Соціологія - Кузьменко Т.М. - Поняття соціальної маргінальності

1. Поняття соціальної маргінальності.

2. Американська та європейська традиції дослідження марг нальност .

3. Типологія маргінальності.

4. Нові маргінальні групи.

5. Критерії соціальної маргінальності.

6. Маргінальність в Україні.

Поняття соціальної маргінальності

Суспільні трансформації сприяли виникненню соціально-політичних та економічних відносин якісно нового типу. Перехідне українське суспільство характеризується динамічністю, несформо-ваністю соціальної структури, яка відрізняється від структури розвинених суспільств. Незавершеність трансформаційних процесів зумовлює поширення невизначеності власної соціальної позиції, неадаптованість, низькі показники соціального самопочуття. Трансформація зачепила не лише підвалини політичної та економічної сфери, а й вплинула на ціннісно-нормативну сферу. В оцінках науковців та політиків сучасне українське суспільство нерідко заслуговує на епітет маргінальне.

Вперше у соціологічний обіг поняття маргінальність (від латинського margo - край, межа) ввів у 1928 р. американський учений Роберт Езра Парк у статті "Людська міграція та маргінальна людина"^*168.

*168: {Park R. E. Human Migration and Marginal Man // American Journal of Sociology. - 1928. - Vol. 33. - № 6. - r. 882-893.}

Досліджуючи міграційні процеси, Роберт Парк аналізує "особистість на межі" двох культур, які нерідко конфліктують між собою. Поняття маргінальна людина Р. Парк використовував для характеристики неадаптованості "культурних гібридів". Вчений характеризував маргінальність не лише як стан на межі, а й як приналежність одночасно до двох груп чи культур.

В основі природи маргінальної людини - почуття моральної дихотомії, перебування "в двох світах" одночасно, роздвоєння і конфлікту, коли старі звички відкинуті, а нові - ще не сформовані. Р. Парк відзначав, що періоди переходу і кризи в житті більшості людей схожі з тими, що переживає іммігрант, коли залишає батьківщину. Правда, на відміну від міграційних переживань, маргінальна криза визначалася ним як хронічна та беззупинна. Маргінал, за Р. Парком, набуває комплексу негативних психологічних ознак: серйозні сумніви у власній цінності, невизначеність зв'язків із друзями, острах бути ізольованим, хворобливу сором'язливість, самітність і надмірну мрійливість, гіпертрофоване занепокоєння щодо власного майбутнього, уникнення будь-якого ризикованого вчинку, нездатність насолоджуватися і впевненість у несправедливому ставленні оточуючих. Нерідко внутрішній конфлікт, моральна і психологічна криза, втрата соціальних орієнтирів завершується трагічно^*169. Тривалість перебування в стані дезадаптації закріплює риси маргінальності особистості та формує маргінальний тип.

*169: {Маргинальность в современной России. Коллективная монография. - М., 2000. - С. 5-14.}

Американська та європейська традиції дослідження маргінальності

Роберт Парк заклав класичні основи соціологічного дослідження маргінальності, зокрема культурологічний підхід в її поясненні. Надалі вивченню проблем маргінальності, маргінальної ситуації, маргінального статусу, маргінальної ролі, характеристик та типів, умов та стадій маргінальності присвятили свої роботи Е. Стоунк-віст, Т. Веблен, Т. Шибутані, У. Самнер, А. Фарж, Б. Манчіні, М. Голдберг, Р. Мертон, а також вітчизняні радянські та пострадянські науковці Є. Стариков, Є. Рашковський, Б. Шапталов, В. Муляр, А. Атоян, З. Голенкова, О. Ігітханян, В. Шапінський, І. Казарінова, І. Прибиткова, І. Попова, О. Черниш, М. Черниш, Є. Головаха та інші.

Концепцію маргінальної людини Р. Парка уточнили та розширили, застосовуючи до вивчення різноманітних соціальних процесів, однак і сьогодні є питання однозначного трактування основних понять, що описують соціальну маргінальність. Виокремилися різноманітні ракурси розуміння маргінальності та пов'язаних із нею причинно-наслідкових процесів.

