Соціологія - Жоль К.К. - Необхідність політико-економічного та соціологічного прогнозування етапів економічного циклу. Соціологічні опитування

У 80-ті роки XX ст. у США з'явилися праці, в яких більше уваги приділяли не стільки побудові теоретичних моделей, скільки емпіричним дослідженням економічних процесів, сукупність яких дістала назву "реального циклу". Представники теорії реального економічного циклу (Ф. Кідленд, Р. Кінг, Дж. Лонг, Ч. Плоссер, Е. Прескотт, Дж. Хансен та ін.) цілком абстрагувалися від впливу грошових чинників на економічні цикли й зробили ставку на неокласичну теорію економічного зростання (Р. Солоу, Т. Суон), пов'язану з аналізом споживчого вибору, під яким розуміють вибір між поточними та очікуваними у майбутньому благами (доходами).

Характерно, що в сучасних дослідженнях економічних циклів дедалі більшою мірою намагаються враховувати соціальну психологію суб'єктів економічної діяльності, характер їхніх групових дій як підприємців та споживачів, що передбачає необхідність соціологічного та соціально-психологічного аналізів. Наслідком таких вимог стало використання методів масового опитування, анкетування. Сьогодні ці методи міцно утвердилися в економічній науці. Особливістю нинішнього етапу розвитку теорії економічного циклу є істотна зміна поглядів учених-економістів на роль держави у діяльності механізму економічного циклу. Якщо раніше державне регулювання вважали суто зовнішньою силою, яка коригує природний розвиток циклічного процесу, що не заслуговує на серйозну наукову увагу, то нині наявність постійного державного компонента у циклічному процесі — широко визнаний факт. Тепер державну внутрішньоекономічну політику розглядають як найважливішу ланку економічного никлу. Почасти це пояснюють тим, що якісно змінився сам зміст, який вкладається у поняття "державне регулювання".

Вже хрестоматійною істиною стало те, що в міру розвитку капіталізму наростала потреба у посиленні державного втручання в економіку, у створенні багатоцільових інструментів державно-монополістичного регулювання господарського життя суспільства. Причина цього полягала передусім у тому, що механізм стихійного ринкового регулювання економіки, підірваний тенденцією до монополізації, ставав дедалі менш придатним для підтримування необхідних відтворювальних пропорцій за умов ускладнення структури економічних зв'язків. Ця потреба з особливою силою виявилася під час світової економічної кризи 1929—1933 pp.

Саме ця криза призвела до краху традиційної системи золотого стандарту й на історичній арені з'явилися гроші, забезпечені не золотом, а політичними державними гарантіями.

Система золотого стандарту вимагала, щоб на міжнародному ринку встановлювалася стихійна автоматична рівновага цін на товари та послуги, а також вимагала, щоб рух капіталів не зазнавав раптових та сильних змін. Якщо такі зміни мають місце, то пристосування до нової ситуації стихійним шляхом спричиняє надто багато жертв та обов'язково породжує глибоку кризу.

Криза 1929—1933 pp. переконливо довела, що ціна стихійного пристосування до нової рівноваги справді непомірно велика. Ось чому адміністративне та економічне втручання держави у господарське життя суспільства необхідно було значно розширити та модифікувати, що й було зроблено за рахунок втручання у сферу грошового обігу. Внаслідок цього втручання на золото встановили "політичну" ціну, яка відрізнялася від його вартості. За умов нестабільної сучасної валютної системи виявляє себе потужна тенденція, спрямована на те, щоб повністю витіснити золото, замінивши його якою-небудь іншою, узгодженою між країнами основою міжнародного грошового обігу.

