Соціологія - Сірий Є.В. - 4. Цільові групи

Виходячи з різноманітного характеру виникнення груп, прийнято виділяти так звані цільові групи. Назва цільові говорить сама за себе.

Цільові групи - це групи, створені із певним задумом, прагнутимуть до досягнення певної мети або до здійснення певних замислів організаторів. На заводі такими цільовими групами є: бригада, дільниця, цех, служба. На АТП - автоколона, ланка. В інституті - кафедра, факультет; канцелярія, бухгалтерія. Хоча їх можна віднести до елементів соціальних інститутів. Але можуть існувати цільові неформальні групи. В їх основі, як і в основі всіх галузей суспільного життя, є певні людські потреби, які набувають форму інтересів. (Стійке прагнення до досягнення певної мети - інтерес.)

Як правило, людина прагне досягти мети або самостійно, або в конкурентній боротьбі, або у співпраці з іншими. Причому ця співпраця регулюється і визначається певними нормами, правилами, які об'єднують співробітників у цільову групу. Деколи їх називають об'єднаннями, організаціями. Цільові групи можуть бути різного роду - залежно від характеру інтересів, які об'єднують її членів. Вони можуть бути групами, що реалізовують: економічні, політичні, культурні, наукові, спортивні, розважальні, благодійні цілі, можуть служити певним місцевим інтересам.

У цільових об'єднаннях панують відносини погодженого характеру між членами, в них існує певна організованість, структура, діє система стимулів та активізації діяльності, внутрішня комунікативна мережа. В цільових групах особливо важливу роль відіграють лідери як організатори-керівники та каталізатори злиття, згуртованості групи.

Таким чином, цільова група - соціальна група, наділена статусом (формально юридично, або ні), і є частиною соціального інституту, організації, має мету в досягненні певних результатів у рамках даного інституту, організації. Дуже часто цільова група ототожнюється із поняттям організація.

5. Територіальні спільності

До такого типу спільностей відносять ті, члени яких пов'язані відношенням до загальної території, на якій вони проживають, і тими відносинами, що витікають із факту прожиття на спільній території. Територіальними спільностями є: місто, містечко, село, хутір, окремий район міста, а в деяких аспектах - і держава. Перш за все, вони виникали під впливом географічного середовища. Головним у соціологічній теорії розселення є вияв суспільної суті різних типів поселення. Такий підхід вимагає розкриття соціальної обумовленості виникнення розселення (поселення), його функціонування та розвитку з врахуванням різних соціально-історичних укладів суспільства, основної його ролі та функції. З'ясування впливу соціально-виробничої діяльності населення на навколишнє середовище - також актуальне питання.

Більш детальний аналіз дають спеціальні соціологічні теорії: "регіональна соціологія", "соціологія міста" та "соціологія села" або зведена "соціологія розселення", яка вивчає ґенезу (процес виникнення), сутність та загальні закономірності функціонування міста, села, певного регіону - як цілісних систем.

Простежуючи еволюцію розвитку суспільства, бачимо, що постійні пасовища, населення перших людей, які займались рибальством, скотарством, землеробством, створювали різні типи спільностей. Під впливом взаємодії сил природи, діючих в географічному середовищі, техніки виробництва (застосовувалась для засобів задоволення потреб), типу культури, яку розвивали, люди створювали різні типи організацій територіальних спільностей. Перші примітивні поселення структуризувалися переважно з: площі для зборів, місцезнаходження основних інститутів, приміщення для худоби, ринку. Більш складну структуру мали: сільськогосподарське, торгове, промислове містечко: поява окремих районів, де зосереджувались торгові, обслуговуючі інститути, ремісничі, промислові, адміністративні центри, комунікативна мережа. Великі міста мають ще більш складну мережу. Взагалі великі міста згруповані за кількома схемами. Дослідники міст розподіляють їх структуру за кількома структурними типами: концентрична структура та структура секторів. Перша виділяє 5 поясів:

1-й – центральний адміністративно-торговий пояс (залізнична станція, готелі, великі магазини, банки, контори, адміністрація, центри транспорту, видавництва, театри). Як правило, тут багатолюдно, але в ньому мало житлових будинків;

2-й - проміжний пояс (заселений біднотою, дешеві житлові будинки, дешеві розважальні заклади, магазини, лавки, концентрація злочинності, проституції, азартних ігор, низькопробних закладів) – тут проживають переважно емігранти, маловлаштовані, малодохідні;

3-й пояс - заселений постійними робітниками, нижчими прошарками середнього класу;

4-й – район або ряд районів, де проживають вищі прошарки середнього класу, клас багатіїв; наявність розкішних апартаментів, резиденцій;

5-й – розташований за межами міста (приміський) – заселений людьми, які їздять в місто на роботу або, щоб задовольняти різні потреби.

