Соціологія - Жоль К.К. - Соціологічний підхід до розуміння періодичних економічних криз за умов капіталізму

Соціологія економіки, як і будь-яка соціологічна дисципліна, має свій погляд на соціальну історію, зумовлений специфікою предмета дослідження. Без знання економічної історії соціологія економіки позбавляється того реального фундаменту, на який спираються її теоретичні узагальнення. У цьому разі мають на увазі не просто історичний погляд на історію господарського життя суспільства, а такий погляд, який враховує соціально-економічні кризи та їх періодичність, що відбивається на поведінці та діяльності різних соціальних груп, класів. Іншими словами, важко зрозуміти суть історизму соціології економіки без теорії економічних криз та циклів, яка посідає одне з центральних місць у сучасній економічній науці та, природно, становить особливий інтерес для соціологів, які вивчають поведінку суб'єктів економічної діяльності за різних життєвих умов.

Одним з перших багато уваги приділив вивченню механізмів періодичності економічних криз М. І. Туган-Барановський. Його перша значна праця у галузі економічної теорії "Періодичні промислові кризи" (1894) присвячена таким явищам капіталістичного способу господарювання, як ринок та кризи.

Як відомо, ринок за капіталізму є своєрідним нервовим вузлом, де переплетені складні ниті економічних відносин. Характерною рисою ринкового капіталізму є те, що він породжує тенденцію до переважання пропозиції над попитом, звідки виростає гонитва за ринками збуту, боротьба за них. Туган-Барановський підходив до проблеми ринку, використовуючи метод схематичної (структурної) побудови суспільного господарства як певної соціально-економічної цілісності. Це дало йому змогу зробити висновок, що розміри ринку товарно-капіталістичного господарства аж ніяк не визначені розмірами суспільного споживання, оскільки суспільний продукт складено не тільки з предметів споживання, але також із засобів виробництва. Тому проблема ринку впирається не у розміри суспільного споживання, а у пропорційність виробництва за галузями. За пропорційного розподілу виробництва ніяке скорочення споживчого попиту не спричинить перевищення загальної пропозиції над попитом. Економічна система немовби автоматично відреагує на зміну кон'юнктури та збалансує пропорції. Але оскільки капіталізм засадово є стихійним, то завдання пропорційного розподілу виробництва він зазвичай розв'язує не раціонально, а ірраціонально, тобто за допомогою криз, механізм яких, хоч як це не дивно, є по-своєму раціональним.

Капітал постійно тисне на виробництво, форсуючи його й породжуючи тенденцію до перевиробництва. Перевиробництво, розвиваючись, викликає кризу, інтенсивність якої посилюється внаслідок використання системи кредиту.

Кризи повторюються періодично. Простежуючи процес зміни економічної кон'юнктури, можна виявити закономірні ритми економічної житєдіяльності — підйом, кризу та депресію (спад). Чому підйом настає періодично й закінчується обов'язково кризою? Щоб розпочався підйом, необхідне нагромадження вільних капіталів. Але капітал нагромаджують не тільки у промисловості. Є чимало таких соціальних груп, доходи яких не залежать від коливань промислово-капіталістичної кон'юнктури (власники державних паперів, державні службовці, пенсіонери тощо). У періоди економічного застою у цих соціальних групах нагромаджуються значні капітали, які врешті-решт за допомогою банківської системи урухомлюють промисловість, зумовлюючи її підйом. Але підйом вичерпує вільний капітал та підвищує відсоток на кредит. Поступово цей відсоток починає руйнувати власне кредит, стимулюючи фінансову кризу, яка породжує паніку. Настає всезагальна криза. Економічний крах спричиняє депресію. І знову розпочинається робота щодо нагромадження капіталу.

У цьому разі для соціологів становить значний інтерес проблема розподілу, яка свого часу цікавила й Туган-Барановського. На його думку, розподіл не є якимось особливим процесом поряд з виробництвом та обміном. У господарському житті суспільства, яке функціонує нормально, якщо не брати до уваги комуністичну модель "неринкових відносин", не відбувається якогось особливого розподілу. Тому проблема розподілу — це лише особливий погляд на проблему виробництва та обміну.

Наукове вчення про розподіл розглядає господарську діяльність не під кутом зору суто економічної теорії, а з точки зору утворення та розміру доходу головних класів капіталістичного суспільства (найманий робітник — заробітна плата, капіталіст — прибуток, землевласник — земельна рента). У цьому разі маємо справу із соціологічним аналізом механізму розподілу національного продукту (доходу). Оскільки тут передусім йдеться про заробітну плату та прибуток, то для визначення їх рівня, а також для розуміння рівня та характеру впливу доходів на поведінку суспільних груп треба всебічно дослідити продуктивність суспільної праці, зокрема соціально-психологічну мотивацію, та соціальну організованість головних класів капіталістичного суспільства. Завдяки цьому стає ясно, що чим продуктивніша суспільна праця, тим швидше рухається науково-технічний прогрес, тим більшими є прибуток та заробітна плата. Останнє дуже непокоїло Маркса, який сподівався, що абсолютне зубожіння пролетаріату призведе до повалення капіталістичного ладу. Цілком можливо, що саме з цієї причини йому так і не вдалося до кінця написати свій "Реквієм" капіталізмові.