Сказане безпосередньо стосується проблем грошового обігу в країнах — республіках колишнього СРСР. Поза політичним союзом з найближчими сусідами та промислово розвиненими капіталістичними країнами ні про яку серйозну та відносно стабільну грошову одиницю не може бути й мови. Такі союзи вимагають твердих та довгострокових гарантій, ґрунтованих на органічному взаємозв'язку економіки, політики та права. Всі мудрування про "єдиний економічний простір" для держав СНД поза спільними політико-правовими діями зависнуть у повітрі, а "політичні гроші" у вигляді національної валюти залишаться пустопорожньою мрією або "фількиною грамоткою", не забезпеченою не тільки політичними угодами, а й, що є найважливішим, товарами. Доки уряди та парламенти республік СНД не розберуться одне з одним і не створять єдиний політико-економічний простір співдружності економічно взаємозалежних держав, говорити про вихід з най жорстокішої економічної кризи — означає ошукувати себе та інших, перетворюючи державне будівництво на надування "самостійного пухиря", який рано чи пізно лусне. В останньому випадку не має сенсу постановка питання про ефективне державне регулювання економічних процесів, оскільки регулювання буде зведене до "пожежних заходів" та постійного "залатування дірок" у державному бюджеті. З урахуванням цього корисно мати на увазі наступне.

У минулому державне регулювання розглядали як комплекс фіксованих заходів, правил та процедур, а його об'єкт — як складну та погано вивчену систему, для ефективного управління якою потрібне тільки одне — піднатужити дослідження вчених. Згідно із сучасними уявленнями, самих тільки наукових досліджень суспільних відносин недостатньо для розв'язання складних завдань державного управління матеріальним та духовним життям суспільства. Справа в тому, що об'єкти державного регулювання та контролю репрезентовано живими людьми зі своїми інтересами, потребами, ціннісними установками, які подеколи входять у конфлікт з тією чи тією державною політикою. Тому ефективність державного управління визначається не тільки знаннями господарської та інших соціальних систем, а й урахуванням ідеологічних чинників, які відображають переважні інтереси класів та соціальних груп.

Якщо раніше вважали очевидним, що урядова політика має бути спрямована на подолання або цілковите усунення циклічних коливань в економіці, то нині визнано, що таке завдання є нездійсненним і тому слід гнучко лавірувати на всіх етапах циклу, усуваючи можливі соціальні конфлікти та зберігаючи соціальний мир у суспільстві. Розвиток таких поглядів на державне управління знайшов відображення у теорії рівноважного ділового циклу та теорії політичного ділового циклу, витоки яких сягають ідей Ф. Хайєка (30-ті роки XX ст.) та М. Калецького (40-ві роки XX ст.).

У більшості сучасних варіантів теорії рівноважного ділового циклу державі відведено роль генератора грошових "шоків", який виводить господарську систему із стану застійної рівноваги й підтримує контрольовані циклічні коливання. Ця контрольованість повинна мати характер постійного процесу, а не одноразових дій, пов'язаних з прийняттям відповідного плану соціально-економічного розвитку країни, як це мало місце у колишньому СРСР. Це не означає виключення планування з державної життєдіяльності. Навпаки, план, який передбачає подолання негативних наслідків економічних циклів і націлений на науково-технічний та соціально-економічний прогрес, сьогодні є обов'язковою умовою успішного здійснення внутрішньої державної політики. Понад те, так зрозумілий план може стати інтегрованою владою, яка панує над законодавчою та виконавчою владами, використовуючи останні для розв'язання державно важливих завдань та водночас будучи винятково важливим "тестом" на спроможність демократично обраної влади професійно виконувати свої функції. Вимога ефективності економічної політики накладає специфічний відбиток на взаємовідносини між можновладцями та різними соціальними класами, групами, які постійно справляють тиск на урядові структури. Тому, як відзначають західні вчені, для урядових структур може виявитися зручним використати ціновий "шок", щоб створити позірність своєї активності, "однаково справедливої" для всіх суб'єктів економічної діяльності. Щоб уникнути таких фінансово-політичних "вистав", саме й потрібен план у зазначеному вище розумінні.

Важливе місце у теоріях економічного циклу належить тим чинникам, що їх аналізують соціологи та психологи. До цих чинників належать властивості господарських суб'єктів, які не вкладаються у рамки концепції раціонально діючої економічної людини, але виявляють себе у реальній господарській діяльності.