Інша схема - це секторна, де елементами є районування, а не концентричні пояси:

■ центральний сектор (business);

■ сектор обслуговування, малих підприємств;

■ сектор бідноти;

■ сектор середнього класу;

■ сектор багатих.

Соціологія розглядає територіальну спільність (місто, село) як єдиний організм, як цілісну відносно самостійну соціально-економічну та культурну систему. Виділяються та вивчаються такі елементи міста (села): господарська сфера, соціально-побутова інфраструктура, природне середовище, керування містом. Місто виконує різноманітні функції:

■ економічні (забезпечення ефективного використання індустріального та науково-технічного потенціалу, трудових та природних ресурсів);

■ екологічна (забезпечення доцільного використання природних ресурсів та охорона природного середовища);

■ демографічна (забезпечення формування структури населення, трудових ресурсів, регулювання міграційних процесів);

■ соціально-побутова (організація побуту, задоволення побутових потреб населення);

■ суспільно-політична (організація політичного життя);

■ культурно-виховна (організація системи освіти, виховання та культури).

До основних факторів, які змінюють просторову структуру міст, відносять: розвиток промисловості, використання видів енергії, сировини, засобів транспорту, комунікації, цін на землю. Сучасна тенденція до розростання передмість - результат масового розповсюдження автомобілів.

У сільському типі поселення специфіка інша. Специфічність сільського способу життя зумовлюється перш за все:

■ поділом праці, пов'язаним із землеробством;

■ меншим соціальним розшаруванням;

■ меншою густотою населення, більшою внутрішньою згуртованістю, перевагою особистих контактів, дією неформального соціального контролю.

Структура сільськогосподарського населення включає: сім'ю, сусідство, групу сімей, сільську спільність. Тут панують дружні відносини, взаємодопомога. Зв'язок із землею відбивається не тільки на економічному аспекті життя, а й на психології, культурі, системі цінностей, ставленні один до одного.

Під впливом вторгнення у відносно замкнену сільську спільність нових "інститутів": цільові об'єднання, нові введення, технології виробництва, школи, транспорт, комунікації, преса, радіо, кіно, телебачення, індустріалізація і політичні зміни, - сільська спільність починає урбанізуватися. Урбанізація - це соціально-економічний процес, який виражається у розростанні міст, розвитку міського типу життя.

Між містом та селом існують взаємовідносини, які мають явно суперечливий характер, який проявляється у перерозподілі робочої сили, у соціально-психологічних процесах переселенців із села в місто і навпаки. Перш за все місто поглинає сільське населення, і село звичайно виступає джерелом робочої сили для міста в результаті економічного його зростання, а також появи ринкових зв'язків та відносин, що сприяють розвитку нових видів діяльності. Крім того, зосередження в місті основних функціональних джерел науки, культури, мистецтва, освіти і т. ін. (соціальна інфраструктура) е великою притягальною, приваблюючою силою для сільського населення. Таким чином, місто все більша стає тією силою, яка "викачує" робочу силу із села і активізує процес вимивання із села молоді і його старіння. Сьогоденні реалії є тому підтвердженням.

Соціологічні теорії, які вивчають взаємодії соціально-територіальних спільностей, визначаються як "соціологія міста" та "соціологія села". Соціологія міста досліджує формування, сутність і закономірності розвитку та функціонування міста як системи, вивчає:

■ значимість міста в системі розселення,

■ основні чинники появи, розвитку та занепаду міста,

■ вивчення основних підсистем міста,

■ соціальна структура поселення,

■ особливості міського типу життя та міської культури,

■ навколишнє середовище,

■ специфіка урбанізації,

■ проблеми управління,

■ міграційні процеси,

■ планування інфраструктури та розвиток міст.

Предметом соціології села стали проблеми села в суспільстві, соціальна та професійна структура поселення, специфічний сільський спосіб життя, особливості сільської культури та роль масової комунікації в розвитку села, специфіка розвитку сільської місцевості в умовах формування ринкових відносин та ін.

Місто і село як безпосереднє середовище життєдіяльності людини, в широкому сенсі, виконує найбільш важливу інтегруючу функцію - функцію соціального розвитку людини, населення.