Соціологія - Сірий Є.В. - Тема 18. СОЦІОЛОГІЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ

Одним з найважливіших напрямів дослідження соціології політики є дослідження громадської думки, яка є виразом відповідних політичних установок та організацій, індивідів, груп, аналіз політичних партій, їхнього складу, політичних інтересів, а також аналіз виборчої системи, поведінки виборців залежно від роду заняття, прибутків, класової та релігійної приналежності.

Феномен "громадська думка" належить до числа тих соціальних явищ, котрі привертають увагу мислителів з давніх-давен. Адже його по праву називають відображенням реального "соціального настрою" суспільства, спільноти, людини. Сила громадської думки, її активна дія та діяльність суб'єктів історичного процесу чи інституцій визнавалася завжди, в усі часи. Перші чутки, а значить визнання даного феномену в "суспільному" повсякденні, з'явилися в Англії у ХІІ ст. (Особливу роль відіграв англійський державний діяч та письменник Дж. Солсбері).

Великий мислитель, філософ Макіавеллі в своїх працях особливо вказував на виняткову важливість даного феномену. Загальноприйнятим поняттям "громадська думка" стала наприкінці XVII ст. Німецький філософ Г. Гегель один із перших всебічно почав вивчати цей феномен, виділивши в ньому ряд структурних елементів: умови існування, його зміст, носій громадської думки, характер судження, співвідношення загальної та особливої суспільної думки. Французький соціолог-кримінолог Г. Тард пов'язував виникнення громадської думки із публікою та натовпом ("Громадська думка та натовп").

Хоча перші дослідження та експерименти з "громадською думкою" були запроваджені у США в середині XIX ст., під час перших демократичних виборчих кампаній, однак соціологічний її вимір почав активно розроблятися з XX ст. Виникнення спеціалізованої науки, що вивчає громадську думку (соціологія громадської думки) пов'язують з працею німецького соціолога Ф. Тьонніса "Критика громадської думки" (1922).

З початку XX ст. інтерес дослідників до громадської думки зростає. Якщо раніше вона вивчалася переважно як форма вираження інтересів і потреб різних прошарків суспільства, як інструмент соціального контролю за діяльністю держави, то в подальшому, у зв'язку із загостренням економічних, політичних і соціальних суперечностей, акцент зміщується на проблеми управління громадською думкою і вивчення механізмів її формування і трансформації. Значне місце в соціології громадської думки займає емпіричне дослідження. Одним з піонерів сучасного етапу вивчення став американський соціолог Дж. Геллап, який в 1935 році створив Інститут громадської думки.

Інший американський соціолог А. Ласуелл пов'язував громадську думку зі сферою впливу в процесі державного управління.

У. Ліпман (США), вивчаючи природу даного феномену, впровадив поняття стереотипу - спрощеного уявлення людей про обставини і за яких відбувається їхня життєдіяльність. Так чи інакше, в процесі формування соціологічних знань більшість соціологів не обходила поза увагою таке явище, як "громадська думка".

Щодо природи громадської думки, то вона відображає реальний стан суспільної свідомості, інтереси, настрої і почуття класів і соціальних груп суспільства в той чи інший історичний час. Громадська думка і суспільна свідомість перебувають у складних взаємозв'язках і відносинах. Структура реального змісту суспільної свідомості досить складна. В ній можна виділити кілька форм, як правило, це: політичні ідеї, правова свідомість, мораль, наука, мистецтво, релігія, філософія та ін.

Кожна форма свідомості відображає певний бік дійсності. Однак громадську думку не ототожнюють ні з однією із форм суспільної свідомості, оскільки вона (думка) може бути сформульована з питань політики, права, моралі, мистецтва, релігії, науки і, найчастіше, політики. В силу цих обставин громадська думка може бути визнана як одна із форм суспільної свідомості, але за своїм предметом вона ніби пронизує всі форми свідомості, тобто виступає як вид суспільної свідомості, однак поступається їй у широті діапазону.

Виходячи із цього, можна визначити громадську думку як ставлення соціальних спільнот до проблем суспільного життя, котре проявляється спочатку в судженнях (вербальних діях), а потім і в конкретних діях.

Громадську думку визначають як специфічний вияв свідомості і поведінки людей, що характеризується зв'язком з усіма формами суспільної свідомості, синтезом повсякденної і теоретичної свідомості, а також як практичний засіб впливу на реальність. Як бачимо, зміст даної категорії ще недостатньою мірою чіткий і сформований.

Громадська думка формується там і тоді, коли на суд народу виноситься проблема, що має важливе практичне значення, тобто проблема (питання), яка зачіпає соціальні інтереси людей. Вона найчастіше стосується питань, пов'язаних із політикою, правом, мораллю, мистецтвом, найбільш спірних, полемічних і зачіпає інтереси людей.

Предметом розгляду суспільства здебільшого виступають ті форми суспільної свідомості, котрі зумовлюють різницю в оцінках, характеристиках, тобто містять у собі моменти дискусійності.