Майже всі теорії циклу певною мірою використовують так звані суб'єктивні змінні (очікування, настрої, думки, гадки тощо). Понад те існують концепції, в яких їм відводять визначальну роль. Такими є, наприклад, соціально-психологічні теорії циклу англійського економіста В. С. Джевонса (1835—1882) та В. Парето, які вважають головною причиною циклу людську психологію, ґрунтовану на очікуванні зростання цін. Сюди ж можна віднести праці відомих англійських економістів А. С. Пігу (1877—1959) та Дж. М. Кейнса, в яких головним чинником циклічного розвитку проголошено очікувані норми прибутку. Характерно, що навіть теорії циклу, створені школою раціональних очікувань, які за своїм характером є антипсихологічними, оперують такою суб'єктивною (психологічною) змінною, як "очікувані ціни".

Треба мати на увазі, що можливість кількісної оцінки суб'єктивних чинників та їх ролі у межах циклу заявила про себе тільки після Другої світової війни у зв'язку з поширенням регулярних масових опитувань, покликаних прогнозувати етапи економічного циклу та сам цикл загалом. Цей новий соціологічний спосіб отримання необхідної економічно значущої інформації продовжив традицію створення спеціальних систем статистичних показників для діагностики та прогнозування змін у соціально-економічній кон'юнктурі. Так на світ з'явилися системи індикаторів Національного бюро економічних досліджень (США), а також спеціально створені економічні барометри.

Один з провідних фахівців у галузі економічних опитувань німецький економіст В. Штригель відзначає, що іноді буває дуже важко провести межу між звичайною та опитувальною статистикою, оскільки цілу низку традиційних статистичних показників формують за допомогою спеціальних анкет, які надсилають підприємцям. А проте інформація, отримана з економічних опитувань, має важливу відмітну рису, а саме: вона надає у наше розпорядження не тільки об'єктивні змінні, а й показники, які відображають очікування підприємців, споживачів та експертів, їх суб'єктивну оцінку поточної або майбутньої кон'юнктури.

Перші кроки на теренах організації регулярних опитувань підприємців зроблено 1949 р. майже одночасно у Франції, /талії та Німеччині. А у 1952 р. створено Центр міжнародних досліджень економічних опитувань. Нині у роботі цього Центру беруть участь представники понад 40 країн, в яких проводять регулярні економічні опитування. Не менш регулярно проводять і конференції, на яких обговорюють досвід, нагромаджений у галузі проведення опитувань та аналізу їх результатів.

Економісти та соціологи інтенсивно використовують дані такої авторитетної міжнародної структури, як Організація міжнародного економічного співробітництва та розвитку.

За єдиною методикою проводиться щомісячне опитування підприємців у країнах Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Аналогічна ситуація складається в Японії та в індустріальних країнах Азії. Порівняно менше уваги приділяють таким опитуванням у США, де існує досить оперативна система збирання звичайної статистичної інформації.

Серед організацій, які проводять економічні опитування, переважають приватні дослідні інститути (Мюнхенський інститут економічних досліджень у Німеччині, Центр соціальних досліджень при Мічиганському університеті у США тощо), а також об'єднання підприємців (Конфедерація британської промисловості, Італійський союз торговельних палат тощо). Проте часто опитування проводять і державні установи, передусім міністерства торгівлі та промисловості, центральні банки, наукові інститути (наприклад, Національний інститут статистики та економічних досліджень у Франції). Причиною швидкого поширення економічних опитувань у промислово розвинених країнах різні вчені називають приблизно одні й ті самі переваги, які має ця опитувальна статистика над традиційною, а саме: швидкість отримування та обробки інформації, відсутність тренду (англ. trend — тенденція, ухил, відхилення) у результатах деяких опитувань, що полегшує їх застосування для прогнозування економічного циклу.

