Соціологія - Жоль К.К. - Розділ 7. СОЦІОЛОГІЯ ТА ЕКОНОМІКА

• Пропедевтичні зауваження

• Чому віддати пріоритет — соціології праці, соціології промисловості чи економічній соціології?

• Чим займається соціологія економіки?

• Соціологічний підхід до розуміння періодичних І економічних криз за умов капіталізму

• 3 історії слів "ринок", "капітал", "капіталістичний" та "капіталізм"

• Економічний цикл

• Необхідність політико-економічного та соціологічного прогнозування етапів економічного циклу. Соціологічні опитування

Пропедевтичні зауваження

Приховану та явну конкуренцію між традиційною політичною економією та соціологією за те, щоб бути соціальною теорією, яка пояснює визначальні закони життя суспільства, доволі виразно простежуємо впродовж XIX—XX ст. Так, представники класичної політичної економії спробували пояснити особливості соціально-політичного життя капіталістичного суспільства, використовуючи поняття соціального класу, натомість соціологи намагалися показати соціальну неоднорідність не тільки цих класів, а й інших соціальних спільнот, увівши поняття соціальної групи й тим самим вийшовши за рамки класового розгляду суспільної структури. Соціологи не обійшли своєю увагою й такі центральні поняття економічної науки, як "вартість" та "цінність", наповнивши їх різними смислами (залежно від контексту дослідження), від соціально-психологічного до культурно-антропологічного.

Пригнічена "підступами конкурента", економічна наука, яка раніше не надто переймалася практичною перевіркою своїх теоретичних шукань та розвідок, стала боротися за статус науки, що спирається на емпіричні дослідження, в чому соціологія вже мала певні

успіхи. Економісти скористалися нагромадженим досвідом соціологів і навіть оголосили про взаємно корисне співробітництво економічної науки та соціології. Прикладів такої, треба сказати, обопільно корисної конкуренції більш ніж достатньо. Тому доцільно одразу перейти до розгляду тих спільних для економіки та соціологи питань, розв'язання яких призвело до виникнення дисципліни, яку можна назвати соціологією економіки за аналогією з соціологією релігії або науки. Ця назва не є загальноприйнятою, деякі вчені її заперечують. А проте її можна вважати досить зручною для розгляду проблематики, що виходить за рамки власне економіки та соціології, утворюючи своєрідний синтез метаекономіки та метасоціології.

Чому віддати пріоритет — соціології праці, соціології промисловості чи економічній соціології?

Деякі провідні соціологи однією з найрозвиненіших соціологічних дисциплін називають соціологію праці, наукові претензії якої достатньо великі, хоча й не існує загальновизнаного визначення предметної царини її досліджень. У першому наближенні можна сказати, що соціологія праці намагається підійти до вивчення трудової діяльності як до соціально зумовленої активності, спрямованої на задоволення матеріальних та духовних запитів людей. Якщо погодитися із запропонованою характеристикою дослідницької орієнтації соціології праці, то тоді треба з'ясувати соціальний смисл тих відносин, які породжує трудова діяльність людини і які, у свою чергу, визначають місце та роль людини-трудівника у загальній системі соціальних зв'язків. Іншими словами, соціологію праці цікавить не тільки сфера виробництва тих чи тих предметів споживання, а й життя людини поза цією виробничою сферою як споживача нею самою створеного продукту. Отже, ми повинні враховувати, що у вільний від роботи час людина відтворює себе, крім усього іншого, ще й для роботи (відновлює фізичні та психічні сили, підвищує свою кваліфікацію тощо).

Виокремлення соціології праці у самостійну дисципліну пояснюють багатьма причинами, включаючи механізацію та автоматизацію сучасного промислового виробництва, що передбачає високу грамотність працівників, розвинене почуття особистої відповідальності та багато чого іншого, що раніше вимагали тільки від інженерно-технічного персоналу.

Соціологія праці, як і будь-яка інша молода галузь наукової діяльності, утворилася на стику різних дисциплін (економіки, психології, етики, юриспруденції, політичних вчень тощо), які стосувалися питання соціального значення трудової діяльності людини та створили свої власні моделі людини-трудівника (лат. homo econom-icus, homo moral is, homo politicus тощо — відповідно економічна людина, моральна людина, політична людина тощо). Між тим людина як соціальна істота, маючи всі ці якості, є цілісною особистістю, а не абстрактним чинником або функціонером, хоча у деяких ситуаціях і може бути перетворена на "гвинтик". Коли ж стало ясно, що людина — це передусім соціальна істота, тобто істота, пов'язана безліччю соціальних нитей з іншими такими самими істотами, що відбивається на характері та суспільній значущості трудової діяльності, тоді й почалося, на думку вчених, формування соціології праці, яку іноді називають соціологією промисловості, або промисловою (індустріальною) соціологією. Втім, першою на світ з'явилася все ж таки промислова соціологія й швидко термінологічно закріпилася в англосаксонській літературі. Дещо пізніше у французькій та німецькій літературі почало фігурувати словосполучення "соціологія праці".

Виникнення та швидкий розвиток соціології праці зумовлені бурхливим розвитком промисловості у XIX—XX ст. Як відзначають соціологи, саме необхідність розв'язувати нові та складні завдання техніко-практичного, морально-психологічного та соціально-політичного характеру, що виникають у зв'язку з розвитком промисловості та переходом капіталізму на державно-монополістичний рівень, зумовила швидкий розвиток емпіричних досліджень трудової діяльності людей, залучених до капіталістичних виробничо-ринкових відносин.

