Соціологія - Сірий Є.В. - 13. Постмодернізм

Цей теоретичний напрям вважається одним з нових (останніх) макротеоретичних надбань соціологічної науки. На думку соціологів, він "стоїть дещо не в одній площині" поруч зі способами пізнання соціальної реальності і самої соціології і більше стосується нового розуміння змін у суспільстві, які сьогодні відбуваються. Цю загальнотеоретичну концепцію запропонував Е. Гідденс, видатний сучасний американський соціолог на XII Всесвітньому соціологічному конгресі у Мадриді в 1990 p., окресливши як постмодерністський напрям, хоча саме це поняття вживалося набагато раніше.

Глибокі зрушення в житті розвинених країн Заходу зумовили виникнення нових напрямів у соціальній теорії, метою яких є дати більш точне й об'єктивне осмислення і пояснення явищ та процесів останніх десятиліть. Вперше цю проблему порушив А. Тойнбі (праця "Дослідження історії", 1934-1954). Вчений зазначає, що західна цивілізація в останні десятиліття вступила у новий, перехідний період, відмінний від попереднього. Дослідникам цього теоретичного спрямування була властива спроба з'ясувати розбіжність між "модерністю", яка сформувалася на той час, і постмодерністю (неминучого нового майбутнього), показати те радикально нове, що вже з'являється в житті. Постмодерністський напрям у соціології можна умовно поділити на дві течії. Перша - "причинова" – загострювала увагу саме на ролі науково-технічних чинників у механізмі сучасних соціальних змін, і інтерпретована в системі соціального знання як теорія постіндустріального розвитку. Друга - "наслідкова" - відображає постмодернізм як новий соціально-філософський підхід до суспільного життя, культури, людської діяльності. Він є не стільки теоретичною парадигмою, скільки набором концептуальних підходів до соціокультурної реальності. Соціологічна думка постмодерністського підходу синтезує кілька напрямів соціального теоретизування, включає різні інтерпретації сучасної соціальної і культурної реальності. На відміну від теорій індустріального суспільства, – в яких основна увага приділяється науково-технічному прогресу, розвитку нових технологій, які викликають великі зміни в соціальній структурі - соціальних інституціях, способі життя людей, і де модерне суспільство показано в усій своїй суті - надто раціоналізовано жорсткою системою, – постмодерне суспільство характеризується більш ірраціональними й гнучкими формами соціальних зв'язків.

Прихильники концепції постмодернізму підкреслюють роль культурних факторів у перемінах, які відбуваються і які відбудуться у майбутньому. Саме такого роду фактори розглядаються ними як критерії суспільного прогресу. Причому, мається на увазі, передусім, зростаюча роль соціального суб'єкта (особистості будь-якої соціальної спільноти - народу, групи) і свободи його діяльності. При цьому і "соціальне" розуміється по-іншому, не на раціональних принципах, владі, прогресі, виробництві.

Теоретики постмодернізму виступають продовжувачами критики модерності капіталістичного розвитку, яку здійснювали Ф. Ніцше, X. Ортега-і-Гассет, Е. Фромм та інші прихильники негативної оцінки "індустріального масового" суспільства. Ця критика стосувалася головним чином сфер культури та суспільної свідомості. Соціологи вважають, що доречно говорити про рівноправність найрізніших культур, незалежно від ступеня їх розвитку, довершеності і т. ін. Тут стверджується рівноправність різних уподобань, стилів життя, стандартів, смаків, поведінок. Гідденс і прихильники постмодернізму вважають, що в суспільстві постмодерністського типу головну роль відіграватиме ідея суб'єктивації всіх соціальних процесів, пов'язаних із культурною активністю соціальних спільнот.

Сутність принципу постмодернізму найбільш виразно проявляється через переконструювання підходів, розумінь щодо аналізу змін соціальної реальності. Замість єдиної систематизованої соціологічної теорії пропонується набір різних соціологічних концепцій, іноді таких, що не зовсім стикуються і взаємостимулюються між собою. За такого принципу припускається і руйнування меж, кордонів між науковими дисциплінами. Постмодерний напрям відображає новий синтез ідей щодо інтерпретації соціального світу. Один із пошуків інтегрованого підходу в сучасній соціологічній теорії є і намагання синтезувати мікро- та макрорівні аналізу соціальної реальності, представленого теорією "структуралізації" (котру водночас відносяться і до структуралістичного напряму в соціології) Е. Гідденса, де увага зосереджується на передумові і результатах людської діяльності як структурних властивостей соціальних систем.

Один із співнапрямів постмодернізму репрезентується поглядами видатного французького соціолога та етнолога П'єра Бурд'є (1930-2001). Його погляди видаються досить оригінальними, на перших порах сприймалися як "шокуючі". Напрям його теоретизування не вміщується в межі школи, а інтегрує різні концептуальні ідеї для вирішення на новому рівні традиційних соціологічних дилем.

На думку дослідників, Бурд'є властива зневага до міждисциплінарного підходу, який накладає відбиток на предмет дослідження і на застосовувані методи дослідження. І не дивно, що коло його дослідницьких інтересів досить широке (етнологія, соціологічна теорія, соціологія культури, політики, масових комунікацій, соціальна філософія).

Критичні і нестандартні погляди П. Бурд'є пронизують різні напрями системи соціологічного знання. Однак доречно буде показати окремі фрагменти його теоретизування, що більш стосується постмодернізму.