Класифікацію показників, отримуваних у результаті економічних опитувань, здійснюють за формальною та змістовною ознаками. З формальної точки зору головна межа проходить між кількісними та якісними показниками. Змінні першої групи зазвичай мають ту саму розмірність, що й традиційні економічні показники, — грошову. Так, наприклад, більшість інвестиційних опитувань, які проводять у сучасних промислово розвинутих країнах, містять відомості про плани капіталовкладень підприємців на майбутній період у грошовому вираженні. Такі опитування є найбільш зручними для прогнозів, оскільки отримані результати можна безпосередньо співвіднести з рухом відповідного статистичного показника, хоча кількісні опитування мають недоліки, зумовлені схильністю опитуваних постійно завищувати або занижувати свої прогнози. Тому не можна ігнорувати так звані якісні обстеження, в яких ставлять запитання лише про загальні тенденції зміни певного показника (збільшиться? знизиться? залишиться на попередньому рівні?) або про суб'єктивну оцінку рівня показника (вище норми? у межах норми? нижче норми?). Результати таких обстежень подають у вигляді так званих дифузних індексів (наприклад, 1, 4, 15).

Опитування з використанням якісних показників знаходять підтримку й у такого відомого німецького фахівця у галузі прикладних соціологічних досліджень, як Е. Ноель, на думку якої, чим "жорсткіше" поставлене запитання, тим ймовірніше отримати хибну відповідь. Якщо ж сформулювати запитання більш туманно, але не надто розпливчасто, то можна отримати відповідь, близьку до істини.

Таким чином, якісні показники здатні давати непоганий діагноз поточного стану кон'юнктури. Характерно, що ці показники широко застосовуються й на практиці. Наприклад, на їх базі побудовано систему опитувань у країнах ЄЕС.

Як уже зазначалося, для прогнозування економічного циклу використовують передусім опитування підприємців, споживачів та економістів-експертів. Серед змінних, які фігурують у підприємницьких опитуваннях, найбільшу увагу привертають ті, траєкторія руху яких дає змогу заздалегідь передбачити зміну фаз циклу. До таких показників належить передусім якісна оцінка підприємцями замовлень на їхню продукцію (вище норми, у межах норми, нижче норми). Обсяг нових замовлень також є непоганим індикатором циклу.

До найчутливіших індикаторів циклу належать так звані індекси ділового клімату, покликані підсумовувати суб'єктивні підприємницькі оцінки поточної кон'юнктури в окремій галузі або у країні загалом. У цих оцінках підсумовують вплив усіх значущих для підприємця змінних з визначеними ним самим "вагами" ("цінностями"), що дає індексам ділового клімату перевагу над невиваженими дифузними індексами, застосовуваними в офіційній державній статистиці.

Одним з найпоширеніших різновидів опитувань підприємців є обстеження інвестиційних планів. Ці обстеження становлять значний інтерес для діагностики та прогнозування циклу, оскільки загальновизнано, що капіталовкладення приватних фірм у засоби виробництва є одними з найчутливіших до циклу компонентів попиту, динаміка якого має першорядне значення для адекватного розуміння кон'юнктури.

Інвестиційні опитування зорієнтовані не на якісні, а на кількісні показники. Прикладом найбільш вивчених результатів щоквартального опитування інвестиційних планів можуть бути дані Бюро економічного аналізу міністерства торгівлі США. Ці опитування охоплюють близько дев'яти тисяч компаній, які здійснюють приблизно половину всіх інвестицій у секторі приватного несільськогосподарського бізнесу США. До анкет включають запитання про суму передбачуваних кожною фірмою капіталовкладень на два квартали наперед. Оскільки та сама вибірка повідомляє також відомості про фактично здійснені інвестиції у попередньому кварталі, з'являється можливість зіставити плани-прогнози з фактичними даними.

Після Другої світової війни економічні цикли у західних країнах характеризуються значними коливаннями споживчих витрат, що пов'язане з придбанням товарів тривалого користування. Динаміка витрат на ці товари істотно відхиляється від руху реальних особистих доходів. На тлі зростання особистих доходів витрати на товари тривалого користування у завершальній стадії підйому починають зменшуватися за кілька кварталів до настання кризи. Тому в багатьох західних країнах у повоєнний період для дослідження і прогнозування економічного циклу почали застосовувати як спеціальні, так і загальні опитування споживачів. Спеціальні опитування націлені на з'ясування намірів покупця (скажімо, встановити бажання придбати у певний період часу конкретний товар тривалого користування).