Труднощі у визначенні маргінальності характеризує І. Попова^*170. По-перше, сам термін широко використовується у різних науках (соціологія, соціальна психологія, політологія, філософія, економіка тощо), що сприяє міждисциплінарному, загальному характеру. По-друге, в процесі застосування поняття з'явилося кілька його трактувань, що пов' язувалися з різними типами маргінальності. По-третє, нечіткість у визначенні ускладнила процес вимірювання явища, його емпіричної інтерпретації.

*170: {Попова И. П. Новые маргинальные группы в российском обществе (теоретические аспекты исследования) // Социологические исследования. - 1999. - № 7. - С. 62-71.}

Розрізняють американську та європейську традицію трактування поняття маргінальність.

Американська (починаючи з Р. Парка) зосереджується переважно на вивченні культурного конфлікту, який виникає при переході особистості з однієї спільноти в іншу з відмінною культурою, субкультурою, стилем життя (Е. Стоунквіст, Е. Х'юз, Т. Шибутані). Зокрема Е. Стоунквіст доповнює характеристики маргінальної людини оптимістичними положеннями про можливість подолання культурного конфлікту, але за тривалий час, близько 20 років. Він розрізняє три фази еволюції маргінальної людини:

1) особистість не усвідомлює перебування в процесі конфлікту культур, а лише "всмоктує" панівну культуру;

2) конфлікт стає усвідомленим;

3) пристосування до ситуації: успішне або ні.

Е. Х'юз розширив поле застосування маргінальності не лише до расових та культурних взаємодій, а й до наслідків соціальної мобільності, соціальних змін, які зумовлюють появу особистостей у позиції невизначеності власної ідентифікації.

Т. Шибутані вводить категорію маргінальний статус як позицію, де втілюються протиріччя структури суспільства. Він зазначає, що не завжди є взаємозв'язок між маргінальним статусом та комплексом негативних психологічних рис маргінальної людини, що описували Р. Парк та Е. Стоунквіст. Маргінальні групи можуть не усвідомлювати культурний конфлікт, формувати соціальне середовище з власними цінностями. Чинником психологічних розладів найчастіше є ситуація ідентифікації з вищою стратою та неприйняття до неї особистості (Р. Мертон детально розглядає маргінальність як специфічний випадок референтної групи - прагнення, підготовка до входження до референтної групи, яка не схильна приймати індивіда).

Отже, для американської традиції притаманний суб'єктивно₁-психологічний, культурологічний підхід визначення маргінальності^*171.

*171: {Маргинальность в современной России. Коллективная монография. - М., 2000. - С. 5-14.}

Європейській традиції (починаючи з М. Вебера та К. Маркса) властиве дослідження структурної (соціальної) маргінальності. З акцентуванням на об'єктивній соціальній зумовленості маргіналь-ності, визначенні умов та чинників цього явища. Предметом аналізу стає взаємозалежність маргінальності та соціальної структури суспільства. Досить різноманітне трактування маргінальності. Найчастіше - це декласовані елементи, проблемна група, соціальне дно; соціальні групи, які виключені із системи суспільних зв'язків (К. Рабан, А. Фарж). Маргінальність переважно пов'язується із соціальним вилученням, витісненням чи добровільним відходом^*172.

*172: {Маргинальность в современной России. Коллективная монография. - М., 2000. - С. 5-14.}

Радянські соціологи розпочали дослідження маргінальності, визначаючи її як характеристику капіталістичних соціумів. Маргінальними вважалися соціальні групи, які брали недостатню участь у соціально-культурних, економічних, ідеологічних сферах, не виконували суспільних функцій, існували на нелегітимні засоби чи соціальні видатки; соціальні групи, ізольовані від суспільства^*173.