Можна виділити такі основні моменти природи громадської думки:

■ перш за все, вона є конкретним висновком певної спільноти людей з тих чи інших об'єктів, свого роду мисленнєвої діяльності людей;

■ критеріями відбору при формуванні суспільної думки служать суспільні інтереси та потреби;

■ масові судження людей володіють різним рівнем (ступенем) об'єктивності істинності.

■ цей феномен виступає як специфічна спонукальна сила, що регулює поведінку людей та їх практичну діяльність.

Громадська думка в цьому випадку не тільки відображає відповідний рівень знань людей з того чи іншого питання, а й фіксує їх активне ставлення до заданого об'єкта.

Громадська думка має два взаємопов'язаних виміри: зовнішній, що розкривається у ставленні людей до суспільно значущих проблем і безпосередньо виявляється у формах їхньої свідомості (оцінках, судженнях, установках) та реальних вчинках, і внутрішній, що полягає у регулюванні мислення і поведінки людей, з метою узгодження їх з інтересами спільноти. У цьому разі громадська думка являє собою різновид соціального контролю, суб'єктами та об'єктами котрого одночасно виступають члени спільноти - носії і суб'єкти громадської думки. За деяких підходів до вивчення громадської думки її розглядають у контексті індивідуальної поведінки, насамперед як її вагомий чинник і передумову. За таким підходом громадська думка трактується як неформальний соціальний контроль, що здійснюється соціальним оточенням індивіда і базується на його здатності свідомо оперувати своїми діями при дотриманні соціальних норм. Відомий французький соціолог П. Бурд'є ототожнює співвідношення громадської думки із силами, складовими конфліктів між групами. На його думку, конкретними виразниками громадської думки слід вважати своєрідні групи тиску, котрі об'єднані спільними інтересами.

Громадська думка, за Г. Блумером, належить до сфери колективної дії, тому він вважав її суттєвою ознакою взаємного пристосування різних форм індивідуальної поведінки на основі нормативно зумовлених очікувань, завдяки чому індивіди спільно діють у певному напрямку.

Предметом соціології громадської думки - це ставлення населення до того чи іншого явища, об'єкта чи ситуації, що має місце в даній країні.

Об'єктом вивчення соціології громадської думки є факти та явища об'єктивної дійсності, суспільного буття (процесу, умов матеріального життя); факти, явища об'єктивної дійсності суспільної свідомості (матеріальне уявлення, соціально-психологічні процеси, різні системи цінностей). Об'єктом громадської думки виступають конкретні теми, щодо яких висловлюються або може бути висловлена точка зору індивіда, групи чи спільноти. Це - елемент навколишнього середовища, що знаходить вияв у відповідних людських потребах та інтересах і вимагає свого усвідомлення та задоволення.

Суб'єкт громадської думки - суспільство в цілому, спільнота, індивід, що виявляють певне ставлення до конкретної проблеми, явища у формі судження.

Треба сказати, що питання про суб'єкт та об'єкт суспільної думки є мінливим, бо визначається з урахуванням співвідношення "суспільного" та "індивідуального" на рівнях свідомості та практики. При з'ясуванні проблеми суб'єкта суспільної думки необхідно розрізняти поняття "суб'єкт" і "виразник суспільної думки". В якості виразника можуть виступати окремі особи, групи людей. Що стосується суб'єкта суспільної думки, то в даній якості виступають: суспільство в цілому, народ, партія, громадськість. А засоби масової інформації - газети, журнали, радіо, телебачення, система електронних носіїв (інтернет) – могутні важелі формування громадської думки.

Соціологія покликана дати пояснення вищезгаданим явищам, зв'язкам. Саме зміст проявів громадської думки та активність її функціонування в суспільстві, а також відповідні чинники, що визначають зміст суджень громадської думки і якість (повнота, відповідність, валідність, глибина) виконання нею своїх соціальних функцій вивчає соціологія громадської думки.

Найбільш повне визначення можна дати таке: соціологія громадської думки - це галузева соціологічна наука, яка вивчає закономірності та механізми формування, функціонування і розвитку оціночного ставлення різних соціальних спільнот до процесів та явищ, що відзначаються суспільним інтересом та дискусійністю.

Функціонування громадської думки - складова загального механізму людської діяльності (середовище - потреби - їх усвідомлення у вигляді інтересів, установок, орієнтацій, мотивів, а також їх діяльне задоволення). Воно відбувається, як зазначалося, на двох рівнях:

■ на рівні слова (вербальної поведінки), сприйняття інформації, її оцінка:

■ на рівні діяльності (реальна поведінка), коли суб'єкт діє відповідно до оцінки.