Проте, як показали дослідження, здійснювані Бюро і такі опитування у більшості випадків не досягають результатів. Саме тому на зміну їм прийшли опитування, мета яких полягає в тому щоб побічно, використовуючи різного роду індекси споживчих настроїв, з'ясувати наміри споживача. Перший такий індекс створеному США під керівництвом Дж. Катони, і з 1952 р. його застосовують в опитуваннях споживачів, здійснюваних Центром соціальних досліджень Мічиганського університету. Пізніше за його зразком було створено аналогічні показники і в інших країнах

Крім опитувань підприємців та споживачів, для прогнозування економічного циклу використовують і опитування економістів експертів, які дають, як правило, кількісні оцінки можливих змін макроекономічних показників (валовий національний продукт безробіття, інфляція тощо).

Висновки

1 Соціологія економіки хоча й молода соціологічна дисципліна, але вона успішно завойовує нові позиції й цілком може претендувати на роль активного учасника у формуванні так званої емпіричної економіки (за аналогією з емпіричною соціологією).

2 Соціологію економіки можна розглядати з префіксом 44 мета-", тобто як більш багату (за своїми виражальними можливостями) систему наукового аналізу складних проблем, розв'язання яких потребує виходу за межі певної наукової дисципліни.

3 Базуючись на принципі історизму як теоретико-методологічному фундаменті, соціологія економіки в аналізі явиш та процесів сучасного життя використовує метод екстраполяції, який дає змогу використовувати та перевіряти ефективність уже перевірених пізнавальних методів та технічних процедур на матеріалі, аналізованому засобами інших наукових дисциплін.

Контрольні завдання

1. Чи має власний дисциплінарний статус соціологія економіки?

2. Якою є предметна царина соціології економіки?

3. Чи є капіталістична економіка всеохопною соціально-економічною системою?

4. Що таке економічний цикл та що його породжує?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Аукуционек С. 77. Современные буржуазные теории и модели цикла. — М.: Наука, 1984. - 223 с.

Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм, XV—XVIII вв.: В 3 т.: Пер. с фр. - М.: Прогресс, 1986. - 1992. - Т. 1—3.

Кондратьев Н. Д. Основные проблемы экономической статики и динамики. — М.: Наука, 1991. - 567 с.

Корнай Я. Дефицит: Пер. с венг. — М.: Наука, 1990. — 608 с.

Леонтьев В. В. Экономические эссе: Пер. с англ. — М.: Политиздат, 1990. — 415 с.

Маркович Д. Социология труда: Пер. с серб. — М.: Прогресс, 1988. — 630 с.

Подмарков В. Г. Введение в промышленную социологию. — М.: Мысль, 1973. — 318 с.

Самуэльеон /7. А. Экономика. Вводный курс: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1964. - 843 с.

Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1968. — 600 с.

Туган-Барановский М. И. Социальные основы кооперации. — М.: Экономика, 1989. - 496 с.

Чангли И. И. Труд. Социологические аспекты теории и методологии исследования. — М.: Наука, 1973. — 588 с.

Штольберг Р. Социология труда: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1982. —248 с.

Шумпетер Й. Теория экономического развития: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1982. — 455 с.


Частина третя. Прикладна соціологія
Розділ 1. ЛІНГВІСТИЧНІ МЕТОДИ У СОЦІОЛОГІЇ
Пропедевтичні зауваження
Соціологічне вивчення документації
Дискурсивний аналіз повідомлень засобів масової комунікації
Метод опитування з точки зору аналізу дискурсу
Соціолінгвістичне вивчення мови політики
Анкетування, поштове опитування, інтерв'ювання
Контент-аналіз, компонентний аналіз та побудова тезаурусів для соціологів
Розділ 2. ЕКСПЕРТНИЙ АНАЛІЗ, СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ЕКСПЕРИМЕНТ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ БАЗИС ТА ТЕХНІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru