Соціологія - Макеєв С.О. - Імовірнісні відбори

Під імовірнісними розуміють відбори, за яких, по-перше, кожна одиниця генеральної сукупності зберігає рівну або майже рівну ймовірність бути відібраною до вибіркової сукупності і, по-друге, сформована таким чином вибіркова сукупність має бути досить великою за обсягом. За такого відбору елементи генеральної сукупності представлені у вибірці з імовірністю, близькою до відповідного значення в генеральній сукупності. Отже, у вибірковій сукупності немовби відтворюється розподіл ознак генеральної сукупності, що нас цікавлять.

У теорії вибіркового методу виділяють два різновиди ймовірнісних відборів: повторні та безповторні. Вони різняться між собою не тільки технікою відбору одиниць з генеральної сукупності, а й ступенем точності результатів. Під час повторного відбору одиниці сукупності зберігають однакову ймовірність потрапити до вибіркової сукупності. Це досягається шляхом повернення відібраних одиниць до генеральної сукупності. Відбір немовби починається спочатку. Під чає безповторного відбору ймовірність одиниць потрапити до вибіркової сукупності постійно зростає, оскільки відібрані одиниці вже не беруть участі в подальшому відборі. Зазначимо, що середні квадратичні помилки без-повторних відборів завжди менші від середніх квадратичних помилок повторних відборів такого самого обсягу. Тому використання формул розрахунку статистичних помилок повторної вибірки підвищує надійність результатів, одержаних у безповторному відборі.

Практично ймовірнісна вибірка може використовуватися лише за умови вивчення невеликих об'єктів. Це пов'язане з труднощами складання списків одиниць спостереження, включених до об'єкта дослідження. Ймовірнісний відбір застосовується в тому разі, коли відсутні попередні дані про розподіл потрібних характеристик генеральної сукупності. Це пояснюється тим, що питання про репрезентативність імовірнісної вибірки розв'язується переважно на етапі відбору одиниць дослідження. Цей етап потребує створення умов, за яких елементи генеральної сукупності мають однакову ймовірність потрапити до вибіркової сукупності.

Районований відбір

Одним із видів випадкового відбору є районований відбір. Теорія та практика вибіркового методу свідчать, що ймовірнісний відбір використовується порівняно рідко (лише у 8 % загальної кількості типів відборів), оскільки, з одного боку, в більшості випадків його можна помітно поліпшити, виходячи з економічних критеріїв, а з іншого — дуже часто його просто неможливо застосовувати. Однак імовірнісна вибірка, одержана внаслідок застосування будь-якої техніки відбору, стає районованою, якщо процедурі відбору одиниць спостереження передує розподіл генеральної сукупності на однорідні частини.

Районування не є відхиленням від принципу випадковості при побудові вибірки, тобто в цьому разі кожна одиниця сукупності, як і раніше, має однакові шанси потрапити до вибірки, оскільки районовану вибірку можна вважати рівнозначною ряду випадкових вибірок із підсукупностей — типових районів. Разом з тим районування за умови умілого використання має своїм результатом меншу, ніж імовірнісна вибірка, дисперсію оцінок. Найточніші результати одержують, коли типові групи виділені так, що одиниці всередині кожної з них мають найбільшу схожість, тоді як одиниці з різних районів помітно різняться, оскільки помилка районованої вибірки зумовлена лише варіацією всередині виділених типових груп. Як ознаки розшарування використовуються тільки ознаки, що корелюють з досліджуваними характеристиками. Представництво таких ознак у відсотках у генеральній сукупності відоме, наявність або відсутність їх у кожній одиниці сукупності можна чітко визначити ще до початку дослідження.

Незважаючи на очевидні переваги районованого відбору, цей метод застосовується рідко, оскільки потребує повної інформації про характер зв'язків між параметрами генеральної сукупності, а це, у свою чергу, пов'язане з необхідністю попереднього аналізу об'єкта дослідження, його "розшарування". Ось чому сучасне вибіркове дослідження відбувається у два етапи: перший етап є описом об'єкта дослідження на підставі попередньої інформації про нього, яку одержують до проведення самого дослідження. Другий етап — це безпосереднє формування вибіркової сукупності відповідно до завдань дослідження й результатів опису.