Соціологія - Кузьменко Т.М. - Етапи розвитку особистості за Еріком Еріксоном

^{*: {Социология / Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Нечипуренко В. Н., Попов А. В. - М., 2000. - С. 113-149.}}

Соціалізація - процес, який здійснюється впродовж усього життя. І кожен її період пов'язаний із певними особливостями, які залежать як від цілей, які ставить перед собою людина, так і від агентів соціалізації, що активно впливають на людину.

Соціалізація особистості:

- єдність уніфікації та індивідуалізації

- основні фактори, які обумовлюють процес соціалізації: сім'я, відносини рівності, навчання, праця, ЗМІ, організації;

- стадії соціалізації: дитинство, підліткова стадія, зрілість, старість (дотрудова, трудова, післятрудова).

Сучасний процес соціалізації науковцями характеризується як амбівалентний. П. Бергер зазначає, що в умовах модернізації відбувається руйнування панування традиції й духу колективності, індивід стає більш самостійним, однак ця самостійність одночасно сприймається і як звільнення, і як тягар... Соціалізація у "відкрите закінчення" (за визначенням П. Бергер та Б. Бергер) відрізняється від традиційної моделі тим, що вона не дає особистості готових моделей, сценаріїв життя, "а лише надає можливість "пошуків себе", пошуків, які будуть тривати протягом всього наступного життя. Як наслідок, системною якістю сучасного періоду стає "невизначеність і варіативність майбутнього"" .

Десоціалізація - процес руйнування або перебудови існуючої системи цінностей, відучення від старих цінностей, соціальних норм, ролей та правил поведінки.

Ресоціалізація - наступний за десоціалізацією етап засвоєння нових цінностей, соціальних норм, ролей та правил поведінки.

У суспільствах перехідного типу доволі часто доводиться зустрічатись із явищем ресоціалізації. Цей термін означає ситуацію докорінної зміни соціального середовища і необхідність особистості пристосуватися до змінених соціальних обставин, нових норм і цінностей. Це надзвичайно болючий для людини процес, прикладами якого можуть бути цілковита зміна поглядів на суспільство та переоцінка свого минулого життя, руйнування основ старого світогляду і усвідомлення необхідності побудови нового світорозуміння, вимушений розрив із традиційними культурними цінностями і прагнення бути "сучасним", граючи інколи зовсім невідповідну своїм бажанням соціальну роль, і т.ін. Це радикальна зміна установок та моральних засад особистості.

Для суспільств перехідного типу характерні процеси десоціалі-зації та ресоціалізації: зростання цінності речей та знецінення ідей. Досить важливим є твердження, що особливості стратегічних орієнтацій зумовлює їх соціальна база. Суб 'єкти стратегії успіху - середні верстви, науково-технічна інтелігенція, підприємці, керівники, політичні діячі. Стратегію життєвого благополуччя застосовують переважно маргінальні верстви та представники фізичної праці. Прибічники стратегії самореалізації - гуманітарна інтелігенція, діячі літератури й мистецтва, духівництво. Корисну інформацію для аналізу особистісних орієнтацій дають Є. Рєзнік та Ю. Рєзнік, визначаючи передумови вибору певного типу орієнтацій, умовно подаючи їх у вигляді загальних та часткових залежностей, які фіксуються емпіричним шляхом на індивідуальному та груповому рівні.

Наведемо лише загальні залежності: стратегії життєвого успіху і самореалізації більш привабливі, ніж стратегія добробуту в тому випадку, коли в суспільстві вищий рівень і якість життя; чим більшою постійністю і визначеністю характеризується соціальне середовище, тим більш стійкі стратегії й тим більш планомірно здійснюється їх формування; більш вірогідний вибір стратегії життєвого успіху, коли частіше спостерігається покращання соціокультурних умов життя і більшим визнанням користуються особиста ініціатива і досягнення; чим глибші й гостріші соціально-економічні протиріччя в суспільстві і чим сильніші кризові явища, тим більш можливим стає вибір стратегії життєвого добробуту; більш різноманітні горизонтальні зв' язки і процеси самоорганізації в суспільстві і менш жорстока регламентація дії людей створюють більше можливостей для вибору і формування стратегії самореалізації. Усвідомлюючи, що вибір, побудова життєвої стратегії реалізуються на основі рефлексивної позиції, яка полягає в усвідомленні раціональних і нераціональних засад особистісного життя, його причинної зумовленості, вчені підходять до з'ясування факторів зміни життєвих стратегій: зовнішні, наприклад, зменшення рівня матеріального забезпечення, втрата статусних позицій; та внутрішні - постійно зростаюче невдоволення самореалізацією, стан психологічного дискомфорту, пов'язаний з утратою ідеалів.

