Соціологія - Жоль К.К. - Соціометричне вивчення малих груп

Аналізуючи соціальні групи, соціологи пропонують суспільству відповідні рекомендації, які часто-густо мають велике практичне значення. Для цих цілей використовують різні технічні процедури. Особливою популярністю користується соціометрія.

• Соціометрія (від лат. soci(etas) — суспільство + грецьк. metron — міра, metreo — вимірюю) — галузь соціальної психології, яка вивчає міжособистісні відносини у малих групах, приділяючи переважну увагу їх кількісному вимірюванню. Як технічний інструментарій соціометрія є сукупністю методів та прийомів, спрямованих на отримання та аналіз кількісних даних про структуру та функціонування малих соціальних груп. Термін "соціометрія" з'явився у ХГХ ст. у зв'язку з вивченням впливу одних груп людей на інші. Завдяки використанню соціометрії у XX ст. виникла мікросоціологія (Ж. Гурвич у Франції та ін.).

Соціологи вважають, що головна заслуга у створенні методології соціометричних досліджень, у розробці вимірювальних процедур та математичних методів обробки первинної інформації належить американському соціопсихологу Д. Марено, який надав нове значення термінові "соціометрія", обмеживши його сферою індивідуальних взаємовідносин та включивши до соціометрії низку оригінальних методів, постулатів психоаналізу та теорії соціальних ролей.

Соціометричне тестування базується на мовленнєвих звітах піддослідних стосовно внутрішньогрупових міжособистісних переваг та уподобань за певних ситуацій.

Соціометрія дає змогу описувати становище людини у групі так, як його уявляє собі сама людина, зіставити погляди всіх учасників групи, а відтак за допомогою формалізованих процедур отримати індекси, які відкривають можливість доказового порівняння між собою різних людей або груп. Групові індекси показують міру пов'язаності людей у групі, взаємність цих зв'язків, інтегрованість групи, обсяг та інтенсивність взаємодій тощо.

Важливу роль у соціометрії відіграє соціальний експеримент у формі методу психодрами та соціодрами. У першому випадку створена експериментатором група перетворюється немовби на театральну трупу, яка програє певну ситуацію взаємодії. При цьому піддослідні демонструють свої уявлення про власні ролі, ґрунтовані на попередньому досвіді або на певних очікуваннях. Інші учасники експерименту постають у ролі глядачів, що активно реагують, та учасників загальної взаємодії.

У соціодрамі мають місце такі самі елементи (сцена, актори, глядачі, пацієнт, терапевт), проте тут бере участь так звана природна група (сімейна, виробнича тощо). Іноді "актори'9 та "глядачі" міняються ролями.

Останнім часом психодрама та соціодрама розвиваються відносно незалежно від інших процедур соціометрії, їх широко використовують у навчанні керівників організацій, установ, підприємств тощо, а також під час відпрацювання взаємовідносин "важких підлітків" з дорослими та у груповій психотерапії.

Методи соціометрії застосовують при вивченні та формуванні малих груп, виробничих, навчальних, військових та інших колективів.

Класи в структурі політичного суспільства

Почавши із соціальних експериментів, пов'язаних з вивченням малих груп у виробничому житті, соціологічна наука швидко вийшла на широку проблематику, наблизившись до питання про взаємовідносини понять "велика група" та "клас".

За визнанням Щепанського, нинішня соціологія не має точного визначення великої групи й у низці випадків задовольняється констатацією того факту, що велика група — це щось надто чисельне, щоб усі його члени могли знати один одного особисто та здійснювати безпосередні контакти. До великих груп належать класи, етнічні та релігійні спільноти тощо. Інтуїтивно зрозуміло, що великі групи можуть існувати за умови розвитку формальних зв'язків, засобів масової комунікації, зміцнення системи формального управління та контролю.

• Поняття класу в соціальних науках вживають у статистичному (обсяговому) значенні щодо великих сукупностей людей, які мають певні спільні риси. Іноді як синонім "класу" використовують слово "категорія" (грецьк. kategoria — висловлювання, твердження, свідчення, доведення, ознака; розряд, група предметів, явищ, осіб, об'єднаних спільністю яких-небудь ознак).

У класах виокремлюють соціальні прошарки (рівні). Деякі прошарки перебувають на стику класів.

• Соціальний прошарок — це група людей, більш-менш чітко відмежована від інших груп за критеріями високого або низького суспільного становища (майновий стан, рівень культурного розвитку, спосіб життя тощо). Інакше кажучи, соціальний прошарок можна розглядати як групу об'єднаних певним внутрішнім зв'язком людей, які мають ієрархію цінностей та формально взаємодіють одне з одним на підставі цієї ієрархії.

Аналізуючи класи, Щепанський уводить поняття "соціальна диференціація". На його думку, підставою соціальної диференціації можуть бути: біологічні особливості (стать, вік, раса); інтелектуальні властивості (розумовий розвиток, здібності, темперамент, характер тощо): освіта; матеріальне становите; спосіб життя; виконувані соціальні ролі (функції).

Соціальні класи можуть бути не тільки диференційовані, а й стратифіковані, тобто поділені на сукупності або групи людей, які розташовані одне стосовно одного вище чи нижче у суспільній ієрархії відповідно до різних критеріїв.

