явищами.

Можновладці особливо починають зважати на громадську думку тоді, коли на роль суверена висуває претензії суспільство під егідою поняття "народ", тобто тоді, коли порушують питання про представницьку владу. А це питання має конкретний політико-правовий смисл. Іншими словами, проблема громадської думки так чи так має юридичне підґрунтя.