Дослідники розглядають різні способи пристосування до нових життєвих умов.

Сьогодні актуальним залишається вибір особистістю серед таких моделей життя:

o легітимна еміграція (виїзд на постійне місце проживання за кордон);

o закордонне заробітчанство (переважно нелегітимна, рабська праця без соціального захисту);

o тіньове та напівтіньове заробітчанство в країні, яке практично зводиться до безправного найму;

o напівжебрацьке виживання на легітимні виплати - зарплати, пенсії стипендії, соціальну допомогу тощо;

o підприємницька діяльність - із ускладненим веденням бізнесу, що визнається на світовому рівні і штовхає бізнесменів до незаконних практик^*277. (Наприклад, за обтяжливістю для бізнесу наша податкова система посідає 177-ме місце із 178, щодо умов та можливості одержання ліцензії на ведення бізнесу - 174. На отримання ліцензії наш підприємець витрачає в середньому 429 днів)^*278.

*277: {Саєнко Ю. Українське суспільство 2002 // }

*278: {Сколотяний Ю. Що не звіт - у нас "незалік" // "Дзеркало тижня". - 2007. - №36 (665). }

Українські вчені, розглядаючи складні процеси адаптації до кризових ситуацій (нових соціальних або екологічних умов життя), роблять висновок про наявність семи основних довгострокових стратегій: 1) дотримання традиційного способу життя, роду занять, ігноруючи нові умови та ситуації; 2) втеча у хворобу, домінування рентних (споживацьких) настанов; позиція жертви; 3) втеча від реального світу у фантастичний, наркотизація, алкоголізація; 4) спрямування та інтенсифікація діяльності щодо забезпечення матеріального добробуту або досягнення успіху та визнання; 5) організація співтовариств з метою матеріальної або духовної підтримки її членів; 6) самореалізація у тв₂орчості; 7) перехід до ведення натурального типу господарювання^*279.

*279: {Мистецтво життєтворчості особистості: Наук.-метод. посібник: У 2 ч. / Ред. рада: В.М. Доній (голова), Г.М. Несен (заст. голови), Л.В. Сохань, І.Г. Єрмаков (керівники авторського колективу) та ін. - К., 1997. - Ч. 1: Теорія і технологія життєтворчості. - С. 23. }

Сучасна суспільна криза зумовилла нестабільність життєвого простору особистості. Характеристикою сьогодення стає десоціалізація - руйнування або перебудова існуючої системи цінностей, відхід від старих цінностей, соціальних ролей. За десоціалізацією йде докорінна зміна соціального середовища і необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, виробити відповідні ціннісні орієнтири та норми - ресоціалізація. Ресоціалізація передбачає переоцінку свого соціального становища, формування "сучасних" преференцій.

Довготривалі нестабільні життєві умови вносять зміни в систему орієнтації особистості, які переважно передбачають нові акценти в ціннісних орієнтирах. Найвагомішими стають індивідуалістські, первинні, базові цінності людини.

Анормальні життєві ситуації - як позитивні, так і негативні стають підґрунтям для поповнення життєвого світу особистості знаннями, вміннями та навичками, а також для формування групового соціального досвіду подолання критичних ситуацій. До основних соціальних ресурсів подолання надзвичайних ситуацій належать як особистісний ресурс, так і ресурси соціального середовища: підтримка неформальних мереж людського спілкування та відповідних інстанцій. Передумовами є: по-перше, збереження міжособистісної мережі комунікації - позитивні взаємостосунки з близькими людьми; по-друге, належне функціонування системи організацій, що формує фаховий ресурс адаптації; по-третє, за умови сформованості відповідних уявлень у громадській свідомості щодо можливості отримати та ефект₁ивності допомоги від організаційно-фахової структури суспільства^*280.