Оригінальність соціологічного теоретизування Бурд'є виявляється в аналізі взаємозв'язку об'єктивного і суб'єктивного. Соціальний світ видається мислителю як складна багатовимірна структура, де об'єктивне і суб'єктивне взаємо пронизується та доповнюється одне одним.

Пояснюючи смисл і механізм соціальної взаємодії, вчений широко використовує поняття "габітусу", "соціального простору". До "габітусу" він відносить все те, що стосується свідомості діячів (індивидів). Це свого роду набір схем (моделей), через які люди сприймають, розуміють і оцінюють світ, адекватно орієнтуються у безлічі конкретних життєвих ситуацій. "Габітус" визначається як система дії, спосіб відчуття, осмислення і оцінення суб'єктом, що визначається поняттям "стиль життя" соціального світу.

"Поле", згідно з поглядами П. Бурд'є, є ареною змагань соціальних діячів або групи за поліпшення своїх позицій, за здобуття певного місця в соціальній ієрархії і водночас "поле" є структурною частиною "соціального простору". Тому в соціальному світі є декілька "полів" (економічне, політичне, релігійне, культурне і т. ін.). "Поле" виступає своєрідним різновидом ринку, де використовуються різні види "капіталів" (економічний, культурний, соціальний).

Поняття "каліталу" займає у соціологічній концепції Бурд'є досить вагоме місце. В діях "агента" в "соціальному просторі" капітал виступає в різних формах - не тільки в економічному розумінні. Тут "капітал" слід розглядати як факт закріплення людських соціальних відносин у формі інтересів, поваги, обов'язку, що дає шанси людині на здобуття влади, впливу в межах певного соціального поля і т. п. Капітал проявляється в різних формах: культурний капітал (дипломи, знання, рівень мови, манери); соціальний капітал (зв'язки, мережі впливу).

Бурд'є, як зазначалось, займався найширшим колом питань: соціальне відтворення, система освіти, держава, влада і політика, література, мас-медіа, соціальні науки. В одній з основних його праць "Практичний зміст" - висвітлюються фундаментальні питання співвідношення філософського, антропологічного і соціологічного пізнання, теорії і практики, формування категорій соціальної перцепції; на етнографічному матеріалі аналізується формування і функціонування логіки практики і практичне почуття. Зокрема, саме Бурд'є першим звернув увагу вчених на комплекс проблем, пов'язаних з новим перерозподілом світових ресурсів, появою "нових бідних", за що його іноді називають "ідейним натхненником антиглобалізму".

Дослідження П. Бурд'є соціальних факторів найглибшим чином змінили наш погляд на деякі інститути: музеї, телебачення, науку і, у першу чергу, освіту. У "Спадкоємцях" (1964) і "Відтворенні" (1970), двох роботах написаних разом з Жан-Клодом Пассероном, він показує, яким чином система шкільної освіти "відкидає" дітей зі скромного середовища і спростовує сформовані уявлення про рівні можливості державної школи. Він також говорить про те, що погляди і "габітус" викладачів престижних шкіл, які схожі з поглядами дітей з родин визначеного соціального рівня, сплетені міцним культурним і соціальним капіталом, сприяють відтворенню з покоління в покоління нового, так званого "державного дворянства".

Контрольне запитання:

1. Постмодернізм - як новий соціально-філософський підхід.

Рекомендована література (до теми 6):

Американская социология. Перспективы, проблемы, методы. – М., 1972. Антонович И. И. Социология США: проблемы и поиски решений. – Минск, 1976.

Антонович И. И. Буржуазная социологическая теория: критические очерки основных направлений, концепций, категорий. –Минск, 1980.

Буржуазная социология на исходе XX века: критика новейших тенденций. – М., 1986.

Баразгова Е. С. Американская социология. Традиции и современность. – Екатеринбург, 1997.

Бакуркин Б. Ф., Ионин Л. Г., Комаров М. С. Теоретическая социология США сегодня - М., 1978.

Беккер Г., Босков А. Современная социологическая теория в ее преемственности и развитии. – М., 1961.

Зборовский В., Орлов Г. Введение в социологию. – М., 1991.

История социологии / Под ред. А. Н. Елсукова, А. А. Гоицанова, Г. Н. Соколова, Т. Г. Румянцева. – Минск, 1997.

История теоретической социологии. В 3 кн. / Отв. ред. и сост. Ю. Н. Давыдов. – М., 1997.

Королько В., Танчер В. Основні напрями сучасного соціологічного теоретизування // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999., № 1.

Критика современной буржуазной теоретической социологии. – М., 1977.

Капитонов 3. В. Социология XX века: история и технология. – Ростов-на-Дону, 1996.

Мансон Пер. Современная западная социология: теории, традиции, перспективы. –М., 1992.

Погорілий О. В. Соціологічна думка XX ст. – К., 1996.

Реконструкція світоглядних парадигм. (Нові тенденції в західній філософії) / Під ред. Ляха В. В. – К., 1995.

Ручка А. О., Танчер В. В. Курс історії теоретичної соціології. –K., 1995.

Современная западная социология: словарь. – М., 1990

Социологическая теория сегодня / Под ред. Танчера В. В. – К., 1994.

Современная западная социология: классические традиции и поиски новой парадигмы. – М., 1990.

Социология / Под ред. проф. Э. В. Тадевасяна - М., 1995.

Белых Е. Я, Вернеенко Г. П. Социальная структура и социальные изменения в современном обществе. – М.,1993.

Чорноволенко В. Соціологія як суспільна та гуманітарна наука // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –1998, № 1-2.