Соціологія - Жоль К.К. - Про поняття "народ" та "народні інтереси"

Видається правильним розпочинати наукове пізнання з реального та конкретного, писав Маркс, проте за найближчого розгляду це виявляється помилковим. Помиляється традиційна політична економія, яка починає своє дослідження з аналізу населення (народу). Але що таке населення (народ)? Це буде абстракцією, яка нічого не говорить, якщо залишити осторонь, наприклад, класи, які становлять це населення (народ). Але й класи знову ж таки будуть пустопорожнім звуком, якщо не відомі ті підвалини, на яких вони базуються (наймана праця, капітал тощо). Капітал — ніщо без найманої праці, без вартості, грошей, ціни тощо. Таким чином, якщо починати з населення, нації, народу, держави, то це було б хаотичним уявленням про деяке ціле. Тільки шляхом більш детальних визначень можна аналітично досягти найпростіших понять, а потім необхідно вирушати у зворотний шлях, доки знову не повернемося до населення, народу, нації, держави, але цього разу не як до хаотичного уявлення про ціле, а як до деякої багатої сукупності численних визначень та відносин.

Конкретне тому є конкретним, що воно становить синтез багатьох визначень, становить, отже, єдність багатоманітного. У мисленні воно постає як результат процесу синтезу, а не як вихідний пункт, хоча у реальності являє собою вихідний пункт.

Партії, які апелюють до "народу", але не бажають розкладати це ціле на елементи, що його складають, уподібнюються до гегелівської крамарки, що торгує тухлими яйцями. Конкретність обов'язково повинна передбачати чесне визнання партією своєї соціальної орієнтації, щоб не видавати "аромат" тухлих яєць за французькі парфуми. Це не суперечить ідеї народовладдя у формі демократичної держави з її складною структурою, головними компонентами якої є класи та соціальні групи, що їх складають.

• Можна погоджуватися чи не погоджуватися зі вченням Маркса про класову боротьбу та чинники, що її визначають, але це нічого не змінює по суті в тому, що суспільство поділене на класи, інтереси яких не тільки не збігаються, але часто-густо й суперечать один одному. Можна, нарешті, замінити слово "клас" словами "група", "множина" тощо, але ж йдеться не про слова, не про якісь вербальні етикетки, а про наукові терміни, що вказують на певні концепції, теорії. Ігнорування всього цього прирікає партійних ідеологів на дилетантизм, який навряд чи може забезпечити надійним науковим фундаментом владні устремління партії, хоча й може знайти відгуки у середовищі декласованих елементів з-поміж дрібних обивателів, люмпенів та подібних до них. До речі, саме до таких елементів зверталися й звертаються фашисти, бравуючи антибуржуазною, націоналістичною та расистською фразеологією. Звичайно, не можна заплющувати очі на те, що марксистське вчення про класи та класову боротьбу багато в чому було зумовлене однобічним економічним вченням Маркса, який спробував викрити всі вади капіталізму, залишаючись виключно в рамках капіталістичного виробництва (теорія додаткової вартості) й не аналізуючи ринкові відносини. Тому наявність соціального панування та експлуатації в капіталістичному суспільстві Маркс пояснював тим, що власність на основні засоби виробництва належить чітко окресленій соціальній групі — великій буржуазії (капіталістам).

У першій половині XIX ст. таке пояснення було більш-менш прийнятним, але вже у другій половині того самого століття сам Маркс указував на виникнення державно-монополістичного капіталізму та появу нових форм власності, хоча й не надто наголошував на цьому, оскільки у такому разі йому довелося б істотно переробити концепцію економічної еволюції буржуазного суспільства й переоцінити статус пролетаріату в промислово розвинутих капіталістичних країнах. Як вчений, він не міг не бачити, що розвиток державно-монополістичного капіталізму супроводжується розподілом функцій між тими, хто володіє засобами виробництва, та тими, хто управляє виробництвом (чужою власністю), але як ідеолог комунізму він не хотів змиритися з тим, що в сучасному йому суспільстві змінюються статус пролетаріату та статус соціальних груп, які складають цей клас, а також клас буржуазії.

На думку американського соціолога Н. Бірнбаума, із сильним спрощенням можна сказати, що за умов державно-монополістичного капіталізму управляти власністю стало важливіше, ніж володіти нею. Звичайно, саме по собі це явище не становить серйозного виклику марксизмові, оскільки монополістична (сконцентрована) власність залишається власністю, хоч би в яку форму вона не виряджалася. Але не можна не помічати й того, що за таких умов відбувається зростання еліти управлінців з елітою власників, а це має далекосяжні наслідки для тих найманих працівників, які відносно тісно пов'язані з виробництвом.

Дедалі більше ускладнення виробничих процесів, дедалі ширше вторгнення держави в життя суспільства, виникнення потужних систем адміністрування, розподілу та обслуговування — всі ці та інші процеси призвели до виникнення нової структури робочої сили. Мається на увазі науково-технічна інтелігенція, яка пов'язує себе з тими, хто стоїть біля керівництва виробництвом та державою. Позбавлена у більшості випадків можливості брати участь в управлінні соціальними або промисловими процесами, вона поводиться так, нібито дуже зацікавлена у збереженні чинної структури влади, оскільки її матеріальне становище та психічний стан залежать від успішного функціонування апарату управління.

Оцінюючи те, що відбувається у сучасному капіталістичному світі, Г. Маркузе писав, що з поглибленням інтеграції в індустріальному суспільстві категорія "клас" втратила свій критичний зміст і стала радше описовим або операційним терміном. Спроба ж знову надати цій категорії критичної спрямованості означає повернення до спекулятивного мислення попередньої доби.

Маркузе не має наміру співати дифірамби сучасному капіталізмові, але він також не має наміру заплющувати очі на очевидні речі, що не піддаються описові у термінах догматичного марксизму. За його словами, людство впродовж усієї своєї історії постійно породжувало всередині себе суперечності, розв'язання яких нерідко коштувало людської крові. Ось і в нинішньому світі конфлікт між ультрасучасним найманим пануванням та його досягненнями, спрямованими на соціальне умиротворення, настільки загострився, що його неможливо заперечувати. Народ, який раніше був ферментом суспільної зміни, політики та їхні ідеологи тепер розглядають як фермент суспільної згуртованості. Найбільше цьому "рожевому" ідеалові відповідають, поряд з ідеєю рівноправності класів, різні технократичні утопії, які не зважають на те, що до поняття "народ" увіходять не тільки "умиротворені" класи, а й значна маса люмпенів, соціальних ізгоїв тощо. Ця маса існує немовби сама по собі, поза демократичними процесами, відчуваючи сильну неприязнь до існуючих соціальних інституцій та партій.