До можливих стратифікованих систем сучасного індустріального суспільства належать:

(1) диференціація всередині окремих професій згідно з рівнем кваліфікації;

(2) диференціація професійних звань та ієрархія професій;

(3) ієрархія відповідних інституцій (міністерств, відомств, профспілкових організацій тощо);

(4) ієрархія соціальних позицій людей на підставі значущості, приписуваної їхнім ролям (наприклад, еліта в науці, техніці, мистецтві);

(5) ієрархія класів;

(6) система ієрархії на підставі комбінованих критеріїв. Поняття "клас" тісно пов'язане з поняттям "політичне суспільство", яке давно прижилося у соціології.

• Під політичним суспільством зазвичай розуміють колективну людську спільноту, яка має апарат управління, внутрішньо організована й спирається на певний матеріальний (економічний) базис.

Політичне суспільство, яке існує в рамках певного нормативного правопорядку, відрізняється від великих соціальних груп своїм тотальним усеохопним характером, тобто включає в себе всі інші соціальні групи, але саме не входить до жодної з них, хоча й може виражати інтереси панівної групи. Порівняно з політичним суспільством нормативний порядок соціальних груп, які входять до нього, передбачає наявність неправових (офіційно неформальних) норм, частина з яких у рамках певної групи може мати цілком формальний характер (скажімо, норми церковної життєдіяльності за умов відокремлення церкви від держави).

Специфічним феноменом політичного суспільства с влада. Переважна частина сучасних вчених вважає, що дослідження влади є головним змістом політичної науки.

Оскільки владу зустрічаємо в усіх соціальних групах, слід розрізняти владу в масштабах політичного суспільства та владу в масштабах різних груп, не змішуючи при цьому владу та управління суспільним життям.

Деякі соціологи вважають, що поняття влади стосовно політичного суспільства належить до розряду комплексних (багатофункціональних). Це поняття передусім передбачає розмежування предметів влади (економічних, політичних, правових, пропагандистсько-ідеологічних тощо), соціальних груп (які перебувають при владі та які не перебувають при владі) та способів влади (влада за допомогою економічних, правових тощо важелів).

У політичному суспільстві головним різновидом влади є політична влада, яку характеризує соціальне панування тих чи тих суспільних груп. З появою державних утворень центральною інституцією політичної влади стає держава, яка може мати найрізноманітніший характер (монархічний, демократичний, олігархічний тощо). Засадовим для всього цього є апарат примусу (норми права, воля тирана тощо). Саме держава має монополію на примус щодо всіх членів суспільства.

До головних форм вияву влади у масштабах політичного суспільства належать: (І) панування, яке передбачає той чи той рівень підпорядкування одних соціальних груп іншим; (2) керівництво як здатність здійснювати волю можновладців; (3) управління процесами суспільного життя за допомогою певних соціальних інституцій (економічних, політичних, правових, культурних тощо); (4) організація взаємодії та взаємозв'язку головних компонентів суспільного життя (організація господарського життя, різноманітних засобів комунікації тощо); (5) контроль за здійсненням відповідних процесів та отриманням очікуваних результатів.

Сучасне політичне суспільство, до складу якого входять величезні маси людей, не в змозі (за деякими винятками) мати справу з малими соціальними групами. Та й великі групи, якщо не визначено їхню роль та місце у системі виробництва та якщо вони не заявляють про свої соціальні інтереси політичними методами, не завжди привертають увагу можновладців.

Представників політичного суспільства, які перебувають при владі, цікавлять не просто великі соціальні групи, а групи, які безпосередньо причетні до політики, до боротьби за владу, за керівництво суспільством. Такими великими групами є класи, відмінності між якими визначені передусім їхнім ставленням до панівних форм власності.

Розподіл доходів відіграє винятково важливу роль у процесі утворення класових структур суспільства та партій, які очолюють боротьбу цих класів за справедливий розподіл доходів, за демократичну соціальну політику.

Отже, метою будь-якої політичної партії є влада. Перебувати при владі — означає обіймати певні посади в урядових інституціях для проведення своєї політики в інтересах цілком конкретних соціальних сил (класів, соціальних груп), водночас враховуючи інтереси інших соціальних сил, щоб не виникало гострих соціальних конфліктів, обтяжених найнеприємнішими наслідками для суспільства та держави.

У реальній політиці необхідно зважати на факти, які інколи вимагають рішучої зміни політичного курсу з огляду на реальні обставини та практично значущих дій. Врахування реальних обставин має базуватися не на "політологічній балаканині", а на наукових оцінках та прогнозах. Тут свою незамінну роль повинна відіграти соціологія політики, яка критично аналізує політичні обставини, що існують у певному суспільстві. Життя свідчить, що виразники "загальнонародних інтересів", прийшовши до влади, надто часто починають зловживати нею у своїх особистих інтересах. Щоб мінімізувати зловживання такого роду, суспільство має контролювати владу. Контроль над застосуванням влади є найважливішим питанням політики і він не може бути обмежений діяльністю офіційних державних інституцій. У демократичному суспільстві цей контроль буде ефективним тільки тоді, коли діяльність державних інституцій підкріплюватиметься діяльністю партій, профспілок та інших громадських організацій.

Щоб домогтися здійснення своїх соціальних інтересів, люди повинні вміти організуватися. Це й визначає важливу роль політичних партій. Саме партії покликані забезпечувати добре зорганізоване керівництво політичними рухами, навчаючись на досвіді своїх та чужих помилок, своїх та чужих досягнень.