Соціологія - Макеєв С.О. - Макс Вебер про класи

М. Вебер також визнавав класи елементами економічної структури. Він вважав можливим говорити про класи, якщо виконуються такі три умови: 1) існує сукупність людей, для яких є спільною можливість задовольняти певний обсяг життєвих потреб (мати велосипед, але не машину, володіти будинком, але не мати вілли на березі моря); 2) якщо ці можливості забезпечені певним рівнем винагороди і намаганням підтримувати або підвищувати його; 3) якщо ці можливості є за умов ринку товарів та ринку робочої силнГу

Виконання усіх трьох умов конституює те, що М. Вебер називав класовою ситуацією, — сукупність можливостей забезпечити себе матеріальними і соціальними благами, знаходити застосування знанням, навичкам і особистому досвіду. Тому 'термін "клас" є референтним для сукупності людей, що перебувають у подібній класовій ситуації, базисними категоріями якої є власність та відсутність власності (робітники, підприємці, банкіри, рантьє).

Крім того, індивідів об'єднує у клас економічний інтерес підтримувати або поліпшувати стандарт життя. Тому в класовій ситуації завжди можливі спільні дії, тобто однакові реакції на подібні життєві умови. Залежність між класовою ситуацією і життєвими шансами може бути більш-менш усвідомлена. Якщо зв'язок усвідомлюється, тоді стає зрозумілим, що відмінність у життєвих шансах є наслідком розподілу власності, а також структури конкретного економічного ладу. Обурення проти наявної класової структури в цьому разі ґрунтується на раціональних засадах.

Разом з тим М. Вебер завжди різко заперечував проти наділення класу здатністю володіти свідомістю або культивувати інтереси ("свідомість класу", "інтереси класу" в марксистській інтерпретації). Реально існують тільки індивіди, що перебувають в однаковій ситуації на ринку праці та ринку товарів.

Сучасне уявлення про класи

Поняття "клас", як і раніше, входить до концептуального каталогу соціології. За його допомогою намагаються осмислити зміни в структурах економіки і суспільства. У розвинених країнах відбувся поділ власності і контролю за нею. Перебіг соціального життя дедалі частіше регулюється формальними організаціями

(багатонаціональними компаніями, політичними партіями). Складається нова структура економіки з незнаними досі заняттями та професіями. Світ, здається, остаточно визнав неминучість нерівності та відсутність переконливих і привабливих альтернатив їй. Ці зміни настільки радикальні, що соціологи говорять про "новий середній клас", "новий робітничий клас", "клас менеджерів", "новий правлячий клас". Досягнутий рівень добробуту диктує цінності, політичні настанови і переваги, що надають суспільству більшої згуртованості. Інструментальний колективізм замінив колишню групову неприязнь, однак, на думку деяких соціологів, не відмінив класів та класової ситуації.

Сучасний американський соціолог Ерік Олін Райт зараховує себе до прибічників марксистської традиції і в дослідженні класів сучасного суспільства виходить зі способу виробництва. Останній навіть тепер не є однорідним, поряд з розвиненим капіталістичним виробництвом існує просте товарне і дрібнотоварне виробництво; значною власністю іноді володіють численні акціонери, проте керує нею обмежена кількість менеджерів; на великих та середніх підприємствах, що становлять основу економіки, влада розподілена нерівномірно. Звідси й різні базисні, проміжні, а також суперечливі позиції в економічній структурі суспільства: власники значних, середніх та дрібних капіталів, наймані робітники, менеджери на великих та малих підприємствах, що мають повноваження і відповідальність, керують власністю, але не володіють нею. Три ознаки, вважає Е.О.Райт визначають сьогодні належність до класу — власність та її розміри, кваліфікація і компетентність, відповідальність або участь у прийнятті рішень чи владі.

Англійський соціолог Джон Голдторп пропонує визначати клас, виходячи із заняття. Найістотнішими характеристиками заняття є статус за наймом (роботодавець чи найманий робітник), рівень доходу, ступінь економічної безпеки (ризик втратити роботу або капітал), шанси на економічний успіх, місце в системі влади та контролю за процесом виробництва, міра автономії в роботі, а частково й престиж заняття в суспільстві. З урахуванням названих характеристик кожне заняття належить до одного з 11 класів керівники найвищого рівня в державі та різних галузях економіки; керівники середнього рівня; спеціалісти з вищою освітою; працівники сфери послуг; дрібні власники, що наймають робітників; дрібні власники, які не наймають робітників; фермери; техніки та майстри; кваліфіковані робітники; напівкваліфіковані й некваліфіковані робітники; працівники сільського господарства.

У соціології сьогодні склалися два основних підходи до інтерпретації поняття "клас". Насамперед класи розглядаються як позиції в структурі виробництва та розподілу. Однак частіше до ознак класу зараховують певну культуру, життєвий устрій, порівняно стійкі традиції. В цьому разі (переконані прихильники такого підходу) можна говорити про "соціальний клас", як і годиться в соціологи!"? Тоді міркування соціолога збігаються з уявленнями, що циркулюють у суспільстві про поведінку та ознаками тих чи інших соціальних типів. Відомо, наприклад, що купці гуляли з розмахом, козаки вважалися носіями вільнолюбства, різночинці були нетерпимими.

Отже, належати до класу означає отримати доступ до певного обсягу матеріальних і соціальних благ, володіти конкретним обсягом влади і відповідальності, розпоряджаючись людьми і різноманітними ресурсами, бути носієм специфічних сподівань та домагань, а в більш широкому розумінні — й культури: поводити себе стосовно інших людей або подій згідно із ситуацією, набутими поняттями та уявленнями. Інституціоналізована приватна власність та зміцнілий ринок є конче необхідними передумовами існування класів як елементів економічної структури. Виходячи із соціологічної традиції, що склалася, ми не можемо говорити про існування класів в Україні: і приватна власність, і ринок є більше гаслами і метою, ніж реальністю, а звичаї та зразки поведінки переважної більшості населення формувалися далеко не за ринкових умов.