Від самого початку свого виникнення соціологія праці переважно орієнтувалася на розв'язання організаційних питань у трудових колективах, намагаючись виявити індивідуальну та групову мотивацію трудової діяльності. У подальшому соціологія праці вдалася до вивчення питань, пов'язаних з трудовими резервами, професійною орієнтацією та мобільністю. Відтак почалося вивчення життя людини поза трудовою сферою та його впливу на поведінку людей під час роботи.

Сьогодні майже ніхто не заперечує важливого значення соціології праці як однієї з соціологічних дисциплін. Між тим, незважаючи на успіхи, досягнуті соціологією праці, поки ще не вироблено єдиної точки зору на її предмет, цілі та завдання. Понад те, є розбіжності стосовно найменування самої соціологічної дисципліни, що вивчає різні аспекти життя людини-трудівника та трудових колективів. Ось чому нерідко порушують питання: чи не є соціологія праці та промислова соціологія двома різними науковими дисциплінами? Частина нинішніх соціологів схильна вважати, що це дві взаємопов'язані, але відносно самостійні наукові дисципліни. Подібна точка зору має сенс хоча б із тих міркувань, що соціологія праці більш всеохопна та більш історична, ніж соціологія промисловості. Навіть із самої назви "соціологія праці" випливає, що ця дисципліна не обмежена вивченням людини-трудівника індустріального суспільства, їй доступні й інші різновиди трудової діяльності за різних умов господарського життя того чи того суспільства.

У світлі сказаного розглянемо конкурента соціології праці та промислової соціології, який уперше заявив про себе у США і знайшов підтримку у працях російських вчених Т. І. Заславської та Р. В. Ривкіної. Йдеться про так звану економічну соціологію (соціологію економічного життя).

У 50—-60-ті роки XX ст. на базі Новосибірського наукового центру склався колектив економістів з ухилом у бік соціології, яку репрезентували Є. Г. Антосенков, В. М. Шубкін та ін. У рамках цього колективу й зародилась ідея міждисциплінарного союзу економістів та соціологів під назвою "економічна соціологія". Але сибірським однодумцям цього видалося мало, й вони поквапилися устами Заславської та Ривкіної заявити без зайвої скромності про формування економічної соціології як нового наукового напряму.

Природно, у "ортодоксальних" соціологів одразу ж виникло крамольне питання: чим відрізняється економічна соціологія (соціологія економічного життя) від соціології праці та промислової соціології, а також від соціології економіки?

На жаль, відповідь була не дуже оригінальною і, м'яко кажучи, доволі розпливчастою. Заславська та Ривкіна об'єктом вивчення економічної соціології обрали соціальні групи, що функціонують у системі економічних відносин. При цьому творці "нового" наукового напряму наголосили, що ні політична економія, ні загальна соціологія, під якою, судячи з усього, розуміли консервативний історичний матеріалізм, не вивчають усебічно та ретельно об'єкт, який їх цікавить.

На думку Заславської та Ривкіної, політична економія розглядає економічні відносини не як сферу функціонування соціальних суб'єктів, а як якусь абстрактну систему, де люди залишаються немовби "за кадром" економічної теорії. Що стосується загальної соціології, то для неї діяльність та поведінка соціальних груп у сфері економіки — лише одна з багатьох форм соціальної активності, розглядувана нарівні з усіма іншими. Таким чином, жодна з цих наук не має спеціальних інструментів для дослідження суб'єкта економічного розвитку, головних різновидів економічної активності цього суб'єкта, тенденцій, спостережуваних у цій активності, та багато чого іншого. А тому необхідно терміново створити нову галузь соціологічної науки, яка у центр своєї уваги ставила б діяльність та поведінку соціальних груп у системі економічних відносин. Такою галуззю й повинна стати економічна соціологія.

Як тут не згадати славнозвісне "лезо Оккама", яке безжально відтинає будь-які зайві "сутності". (Англійський філософ, логік та богослов В. Оккам (близько 1285—1349) полюбляв примовляти, що наукові поняття, які не підлягають дослідній перевірці, а базовані тільки на філософській інтуїції, мають бути нещадно видалені з наукового лексикону. "Сутності не слід примножувати без необхідності", — додавав до цього Оккам, лукаво підморгуючи своїм опонентам. Це висловлювання, яке стало крилатим, виражало цілком певний науково-пізнавальний принцип, що дістав назву "лезо Оккама".)

Навіщо примножувати "сутності", коли вже є соціологія праці, промислова (індустріальна) соціологія, соціологія економіки та, між іншим, політична (в якомусь розумінні соціологічна) економія, яка аж ніяк не підпадає під характеристику, яку їй дали Заславська та Ривкіна? Чи варто розривати синоніми "економічна соціологія" та "соціологія економіки"? А якщо вони не синоніми, то що це пояснює? Але ось парадокс: іноді все ж таки варто робити таке "примноження". Якщо згадати, як животіли у колишньому СРСР економічна наука та соціологія, як їх невсипно опікали партійні ідеологи, то багато що стає зрозумілим. Так, за тих умов критично мислячих вчених-економістів навряд чи могли б зацікавити питання соціології праці або промислової соціології, які досі ніяк не можуть чітко визначитися зі своїми дослідницькими предметними царинами. Необхідно було якимось чином вивести економіку та соціологію із зони "принципу партійності", що й спробували зробити сибірські соціологи разом з економістами, оголосивши хоча й про "новий", але цілком лояльний до партійної ідеології напрям наукових пошуків. Проте тепер, коли відпала необхідність хитрувати та лукавити, треба перевірити життєстійкість економічної соціології за допомогою "леза Оккама". Якщо цю соціологію не вдасться відсікти від соціології як такої або, наприклад, від соціології економіки, тоді вона справді заслуговує всі права на своє існування. Але ці права слід доводити не тими розпливчастими аргументами, які у недавньому минулому використовували Заславська та Ривкіна. Тож питання про взаємодію соціології та економіки не з простих.