Девіації поділяють на індивідуальні та групові.
Індивідуальне відхилення | окремий індивід відкидає норми своєї субкультури |
Групове відхилення | розглядається як конформна поведінка члена деві-антної групи щодо її субкультури |
У реальному житті ці два типи відхилень найчастіше взаємно перетинаються.
Первинна девіація | Поведінка з відхиленням, яка загалом відповідає культурним нормам, прийнятим у суспільстві. Відхилення незначні і терпимі. Соціальним середовищем індивід не визначається як девіант і сам не вважає себе таким. Це відхилення сприймається як маленька витівка, ексцентричність чи помилка (незначна). Індивід продовжує жити колишнім життям, займати те саме місце в системі статусів і ролей, як і раніше взаємодіяти з членами групи. Девіанти залишаються первинними доти поки їх дії укладаються в межах соціально прийнятої ролі. |
Вторинна девіація | Відхилення від існуючих у групі норм, яке соціально визначається як девіантне. Особа при цьому ідентифікується як девіант. Іноді у разі здійснення навіть єдиної дії (зґвалтування, гомосексуалізм, вживання наркотиків і т.д.) або помилкового звинувачення, до індивіда приклеюється ярлик девіанта. Варто одержати ярлик девіанта, як одразу з'являється тенденція до переривання багатьох соціальних зв'язків із групою і навіть можлива ізоляція. Таким чином, вторинне відхилення може змінити все життя людини. |
Концепція первинного і вторинного відхилення вперше була сформульована і детально розроблена Ховардом Полом Беккером.
"...Соціальні групи створюють девіантність, створюючи правила, порушення яких становить відхилення, застосовуючи ці правила до окремих індивідів і наклеюючи на них ярлик аутсайдерів. Із цього погляду, девіантність - це не властивість дії індивіда, а радше наслідок застосування іншими індивідами правил і санкцій до "порушника". Девіант - це той, на кого вдалося наклеїти цей ярлик; девіантна (та, що відхиляється) поведінка - це поведінка, на яку люди наклеїли ярлик девіантної"*287.
*287: {Беккер Г. Девиантность как следствие "наклеивания ярлыков" // Контексты современности - II: Хрестоматия. / Сост. и ред. С. А. Ерофеев. - К., 2001. - С. 144-146.}
На думку В. Добренькова та А. Кравченка, девіантна поведінка (в широкому значенні) має три більш конкретні форми порушення соціальних норм*288:
*288: {Добреньков В. И., Кравчанко А. И. Социология: в 3 т. - Т.3: Социальные институты и процессы. - М., 2000. - С. 448-449.}
o власне девіантна, або девіантна у вузькому значенні слова, тобто такі поведінкові відхилення (не значні), які не зумовлюють кримінального та адміністративного покарання;
o делінквентна поведінка - протиправні вчинки, які не є у власному значенні слова злочином, вони караються в адміністративному порядку;
o кримінальна, або злочинна поведінка - поведінка, вчинки, які можна класифікувати як злочин.
На думку Я. Гілінського, поведінка з відхиленням може бути як зі знаком "мінус" (негативна), так і зі знаком "плюс" (позитивна - соціальна, наукова, технічна, художня творчість)*289.
*289: {Социология в России / Под ред. В. А. Ядова. - М., 1998. - С. 595-601.}
Отже, поведінкою з відхиленням може бути і творчість, особливо її видатні форми, їх назвали - інваріантними.
По-перше, власне творчість є запереченням норми.
По-друге, творці принципово нового майже всі відрізняються відхиленням від прийнятих у суспільстві норм поведінки.
Таким чином, поняття девіації з введенням до нього і творчості й інших форм порушення стандартів призвело до того, що великий перелік явищ та маса людей характеризуються як відхилення від норми. І в цьому плані може бути нормою за масштабом, тому проблема девіації та девіантної поведінки є постійно незавершеною.
Соціологічні теорії девіації
Власне соціологічні теорії девіції
Теорія аномії
Теорія культурного перенесення
Теорія конфлікту
Теорія стигматизації
Джон Масіоніс характеризує соціальні основи девіантності
Соціальний контроль. Його види та функції
ТЕМА 13. ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ, МЕТОДИ ЗБИРАННЯ ТА АНАЛІЗУ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