*280: {Ходорівська Н. Ситуаційні негативи повсякдення та адаптивні ресурси людини // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2004. - № 4. - С. 140-157. }

Сьогодні в українському суспільстві найбільший адаптивний ресурс люди, що потрапили в тяжкі життєві ситуації, одержали в найближчому оточенні, передусім від родини. Найчастіше підтримку з б₂оку родини адаптанти одержували у випадку тяжкої хвороби (86 %)^*281, рідше - коли відчували матеріальні проблеми (64 %), і найменше - у випадку психологічних проблем особистості (57 %).

*281: {Опитування інституту соціології НАН України, вибірка репрезентативній дорослому населенню України, 1800 осіб, 2004 р.}

Найактивніше організаційно-фаховим ресурсом користуються у випадку "втрат у здоров'ї" (24 % отримали допомогу від лікарів та медичних закладів, 10 % - від ритуальних служб). У вирішенні матеріальних проблем поклалися на фаховий ресурс 10 % із тих, хто пережив тяжкі матеріальні проблеми, а щодо психологічних - 8 % адаптантів.

У визначенні особистісних мотивацій працівників державних організацій превалює хабарництво чиновників - 35 % (загалом по вибірці). Особливо в такій мотивації впевнені ті, хто пережив різні скрути (39 %), психологічні проблеми (45 %). ^*282

*282: {Ходорівська Н. Ситуаційні негативи повсякдення та адаптивні ресурси людини // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2004. - № 4. - С. 140-157.}

У сучасному українському суспільстві адаптивний організаційно-фаховий ресурс не сформований на належному рівні, проблематичний, значною мірою корумпований. Він не сприяє активному подоланню тяжких життєвих ситуацій. Нестабільні умови життєдіяльності стають одним з основних об' єктивних факторів зміни життєвих орієнтацій, спричиняють реформацію індивідуальних життєвих позицій. В періоди суспільних кризових явищ, надзвичайних ситуацій найбільшою мірою окреслюється детермінуючий вплив об' єктивної реальності, однак і в реакції на тяжкі життєві ситуації проявляється їх залежність від індивідуальних особливостей суб' єкта діяльності.

ВИКОРИСТАНА ТА РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. АндрееваГ.М. Социальная психология. - М., 2000.

2. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. - М., 1995.

3. Білоус В. С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посіб. - К., 2002 .

4. Горностай П. П. Гендерна соціалізація та становлення тендерної ідентичності // Основи теорії гендеру: Навч. посіб. - К., 2004. - С . 132-156.

5. Горностай П. П. Теория ролей //

6. Волков Ю. Г. Социология: лекции и задачи. - М., 2003. - С. 56-75.

7. Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Нечипуренко В. Н., Попов А. В. Социология. - М., 2000. - С. 113-149.

8. Ильин В. Социальное неравенство. - М., 2000.

9. Кон И. С. Социология личности. - М., 1967.

10. Линтон Р. Статус и роль // Человек и общество: Хрестоматия / Под. ред. С. А. Макеева. - К., 1999.

11. ЛукашевичМ. П. Социология воспитания: лекции. - К., 1996. 12.Маслоу А. Г. Мотивация и личность. - СПб., 1999.

12. Мертон Р. К. Статус и роль // Человек и общество. Хрестоматия / Под. ред. С.А. Макеева. - К., 1999.

13. Мертон Р. Социальная теория и социальная структура // Человек и общество. Хрестоматия / Под. ред. С. А. Макеева. - К., 1999.

14. Резник Ю. М. Человек и общество (опыт комплексного изучения) // Личность. Культура. Общество. - 2000. - Т. 2. - Вып. 3,4.

15. Смелзер Н. Социология / Пер. с англ. - М., 1994.

16. Солодовникова И. В. Социализация личности в зрелом возрасте: Опыт интерпретации // Социологические исследования. - 2006. - № 2. - С. 32-39.^

17. ЧернишН. Й. Соціологія: Курс лекцій. Випуск 1-6. - Л., 1996.

18. Эриксон Э. Детство и общество. - СПб., 1996.

19. Ядов В. А. Личность как предмет изучения // Социальная психология в трудах отечественных психологов. - СПб., 2000. - С. 70-75.