*173: {Акопян Н. Маргинальность как одна из основных характеристик трансформирующегося общества // 21-й век. - 2005. - № 1. - С. 150-165.}

Один із перших дослідників маргінальності радянського періоду Є. Стариков дещо в публіцистичному стилі характеризує таке суспільство "як маргіналізоване початково, фактом "маргінального первородства" (революція, громадянська війна)"^*174. Вчений ототожнював маргіналів із люмпеном, "охлосом", які утворилися та відтворилися в радянський час. Водночас, Є. Стариков акцентує увагу на об'єктивній оцінній нейтральності поняття, вважаючи, що ця категорія не несе ані негативного, ані позитивного емоційного навантаження.

*174: {За Попова И. П. Новые маргинальные группы в российском обществе (теоретические аспекты исследования) // Социологические исследования. - 1999. - № 7. - С. 62-71.}

У вітчизняній соціології набув поширення розгляд маргінальності в контексті розвитку суспільних відносин, як прояв відносин соціально-поляризованого суспільства, а не лише як наслідок етнокультурного конфлікту. Під маргінальністю розуміють "чи ситуацію, яка виникає при взаємодії різних соціальних груп, нерідко тих, що конфліктують; чи статус, обумовлений приналежністю до двох чи більше таких груп; або субкультури, які утворюються в сфері їх взаємодії. Маргінальність інтерпретується як наслідок значної соціальної дистанції між групами, що проявляється в відмінностях між цілями, які вони переслідують; ресурсами, якими вони реально володіють, або механізмами, які забезпечують їх інтеграцію. З іншого боку, маргінальність розглядається як наслідок довготривалої та всеохоплюючої взаємодії соціальних груп, зумовленої розподілом праці чи іншими об'єктивно діючими факторами. Взаємодія різних соціальних груп призводить до розхитування їх нормативно-ціннісних систем, що супроводжується порушенням соціальної регуляції поведінки₁, проявом асоціальності, негативним психічним станом індивідів"^*175.

*175: {Прибыткова И. Мы - не маргиналы, маргиналы - не мы? // Философская и социологическая мысль. - 1995. - № 11-12. - С. 70-86.}

Переосмислення маргінальності в контексті сучасної ситуації в Україні дало підстави С. Макеєву виокремити два рівні аналізу маргінальності^*176.

*176: {Коваліско Н. В. Основи соціальної стратифікації: Навч. посіб. - Л., 2007. - С. 226-227.}

По-перше, можна трактувати маргінальність як проекцію загальної маргінальної ситуації, характерної для українського суспільства загалом та окремих соціальних груп на межі двох соціальних структур. При цьому маргінальну ситуацію вчений визначає як систему зовнішніх та внутрішніх умов існування, що виникає внаслідок широкомасштабних якісних нееволюційних суспільних змін, яким притаманна зміна державного устрою, трансформація соціальної структури та ціннісно-нормативної системи світосприйняття. Це - структурна маргінальність, причиною якої є вилучення індивідів та соціальних груп із системи виробничої діяльності, відсторонення від виконання суспільних та політичних функцій, споживання духовних цінностей. В Україні численне безробіття, зубожіння значної частини населення, масова зміна соціального та професійного статусу зумовлюють маргінальну ситуацію.

По-друге, маргінальність - прояв перебування особистості в маргінальному статусі, що зумовлений індивідуальними обставинами, але однак під впливом маргінальності у першому значенні. Тобто, це - культурне (суб'єктивно-психологічне) трактування маргіна-льності, яке закладене представниками американської соціології.

Соціально-психологічна маргінальність характеризується внутрішньою конфліктністю, що зумовлює тривожність, настороженість, агресивність та відчуженість стосовно соціального середовища.

Соціальна та соціально-психологічна маргінальність описують різні феномени: не завжди соціальний маргінал має ознаки соціально-психологічної маргінальності. Підґрунтям для соціально-психологічної маргінальності у сучасному українському суспільстві є його рухливість та хаотичність у культурному, політичному та економічному сенсі^*177.

*177: {Бевзенко Л. Маргіналізація в перехідному суспільстві. Зв'язок із соціальним успіхом // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - № 3. - С. 170-172.}