Досліджуючи механізми формування громадської думки, фахівці окреслили і кілька його сценаріїв-різновидів. Оцінки і судження, висловлені індивідом у відкритій формі, здебільшого зумовлені тиском з боку інших людей (спільнот). Передусім, це виявляється в тому, що індивід, щоб уникнути негативних санкцій або навпаки - отримати схвалення, підтримку більшості - свідомо приймає і декларує думки, які репрезентують думінуючі в найближчому оточенні погляди. За іншим різновидом-сценарієм, формування громадської думки відбувається завдяки свідомому сприйняттю оцінки, ставленню індивіда і визнанню ним тих чи інших цінностей, норм та зразків поведінки. В даному випадку індивід ототожнює себе із спільнотою, до якої він належить або прагне належати. Це добре пояснюється теорією референтних (порівняльних, еталонних ) груп.

Ще один спосіб здійснення соціального впливу на групи людей полягає в опосередкованому і контрольованому засвоєнні цінностей і норм, які безпосередньо виступають критеріями оцінки суспільно значущих проблем і, зрештою, визначають ставлення до них членів спільноти. За таких обставин індивіди іноді і не усвідомлюють впливу спільноти, вважаючи власну думку автономною, незалежною від зовнішнього контролю.

Громадська думка виконує і свої функції (коло завдань) перед суспільством, котрі різняться за характером взаємодії, впливом та її формами. Експресивна функція – найпоширеніша: громадська думка завжди займає певну позицію щодо будь-яких фактів і подій у житті суспільства. Ця особливість надає характеру сили даному феномену (щодо інститутів, установ, організацій і т. ін.). Громадська думка дає поради щодо способів вирішення тих чи інших соціальних, політичних та інших проблем, що виявляє її консультативну функцію з наявністю регулювання рішень і методів управління. Директивна функція суспільної думки виявляється в тому, що громадськість виносить рішення з тих чи інших проблем соціального життя (вибори, референдум).

Залежно від змісту суджень, сформованих громадськістю суспільна думка може мати оцінюючий характер, аналітичний, конструктивний, регулятивний. Оціночна думка виражає ставлення до тих чи інших проблем або фактів. В ній більше емоцій, ніж висновків. Аналітична і конструктивна суспільні думки тісно пов'язані між собою: прийняття будь-якого рішення потребує глибокого і всебічного аналізу, для чого необхідні елементи теоретичного конструктивного мислення. Зміст регулятивної думки полягає у виробленні і впровадженні певних норм суспільних відносин.

Громадська думка - це свого роду чутливий барометр, показники якого говорять про глибокі процеси, що відбуваються в надрах мас. Ці процеси початково можуть бути ледь помітними або тільки породжуватися. Без глибокого і тонкого аналізу народжуваних у суспільстві тенденцій неможлива ніяка серйозна політична, ідеологічна робота.

На функціонування суспільної думки можна цілеспрямовано впливати як завдяки науковому її формуванню, що передбачає забезпечення перетворення вербальної поведінки на реальну і маніпулювання нею, так і шляхом нав'язування людям такого ставлення до актуальних проблем дійсності, яке відповідає лише інтересам суб'єкта, генератора даної думки.

Суспільною думкою постійно маніпулюють різні політичні суб'єкти. Політики, бажаючи досягти своїх цілей, видають власні інтереси за інтереси широких мас, як правило, спираються на "своїх" дослідників суспільної думки, які добре ознайомлені із "закулісною кухнею" її генерації.

Вивчення цього феномену соціологічними методами дозволяє вловити (за умови об'єктивного аналізу), найменші відтінки, тенденції, зміни, вивчити реальну розкладку політичних сил.

З початку 90-х років, у зв'язку з реформуванням політичної системи, економічних відносин в Україні, тематика досліджень громадської думки більш спрямована на вивчення електоральної поведінки громадян, виявленню їх оцінок, діяльності владних структур, популярності різних партій, рухів. Більш конкретно це досліджує нова соціологічна галузева дисципліна - "електоральна соціологія" ("соціологія виборчих процесів") та інші суміжні дисципліни.

Контрольні запитання:

1. Природа та зміст громадської думки.

2. Об'єкт та предмет виникнення соціології громадської думки.

Рекомендована література (до теми 18):

Возьмитель А. А. Формирование и изучение общественного мнения. – М., 1987.

Горшков М К. Общественное мнение: история и современность - М., 1988.

Есть мнение. Итоги социологического опроса / Под ред. Левады Ю - М., 1990.

Коробейников В. Пирамида общественного мнения - М., 1981.

Матусевич В. Общественное мнение: критерии идентификации // Социология: теория, методы, маркетинг. – К., 2002. № 2.

Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие "спирали молчания". – М., 1996.

Общественное мнение и власть: механизмы взаимодействия // АН Украины, Ин-т социологии. Отв. ред. А.А. Ручка. – К., 1993.

Полторок В. А. Социология общественного мнения. Учеб. пособ. – К., Днепропетровск, 2000.

Руткевич М.Н. Социология, власть, общественное мнение // Социол. исслед . – 1993. –№7-С. 3-13.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. ?. – К.: Вища освіта, 2003.

Фролов С. С. Основы социологии. – М., 1997.